Декому може видаватись, а є такі, що так і пояснюють, що лист Священної Конгрегації з 17 вересня 1984 року до наших владик, чи, як твердять інші, тільки до одного владики, це — дрібна й маловажна справа. Дав би Господь, щоб це так було, але, згідно з різними інформаціями у цій справі, цей лист є більше небезпечний, як декому може видаватись. Варто завжди мати на увазі, що він був написаний безпосередньо після величавих похоронів Патріярха Йосифа у Римі. Його завданням і ціллю було підважити становище Львівського Крилосу, а також розвіяти атмосферу поминок після похоронів Патріярха Йосифа. Без сумніву, були зроблені пляни, дехто пробує нас переконати, що вони були зроблені в добрій інтенції, але в це важко повірити. Пляни були некорисні для нашої Церкви,але цьому перешкодила преса, а в першу чергу вістка у «Ньюзвік».
Малесенька вістка, всього двадцять журнальних рядків у «Ньюзвік» з 5 листопада 1984 р. про таємні інструкції Ватикану у справі внутрішньої ситуації нашої Церкви після смерти Патріярха Йосифа з одної сторони розкрила пляни наших ватиканських недругів, а з другої — стала маленькою грудкою снігу, що почала прискорено котитись із шпиля гори.
Ми є безпосередніми свідками цієї дійсности, і як наші владики намагались цю маленьку новинку заглушити, заперечити, як неправдиву — неіснуючу, і звести до того, що це, мовляв, спроба американських ліберальних кіл — масонів увести якісь непорозуміння і т.д.
Але ці спроби заперечити дійсність названих фактів викликали протилежну дію, бо грудка снігу — новинка — нестримно котилась,набираючи на силі. Правда, українська преса про ці справи мовчала, бо їхнім джерелом інформації у цій справі були митрополичі або єпископські канцелярії. Проте, американська світська й католицька преса узасаднила, поглибила й поширила проблеми нашої Церкви, які були порушені у «Ньюзвік». У цій справі відгукнулись: «Пост Ґазетте» у Пітсбургу за 8 листопада 1984 p., «Ді Лонг Айленд Кетолік« за 15 листопада і ще раз «Ньюзвік». Ці статті були передруковані у журналі «Патріярхат» за грудень 1984 р. А після цього були надруковані дві довші статті у «Нешенел Кетолік Ріпортер» за ЗО листопада і 7 грудня 1984 p., дві довші статті у «Ді Ґлоб енд Мейл» за 13 і 15 грудня 1984 р. і в «Кетолік Нью — Таймз» за 9 грудня 1984 р. Обидві останні газети появляються у м. Торонто — Канада.
Ці статті в оригіналі друкуємо на іншому місці у цьому числі журнала. На жаль, не можемо їх подати в українському перекладі, бо редакція не має фізичних і матеріяльних сил, щоб це зробити. Тут ми назвали тільки ті американські й канадські пресові органи, що їх статті вдалося нам одержати.
Як нам відомо, на цю тему також писала й інша американська й канадська преса, але нам дотепер не пощастило одержати цих статтей. У цих статтях порушено питання нашої Церкви та поставу до неї Ватикану, а точніше, Східньої Конгрегації. Наголошено факти нашої унії з Римом та підкреслено, які були історичні домовлення. При цьому підкреслено, що сьогодні наша Церква цих прав, які їй були гарантовані у той час, тепер не має.
Читаючи ці цінні статті, мимоволі насувається настирливе питання – як це так, що чужинецька преса, світська й католицька, побачили нетактовність і образу для нас і нашої Церкви у написаному листі з 17 вересня 1984 р. Східньою Конгрегацією? Проте, дивним дивом, цього не були спроможні добачити наші владики, які знали про існування такого листа чи листів Східньої Конгрегації і не тільки що на них не зареаґували, але спершу вперто заперечували, що взагалі такий лист існує, а згодом виявилось, що листа одержав, мовляв, тільки один Владика, преосвященний Ісидор Борецький. Незалежно від цього чужинецька преса стверджує, що такого листа одержало більше владик.
