Ще в справі Синоду УКЦеркви, що відбувся на початку лютого 1991

Дотепер ми не мали змоги подати нашого коментаря у справі відбутого Синоду ієрархії Української Католицької Церкви, що відбувся на початку лютого (від 3 до 10) 1991 р. у Римі. Як відомо, його названо «надзвичайним синодом» і також сьомим синодом. Чим він надзвичайний, трудно сказати, хіба що своєю непідготованістю, а сьомим названо тому, що дехто бажає починати історію нашої УКЦеркви від себе. Нам відомо, що синоди були і перед тим. Це окрема тема до обговорення і не менше важна, але не про це збираємось тут говорити.

Як відомо, про перебіг синоду не можемо нічого сказати, хіба на основі різних вісток чи пліток, бо доступ на синод звичайного смертельника, що не має на голові єпископської мітри, навіть у будь-якій формі, є закритий, а програма нарад та їх вислід засекречені. Правда, тут логічно можна поставити питаня: що засекречується і перед ким? Ця, часом навіть кумедна, засекреченість не знаходить жодного логічного вияснення. Якщо взяти до уваги концепцію Христової Церкви, згідно з Вселенським Собором Ватиканським ІІ, яка складається з трьох складових чинників, себто мирян, священиків і владик, то побачимо, що два перші складові чинники (миряни і священики) є вилучені від вирішування долі і напрямних Церкви. Ця роля чомусь залишена виключно владикам, які сповняють цю ролю секретно. Не йдеться тут про те, що миряни чи священики, останні не дуже то мають відвагу про те говорити, бажають вирішувати і керувати Церквою, але напевно це ніколи б не зашкодило послухати їх думок і сугестій на ці теми.

На цю тему можна почути таку відповідь, мовляв, є таке право і закони, що в синодах ні миряни, ні священики не можуть брати участи. Запитаймо, а хто установляв ці, ніби незмінні, закони? Це не є закони Божі, їх ухвалювали і приймали люди. На той час, коли їх приймали, вони були добрі, але сьогодні вони не підходять, отже логічно, люди можуть їх змінити. У минулому, може, ця практика ексклюзивности і засекречености була добра й оправдана, але сьогодні ми живемо у іншому часі. Слід мати на увазі, що інтелектуальний рівень мирянина колись і сьогодні є різний, ми розуміємо, без порівняння вищий. Сьогодні мирянин, маємо на увазі пересічний мирянин, знає непогано основи Христової Церкви, що є дуже важливим. Не можна забувати цих властивостей. Коли візьмемо все це до уваги, то ми побачимо, що вся ця синодальна ексклюзивність і засекреченість не діє корисно для добра Церкви. Здається нам, що за параваном тієї засекречености скриваються слабощі, недосконалості і неспроможність.

Можна сказати, що клясичним прикладом був останній синод. Ось взяти для прикладу саму програму синоду, що відбувся в лютому ц.р., яка припадково попала на наш редакційний стіл. До речі, ми не бачимо нічого такого, що її треба було засекречувати і що про неї не міг би знати кожний мирянин, над чим будуть радити наші владики. Ось програма синоду:

Рим, 3-10 лютого 1991 р.

Неділя, 3 лютого.

10 год. — Архиєрейська Служба Божа в Соборі Святої Софії.

Панахида за упокій Архиєреїв:           Блаженнішого Йосифа, Івана і Дмитра.

Понеділок, 4 лютого — модератор: Блаженніший Мирослав-Іван.

Відкриття синодальних нарад. Вибори кандидатів на Верховного Архиєпископа Львова, Вінніпегу, Торонто, Едмонтону, Чікаго, Мельборну і Бразілії. Вівторок, 5 лютого — модератор: Блаженніший Мирослав-Іван.

Вибори кандидатів.

Межі єпархій в Україні: Блаженніший Мирослав-Іван.

Середа, 6 лютого — модератор: Митрополит Максим.

Повернення Блаженнішого в Україну — о. І. Дацько.

Статути Української Греко-католицької Церкви в Україні: оо. І. Патрило й І. Дацько.

Євхаристійний Конгрес у Львові — Владика Іннокентій Лотоцький.

Ювілей Берестейської і Ужгородської Уній — Владика Іван Прашко.

Четвер, 7 лютого — модератор : Митрополит Стефан.

Юс партікуляре: Владика Єронім.

Юс спеціяле: Владика Максим.

Синод Єпископських Конференцій Европи у жовтні 1991 р.— Владика Михаїл Гринчишин.

П’ятниця, 8 лютого — Модератор: Митрополит Максим.

Фінанси Синоду — Фундація Синоду: Митрополит Стефан.

Авдієнція у Святішого Отця.

Субота, 9 лютого — модератор: Блаженніший Мирослав-Іван.

Новий характер Синоду. Вибори членів президії і секретарів.

Недокінчені справи.

Кінцеве слово.

Неділя, 10 лютого.

10 год. Благодарственна Свята Літургія в Колегії св. Йосафата.

