Ще в справі признання Слузі Божому Митрополитові Андреєві титулу «Праведника світу»

На цю тему в нашому журналі вже писалось, і остання стаття єврейського автора
Якова Сусленського була надрукована в грудні 1981 р.
Тут шляхом інформації подаємо уривок з розповіді в цій же самій справі
д-ра Петра Мірчука, яка появилась у циклі статтей в «Америці»
під назвою «Зустрічі й розмови в Ізраїлі».
Цей уривок розповіді був поміщений в «Америці», за середу, 10 лютого 1982 р.
В цій статті не робимо жодних коментарів, бо вони були б зайвими,
бажаємо, щоб наші читачі були познайомлені з стосовною проблематикою,
зокрема в час, коли переводиться процес беатифікації Слуги Божого Андрея.

Редакція

Давид Кагана, головний рабін Тель Авіву, зустрів мене у своїй скромній, але гарній віллі на передмісті Тель Авіву, найбільшого міста Ізраїлю, що донедавна був столицею. (Більшість держав, у тому й ЗСА, не визнали перенесення столиці Ізраїлю до Єрусалиму й визнають далі столицею Тель Авів і тут, у Тель Авіві вдержують свої амбасади). З ним провели ми обидва, в присутності теж проф. Сусленського, живу дискусію про політику, релігію, історію та дещо інше майже пів дня. Як колишній головний рабін жидів у польській армії з ранґою полковника, він свобідно говорить по-польському, тому на тій мові ми вели нашу розмову. Українську мову він колись знав, але за сорок літ призабув. Вже на вступі просить виразно вимовляти й писати його прізвище «Кагана» («а» на кінці), щоб не мішати з прізвищем нью-йоркського рабіна Кагане, голосного і в США, і в Ізраїлі.

— Це два різні прізвища, два різні роди, дві різні особи з дуже різними характерами й політичними та релігійними поглядами.

Причина й ціль моїх відвідин йому вже знайомі.

— Граф Шептицький? — рабін з видимим зворушенням гладить бороду, — це найшляхотніша людина, яку я колинебудь зустрічав у своєму житті. Якби я мав вірити в християнських святих, то тим святим, в якого я вірю, є граф Андрей Шептицький. Про це я й пишу у своїх споминах, виданих єврейською мовою. Він врятував життя мені, кільканадцятьом іншим рабінам з їх родинами і сотням жидів. З чисто ідейних мотивів, гуманітарних, з любови людини навіть тоді, коли він, Шептицький, християнин, а той, кого він рятував з риском власного життя — жид. Кожному іншому, що рятував жидів чи допомагав їм у ті страшні часи, можна причепити, що він це робив за гроші, за якусь винагороду, за надію скапіталізувати це, якби ситуація змінилася. Але нічого такого не можна й подумати про графа Шептицького. На схилку свого благородного життя він не потребував сам уже нічого: ні нагороди, ні грошей, ні слави, ні спекуляцій «якби все змінилося». Такі моральнодухові велетні з’являються в історії людства раз на тисячу літ. Йому належиться від жидів назва не «праведника», а «принца праведних»! Йому належиться не одне дерево в Яд Вашім, а цілий парк в Яд Вашім у Єрусалимі, і Тель Авіві, і в усіх святих місцях Ізраїлю. Цього не заперечує ніхто. Але — зупинився в потоці признання й похвал рабін і потер в задумі бороду.

— Про це «але» я й хочу почути від вас, — пригадую.

— Справа в тому, що граф Андрей Шептицький був митрополитом, головою Української Католицької Церкви, а ви хочете, щоб ми дали наше найвище признання не графові Андреєві Шептицькому, але митрополитові Андреєві, голові української Католицької Церкви, так?

— Так, раббі! Адже він писав протести проти винищування жидів до Гітлера, Гімлера й інших не як «граф Шептицький» але як голова Української Католицької Церкви, не як граф у своїх графських маєтках він переховував рабінів та інших жидів, але в підземеллях церкви св. Юра та в інших українських монастирях, не як «граф» доручав він українським священикам, українським монахам і монахиням рятувати жидів, їх жінок і дітей, але як голова української Католицької Церкви, їх церковний зверхник, і тільки як своєму церковному зверхникові, а не «графові» вони повинувалися, ішли за ним, готові своє життя віддати на німецькій шибениці.

— Знаю, і у цьому й суть справи, що ми не можемо признати, що українська католицька Церква помагала жидам. Всі українці коляборували і сам ваш митрополит теж.* Він писав пастирські листи із закликом, щоб українці здавали німцям контингенти харчів, збіжжя, щоб їхали на роботи до Німеччини і так помотали Гітлерові виграти війну. Ваш митрополит доручав своєму помічникові, тодішньому ректорові Й. Сліпому вітати хлібом-сіллю губернатора Франка, коли той приїхав до Львова з наказом повного винищення жидів. Тому митрополитові української католицької Церкви, Андреєві Шептицькому, ми не можемо признати звання «праведника» й засадити деревце в Яд Вашім. Ніколи, ніколи, ніколи!

Рабін встає схвильований.

— Раббі,— звертаю йому увагу,— в цьому дразливому питанні нам треба відділити дві справи: перше — подяка жидів митрополитові Шептицькому за врятування сотень жидів, рабинів, мущин, жінок, дітей перед смертю з рук німецьких нацистів; друге — питання, чи українська католицька Церква і її голова митрополит Шептицький справді «коляборували» з нацистами. Розгляньмо спокійно перше питання. Вам, жидам, здається, мабуть, що признанням комусь звання «праведника» і засадженням деревця у Яд Вашім ви робите йому ласку й даруєте якісь особливі почесті. А мені здається, що тут іде про зовсім просту справу: чи вміють жиди дякувати тому, хто, ризикуючи власним життям, рятував у страшні часи життя жидів. Ви самі, раббі, свідчили на початку нашої розмови, що Шептицький рятував жидів не ради якихось похвал, признань, медалів, дипломів.