На одну хвилину припустім, що справді цього листа одержав тільки Владика Ісидор, і про це інші владики не знали, що такий лист взагалі існує. Але лист Священної Конгрегації для Східніх Церков з 17 вересня 1984 р. за підписом Владислава Кардинала Рубіна і архиєпископа Мирослава Марусина був надрукований в англійській пресі й журналі «Патріярхат» за грудень 1984 р. в українській мові. Отже, владики, які не знали про існування цього листа, мали змогу запізнатись з його змістом. Здається мені, що відтоді посьогодні наші владики мали час і можливість відповідно зареагувати та «стати в обороні прав нашої Церкви». Бо навіть, якщо цей лист був скерований тільки на одну адресу, до одного владики, то лист своїм змістом заторкує проблеми не тільки одного чи двох владик, але цілу Помісну УКЦеркву. Отже, логічно, треба було нашим всім владикам на чолі з сучасним Блаженнішим Патріярхом Мирославом гідно відповісти на цього листа, щоб наші ватиканські недруги забагато собі не дозволяли і мали трохи більше пошани і респекту до нашої Церкви-Страдниці. З цього випливає, що наші владики не творять одностайного синодального тіла, а це велика шкода.
До речі, між 18 і 20 листопада 1984 р. у Філядельфії, що є містом «Братньої любови», відбулась спільна нарада, у якій взяло участь 12 наших владик, і вони навіть не застановлялись, як запротестувати проти такого непристойного й нетактовного та дуже не на часі листа, але сушили собі голову, як цього листа заперечити — зробити його неіснуючим. Але неможливо заховати незаперечну правду!
Боже Провидіння у цьому відношенні виявилось більше прихильним до нас і післало нам на допомогу чужинецьку пресу, що на своїх сторінках розкрила витівку Східньої Конгрегації, а зокрема наших ватиканських недругів, подавши її до загального публічного відома. Американська і канадська преса виразно вказали, що наша Церква мала право на висвячення священиків у жонатому стані і що ці її права безпідставно забрано. За це все й інше, що зробила для нашої Церкви американська й канадська преса, тут названа й неназвана, належить велика, щиросердечна подяка.
Хто повинен у цій, такій важливій справі, говорити, як не наші владики? На жаль, вони цього не зробили й не сказали й про інші забрані права нашої Церкви, якими вона на протязі довгої своєї історії користувалась.
Шкода, що наші владики не прислухаються до голосу своїх вірних, а цей голос є визиваючий.
Мені особисто пощастило бути на окружних зборах Українського Патріярхального Товариства у Нью-Джерзі, в Ірвінгтоні, де я виголосив інформаційну доповідь до порушених актуальних питань, яка була надрукована у журналі «Патріярхат» за січень 1985 p., під назвою: «Більше світла навколо листа Східньої Конгрегації». Також на цьому форумі, як організатор і господар цієї округи, говорив ред. Василь Пасічняк про заложення Берестейської Унії і постанови Вселенського Собору Ватиканського II.
На основі виголошених інформацій відбулась широка дискусія. Не буду тут переповідати перебігу дискусії, бо це забрало б багато місця, але бажаю кількома реченнями висловити, подати атмосферу цієї дискусії. Прелегенти у порівнянні до дискутантів, говорячи образово, були ягнятами. Цей факт говорить багато про те, як пересічні вірні розглядають ці питання. З певністю можна сказати, що вірні нашої Церкви в штаті Нью-Джерзі не творять винятку.
Редакція в цій справі одержує листи, у яких вичувається майже тотожний тон і настанова до цих питань — діяти і рішучо діяти проти всяких витівок наших ватиканських недругів.
Розторощуючим для мирян є факт, що цього листа підписав «приятель» українців, що його мати була українка, а батько вірменин, — Владислав Кардинал Рубін, що є префектом Східньої Конгрегації, а ще більше болючим є те, що на цьому нетактовному листі стоїть підпис секретаря цієї ж Конгрегації, нашого брата-українця, Владики Мирослава Марусина. Дотепер цього факту журнал «Патріярхат» не наголошував, навіть умисно оминав, а тепер його тільки згадуємо порядком інформації, щоб вищеназвані особи знали, що думають звичайні миряни.