Скрутатори: Владики М. Кучмяк, І. Білик, М. Микицей.

Робочі синодальні сесії денно відбудуться у Ватикані від год. 9:30 до 13:00 та по полудні від 16:30 до 19:00.

Звичайно, таке формулювання вибору стало причиною різних поголосок та зайвих пліток. До речі, перед самим початком Синоду вийшли вістки, і то з високих духовних кіл, що будуть вибирати патріярха. Але тут поставало деяке непов’язання, бо ж існує голова УКЦеркви, Блаженніший Мирослав-Іван, який, як нам всім відомо, вибирався повернутись на Києво-Галицький престіл у Львові. Як тільки розпочався Синод, була поширена вістка, що Блаженніший Мирослав зрезигнував. Якщо зрезиґнував, то як може повертатись до Львова, на свою батьківщину, як голова УКЦеркви? Все це не в’язалось, але воно логічно випливало з цього непродуманого порядку нарад, де було сказано: «вибори кандидатів на Верховного Архиєпископа Львова…». До речі, у програмі не було також місця на його заступника, чи як також називають коадьютора, бо ж, до речі, містоблюститель є Митрополит Володимир Стернюк. До цього всього слід додати, що обидва католицькі пресові органи — стемфордський «Сівач» і філядельфійська «Америка» писали, що владики з’їхались, щоб вибрати, а навіть говорилось, що вибрали нового голову УКЦеркви. Не було згадки про кандидатів. Такі ствердження після відбутого Синоду і то у пресових органах наших владик, що знали, якає дійсність, не повинні були мати місця названі ствердження. На цю тему можна б писати довгі коментарі, але не про те нам ідеться, тут бажаємо вказати на певну непродуманість, а все це випливає із тієї зайвої Церкві засекречености.

Тут також слід взяти до уваги факт вибору. Хто властиво мав би право голосу. Знаємо, що наша Церква в Україні має 10 владик і то двох з того числа себе дістансують від приналежности до Києво-Галицької Митрополії, тоді коли діяспора має 19 владик. Тут повинен бути застосований певний ключ, щоб не було майоризації владик діяспори. Чи це бралось до уваги при голосуванні?

Тут можна відмітити, що під тим оглядом латинська Церква стоїть краще, вона більш серйозно трактує своїх мирян і священиків. Представники мирян й священиків беруть участь у Єпископських Конференціях і мають право дорадчого голосу і серед мирян мають своїх дорадників, які для них є дуже помічними. На жаль, наша УКЦерква є ще далека від такого, а це дуже шкода.

Ось коли б на редакційний стіл не попав лист містоблюстителя, Владики Володимира Стернюка, на англійській мові (оригінал листа був в українській мові), то ми були б не знали нічого про рішення Синоду з червня 1990 року, згідно з яким черговий синод мав відбутись в Україні, а не у Римі. З цього листа також ми довідались про справу патріярхату Помісної УКЦеркви.

Логічно, до програми нарад Синоду треба було обов’язково подати справу визнання патріярхату. Правда про цю справу визнання патріярхату УКЦеркви згадав у своїй промові Блаженніший Мирослав-Іван під час авдієнції з Папою Іваном-Павлом II, але це мало б інший посмак, коли б ця справа була обговорювана під час нарад Синоду. Нам невідомо, чому ця справа відкладається, коли вже немає тих перешкод, що були колись, мовляв, немає території. Сьогодні є територія, є синод, є владики, є священики, є нарід. Під тим оглядом і мирянський провід повинен пригадатись пам’яті Папі Іванові-Павлові II, якому мирянский провід біля трьох років тому вручив десятки тисяч підписів у справі визнання патріярхату Помісної УКЦеркви і досьогодні не одержав у цій справі відповіді! Тут відчувається потреба зрушити мирянське плесо і заговорити достойною, але рішучою мовою, згідною з постановами Вселенського Собору Ватиканського ІІ. Не бачимо серед наших владик якоїсь спроби в тому напрямі.

Також у програмі Синоду не знайшли ми точки про те, як допомогти не тільки матеріяльно, але духовно нашій Церкві в Україні, як піднести інтелектуальний рівень, як піднести рівень богословських знань і практики своїх співбратів, щоб ціла наша УКЦерква була однообразна, щоб всі ми однаково розуміли і практикували благочестя нашого східнього обряду. Здається нам, що наради Синоду повинні були більше звернені під кутом потреб для України. У тому всьому ще найбільше виявляє зацікавлення, рухливости і конкретної допомоги для нашої УКЦеркви в Україні, то це Владика Василь Лостен, якому належить признання і подяка. Варто, щоб всі наші владики у діяспорі виявили більше зрозуміння до потреб нашої Церкви в Україні. Ці і подібні думки і проблеми повинні були бути обговорювані під час синодальних нарад. Якщо їх не обговорювалось, то їх слід мати на увазі сьогодні у своїх плянах і праці.

Микола Галів

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>