— Так, я так казав і ще раз кажу!

— Ось бачите, йому навіть вашого «дякую» не треба. Але нам, українцям, які повинувалися дорученням нашого великого митрополита, щоб шанувати людину навіть тоді, якщо вона жид, і тому рятували жидів у страшній для них небезпеці, нам хочеться знати, чи вміють жиди сказати йому за те «дякую».

— Що значить «навіть, якщо та людина жид»? Що ви цим хотіли сказати?

— Ось що: ви, як рабін, знаєте дуже добре, що згідно з вашою релігією є жиди «діти Божі», яких Єгова створив і з якими різні договори робив. І є нежиди, «Гоїм», щось гірше.

Рабін здригнувся хотів щось сказати, але я його здержав.

— Раббі! З цим питанням я знайомий дуже добре завдяки тим жидам, з якими я чекав нашої черги смерти в Авшвіці. А ви як рабін знаєте це ще краще, тому не пробуймо один одного обдурювати. Так ото таке ваше становище до поняття «людина». Німецькі нацисти обернули це: вони «юберменші», а жиди «унтерменші» найнижчої категорії, які повинні бути винищені. А наш великий митрополит Андрей Шептицький вчив нас, що всі люди в Бога рівні, всі однакові Його діти, і тому навіть той знецінений німцями жид — теж людина, яку він поручає нашій опіці.

— Ну, я вже два рази казав і втретє кажу: граф Шептицький, це найбільша людина-гуманіст, для якого в мене найбільші похвали і признання.

— А я втретє кажу вам, що ніякий граф, а митрополит української католицької Церкви виявив неперевершений героїзм у рятуванні жидів. В Европі, як знаєте, графами, баронами, князями — хоч гать гати.

— А чи можете назвати мені хоч одного з них, який безкорисно з нараженням власного життя рятував жидів? Але вертаймося до нашого другого питання: як, на вашу думку, українська католицька Церква коляборувала з німецькими нацистами?

— Я вже казав. Митрополит, а за ним священики закликали всіх українців бути послушними німецьким наказам, здавати контингенти, їхати на працю…

— А ви, рабіни, не закликали всіх жидів слухняно виконувати всі доручення німецьких властей? Казав вам Гітлер, Гімлер чи Айхман створити Гетта, і ви, рабіни, закликали всіх жидів слухняно виконувати це. Доручали вам зігнати всіх жидів до гетта, і ви закликали всіх жидів, щоб слухняно йшли до Гетта. Казали вам створити Юденрати і жидівську поліцію, ви їх створили, і рабіни закликали всіх жидів, щоб слухняно виконували всі накази Юденрату та жидівської поліції навіть тоді, коли треба було їхати до газових камер чи йти на розстріл…

Рабін нервово засувався на кріслі:

— Йой, йой, а що ж ми мали робити? Ми мусіли! То були страшні часи. Смерть, усюди смерть, що ми мали робити?

— А українцям не грозила смерть за невиконання німецьких наказів? Українці здавали контингенти збіжжя, їхали на невільничі роботи, щоб рятувати себе, інших українців, свою рідню від шибениці, від розстрілів. Кого ж ви, жиди, думали врятувати коляборуванням з нацистами в винищуванні жидів? Ви ж знали, що вони і вас, рабінів, знищать. Українців не нищили ще тоді поголовно.

— Але жидів нищили! Усіх! Мордували!

— І ви хотіли б, щоб українці вас рятували, ставали з голими руками проти німецьких танків, скорострілів, літаків, виставляючи на смерть своїх рідних, себе, весь український нарід? Хай загинуть всі українці, щоб лише рятувати жидів? Ми, українці, творили повстанські загони, що збройно боролися проти німців. Чому ви, жиди, не схопили зброю, щоб самим себе захищати? Із шістьох мільйонів жидів у Европі можна було створити півмільйонову жидівську армію, а якби й жидівські дівчата включилися, то мільйонову армію.

Де ж ми мали взяти зброю?

— А де брали українці? На початок взяти від німців, як ми робили. А тоді вам скинули б парашутами англійці, американці та совєти. Нам ніхто не хотів помогти, а жидам були б помогли зброєю, амуніцією і грішми. З Америки були б прийшли жидівські командири, адже в Америці було тоді п’ять мільйонів жидів, і багато з них були в американській армії полковниками, генералами…

Рабін схопився за голову.

— Йой, не говоріть таке! Нам ніхто не помагав, ніхто не хотів, ніхто. Усі були проти нас. В Европі всі християни, а кожний християнин хотів, щоб усі жиди пропали…

* Якщо б євреї краще студіювали документи, що стосуються Митрополита Андрея, то вони могли вже знайти у Ватиканських документах, що скоро після приходу німців на західноукраїнські землі Митрополит Слуга Божий Андрей писав відмінного листа від першого, в якому стверджував, що німці гірші більшовиків. Причиною зміни його думки щодо німців, власне було те, що німці знищували євреїв. Отже, як можна комусь приписувати коляборацію. Про це написав у своїй книжці «Східня політика Ватикану 1917-1979 рр.» німецький автор Ганс Якоб Штелє.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>