Тут слід підкреслити, що миряни покладали великі надії на Владислава Кардинала Рубіна, а ще більше на Владику Марусина, що вони багато допоможуть розтерзаній нашій Церкві тут у розсіянні, у Польщі й на Батьківщині. На жаль, дійсність виявилась іншою. Знаємо, що Владика Марусин був безпосереднім учасником похоронів Патріярха Йосифа, бачив численно зібраних паломників, що приїхали з різних континентів нашого поселення, бачив і сам відчув цю величаву атмосферу під час похоронів і також бачив, як майже всі учасники похорону в Римі плакали під час читання архимандритом Іваном Хомою неповторного й унікального «Завіщання» Патріярха Йосифа. Крім цього, сам Владика Мирослав Марусин виголосив італійською мовою слово, присвячене Патріярхові Йосифові. Правда, він цього титулу «патріярх» не вживав. І як можна було безпосередньо після цього написати такого нетактовного змісту листа? Писати, що поминання Блаженнішого Мирослава Любачівського «патріярхом» пошкодить нашій Церкві в розсіянні, а зокрема на Батьківщині!
Ось в останніх днях минулого 1984 р. продістались на Захід вісім чисел «Хроніки Католицької Церкви на Україні». Там подано багато інформацій про нашу катакомбну Церкву і суспільне життя. Між іншим, там згадано Патріярха Йосифа І і при тому висловлено жаль й огірчення, що вся українська еміграція не піддержала його і не об’єдналась довкола його особи. Виглядає, що поминання в жодному разі не «пошкодить» нашій Церкві ні тут, в діяспорі, ні на Україні, але, навпаки, ще більше нас скріпить.
Також дивно, як можна було відданість наших мирян і священиків нашій Церкві й українському народові назвати «псевдопатріотизмом»? Це тільки один Бог знає!
Цікаво, чому наші владики не беруть собі доброго прикладу від Папи Івана Павла II, який є дуже добрий вселенський архиєрей, але рівночасно дуже добрий і відданий польський патріот, і це його в ніякому випадку не принижує, але навпаки. Чому ж також наші владики не прислухаються до слів Папи Івана Павла II, які він сказав під час візити у Канаді — Вінніпезі, чи у зустрічі з Блаженнішим Патріярхом Мирославом, як також у присутності Владики Мирослава Марусина — «Покійний боровся за справедливу справу» і до цього додав: «Його треба цінити, бо він мужньо ставав в обороні прав своєї Церкви». Це багатомовно сказано, пробуймо ці знаменні слова папи правильно зрозуміти.
Як бачимо з статті, що появилась у «Іль Темпо», що її ми друкуємо на іншому місці, то Папа Іван Павло II міняє свою думку до змагань Патріярха Йосифа і приходить до переконання, що вони не були безпідставні. Стараймось також і ми не перекреслювати надбань і плянів Патріярха Йосифа. Стараймось продовжувати його святі ідеї, бо вони нам показують відродження і розвиток нашої Церкви тоді, коли подібними листами Східня Конгрегація намагається нашій Церкві зовсім відтяти вже й так ослаблені крила.
Хтось повинен призадуматись над тим усім. Треба зупинити ту грудочку снігу — новинку, що котиться з шпилю і її зупинити. Мирянський рух пробував якось це зробити своєю авдієнцією у владик 19 листопада 1984 р. у Філядельфії, але це було тільки мирянське сольо без відповіді. Владики залишились мовчазними. Колись і до цієї теми ще повернемось. Гадаю, що в цій справі ще найбільше може зробити й сказати своє офіційне слово Священна Конгрегація для Східніх Церков на чолі з префектом Владиславом Кардиналом Рубіном і його секретарем Владикою Мирославом Марусиним і своїм офіційним становищем зупинити грудку снігу, щоб вона дальше не котилась і не набирала більше на силі та не принесла ще більшої шкоди. Добра воля і Христова любов у цьому може нам тільки допомогти. Цього очікують вірні української Церкви.
Микола Галів
