Що діється в Католицькій Церкві? Опінія замінює правду!

Першою і основною засадою сил сучасного світу є: Правди нема!

Вже св. Августин казав, що різниця між містом людини і Бога полягає в цьому, що перше має тисячу опіній, а друге лиш одну тільки правду. Правда — це основна різниця між двома містами.

До цеї підміни правди опінією найбільш причинилась техніка. Вистарчить подати роздутий звіт про актуальні релігійні, літературні чи філософічні проблеми, обережно їх сформулювати — і не буде можливим відділити тези автора від об’єктивних фактів. Техніка — це є вміння получити в дійсності противорічні доктрини так, немов би вони були взаємно згідними. Самі терміни «консерватист» і «прогресист» скривають техніку релятивізму, яка спроваджує всі доктринальні питання до схеми: «право» чи «ліво». І з цим усе релятивізується, усе звертається до проблеми опінії, як інструменту сили. Релятивність правди і доктрини є першим об’єктом таких арбітрарних атак на тему актуальних проблем Церкви.

Чи відновляється «ґносіс»

Ґносіс (гностика) — це була одна із найбільших небезпечних єресей в цілій історії Церкви (2-ге стол). Вона намагалася зрозуміти містерії і представити віру в природний спосіб, при помочі знання і високої спекуляції. Кардинал Сірі (Ґенуя) кваліфікує ґносіс як конґльомерат усіх блудів, які, кимсь зорганізовані, всюди нині кружляють. Не з мотивів раціональних, але з бажання приподобатися світові, модні теологи викладають в теологічній мові опінії дня, доктрини підхліблення володарям цього світу. Не йдеться вже про несумісність між правдою і неправдою, але між мірою правди і диктатурою опінії.

Чи Церква є теж під диктатурою тої опінії? Церква — ні; але багато дечого, що є в Церкві — так. Церква не сміє бути насилувана в своїй свободі, бо в ній є присутній Святий Дух.

Що є найважніше?

Найважніше є: відновити в Церкві розрізнення між правдою і ложжю. Ми дійшли до такої екстреми, що виконування церковного авторитету вважається надужиттям супроти свободи! Тисячі диверсійних сил дуже впливово і систематично обмежують совість і свободу осіб, щоб у дальшій меті відтягнути їх від правди, що була проголошена в джерелах Об’явлення і Науки. Від цієї, стільки разів затемнюваної в деформаціях Літургії правди.

Нині відкриваються небезпечні шкоди в найважніших речах. Святим є не лиш обряд, але і присутність в обряді найважнішої реальності. Коли міняється обряд, тратиться змисл найважнішого, яке він вміщає. Послідовно, не є нічого дивного, що Євхаристія перемінюється для деяких у просте святкування людської єдності, в якій Бог не є нічим іншим, тільки глядачем. Тут ми вже не є в єресі, але в апостазі. Є певне, що нинішня ситуація в Церкві є одною з найтяжчих в історії; тим разом удари приходять не як переслідування ззовні, але як внутрішня диверсія… Це є болюче!

Але: «ні ворота пекла на поборять Її!»

Так кінчить кард. Сірі свою заяву.

Але ми знаємо, що віра без діл є мертва. Здатись на чудо в тій ситуації — це гріх. Хто вірить в Бога, знає теж, що диявол існує і невтомно працює… А в сучасному світі він має наймогутніших союзників і «врата адова» є на вершку своєї сили. Вони вже опанувала і Рим…

Кожному здається, що пророцтво святих про знищення знутра, з Риму, наступить колись, а на за нашого життя.

Ось у римо-католицькій Церкві священик проповідував, що Воскресення це важний «бізнес» в нашій вірі, але воно сумнівне, бо його не можна доказати… Іронічно і доцільно: викликати сумнів у віруючих. А кард. Сірі згадує про «небезпечні шкоди в есенціяльних речах»…

Шість протестанських «спеціялістів», яким Папа поручив працю над зміною Служби Божої, «працювали» так, що змінили її в дусі лютеранської єресі і в місці Освячення Крові, замість «що за вас і за многих ізливається», «ізливається», підсунули — «за всіх», що і відповідає лютеранській догматиці. І дискусія в цілому католицькому світі йде так далеко, що вважається, що ця зміна в Освяченні робить Службу Божу неважною, навіть коли священик має правдиву інтенцію освячення, бо не є захована есенціяльна форма Безкровної Жертви, яку Христос передав апостолам і яка існувала досі, аж від апостольських часів. А де диявол не задоволяється тільки формальним опанованням управи Церкви, він хоче позбавити вірних цих найважніших наслідків Безкровної Жертви Христа, що повторяється в кожній Службі Божій.

Заключення для нашої Церкви

Видно, що Господь за щиру, хоч і просту, але правдиву віру і набожність нашого народу, має нас в спеціяльній опіці. Наш Віроісповідник і Мученик після прибуття до Риму зразу зорієнтувався в цих жахливих інтриґах, що були перед і після Другого Ватиканського Собору. Коли дипломатична і «екуменічна» акція Другого Ватиканського Собору висувала проблеми децентралізації Ватикану і проблеми автономних прав Східніх Церков, то наш Патріярх і дипломат використав усі можливі нагоди, щоб осягнути, згл. затвердити нашу церковну автономію. Але в справах віри, в справах догм, наш Блаженніший був і остався визначним теологом та Отцем Східніх Церков і не дався підвести модерністичним позакулісовим махінаціям змови, що опанувала Собор. Блаженніший був під спеціальною опікою Святого Духа і бачив диявольські цілі «сірих еміненцій» Собору.

Сьогодні кожному вже ясно, що це, що ми ще досі задержали ту саму незмінену, апостольську (і нашу прадідівську) східню Службу Божу, це без сумніву заслуга нашого Незломного Віроісповідника.

На прикладі кард. Міндсценті видно, що цей незломний провідник своєї Церкви, будучи в’язнем довгі роки, прозрів і побачив, хто і в яких цілях діє поза кулісами Католицької Церкви. Тому, опинившись на волі, він не хотів замешкати в цім центрі змови і диверсії проти цілої Католицької Церкви, у Ватикані, і замешкав у Відні.

Святий Дух діє і багато вірних католиків прозрівають. 

Свіжий номер

2-3 (490) 2022 Обкладинка для сайту