Що хоче Римська Церква досягнути т.зв. діалогами з царством сатани? В ім’я чого не переривається у Церкві Христовій навісна псевдо ідея «Остполітік»?

Автор цих рядків уже два десятки років намагається якнайясніше і якнаймаркантніше, але, о, як же розчаровано ставити ці питання. І він увесь цей час є свідомий, що нав’язування до цього, може вже й стандартного для нього, рефрену знайде колинебудь кінець. Деякі, однак, його міркування він таки хоче пригадати своїм читачам із своїх колишніх писань. Бо вони не були писані для ефекту чи для сенсації, а були диктатом його солідних розшуків, роздумів, навіть студій і нарешті викриком його наболілої душі. Відсилаю цим разом Шановних Читачів до моїх писань у «Патріярхаті» за рік 1979: «Два начала в Церкві» і «Боже й зовсім не-Боже у Божій Установі» та й у цьому ж «Патріярхаті» за рік 1980 до мого ескізу в 4-ох частинах «Початок кінця».

Безпосереднім же приводом повернутися знову до цих же «стандартних», чи як хтось хотів би, оклепаних питань були події трьох останніх місяців, що мали місце в Апостольській Столиці та в Католицькій Церкві.

Щоденник італійської комуністичної партії «Л’Уніта» з 28 травня ц.р. потряс Римом своєю передовицею п.н. «Войтила хотів би поїхати до Москви» і підзаголовком її: «Засідання на вершинах у Ватикані». 25 провідних учасників цього засідання мали б, згідно з сенсаційним репортажем, накреслити нові напрямні для папи у справі ведення дальшої «Остполітік», перевірити ще раз відносини між римським Апостольським Престолом і СССР і головним чином закріпити екуменічні зв’язки римо-католицької Церкви з московським «патріярхатом». Все це тим більше, що наближається момент «1000-ліття хрещення Росії»… Аякже! У цій статті комуністичний часопис вичисляє цих достойників «урочистого» засідання. Присутніми й активними були: кард. Авґустин Казаролі, держ. секретар,кард. Йосиф Томко, префект Конгрегації благовіствування народам, кард. Павло Лупар, президент Секретаріяту для невіруючих, кард. Вільям Бавн, префект Конгрегації для католицького виховання, кард. Бернард Гантін, префект Конгрегації єпископів кард. Сімон Лурдузамі, префект для Східніх Церков кард. Іван-Марія Люстіжер, архиєп. Парижу, кард. Джон О’Коннор, архиєп. Нью-Йорку, кард. Сільвіо Одді, кол. префект Конгрегації для клиру, кард. Ангел-Сукія Ґойкоечея, архиєп. Мадріду, архиєп. Ахіль Сільвестріні, секретар Апостольського Державного Секретаріяту, архиєпископ Піо Лягі, апостольський нунцій у Вашінгтоні, архиєп. Мирослав Марусин, секретар Секретаріяту для єдности християн, о. П’єр Дюпре з Папської Комісії «Про Русія» та ще й інші, разом 25 осіб.

На цьому засіданні нібито мав архиєп. Сільвестріні зреферувати наслідки «Остполітік» за Папи Павла VІ і виложити дальші «успіхи» цієї ж «Остполітік», закінчуючи ось таким висновком: «Стан Католицької Церкви в СССР сьогодні кращий, як був за царської Росії»… Треба, отже, дальше продовжувати цей «корисний» діялог з СССР з терпеливістю і великою льояльністю. «Л’Уніта» ще спеціяльно наголошує, що кард. Казаролі з притиском настоював, щоб ці діялоги дальше йшли по цій самій лінії.

За цим комуністичним органом підхопив цю сенсацію цілий ряд інших римських часописів, як: «Ля-Републіка», «Коррієре-де-ля-Сера», «Іль-Темпо», «Іль-Массаджеро».

Справа стала настільки гучною, що Ватиканське Радіо змушене було «спростовувати» версію «Л’Уніта». Директор Ватиканського Радіо заявив, що справді «відбулася ділова й студійна зустріч, якає звичайною й періодичною для всіх дикастерій Святого Престолу, і що перш за все треба заперечити, що була яканебудь з цього приводу мова про якусь подорож Святішого Отця до Совєтського Союзу».

Це спростування навряд чи вияснило справу. У Римі щораз то голосніше говориться про приїзд Горбачова до Риму і про неминучу в цьому зв’язку його візиту у папи. Коли б ці версії чи плітки мали б місце один місяць раніше, то можна би потрактувати їх, як качку під «пріма апріліс». На жаль, однак, майже одночасно з цими «ревеляціями» пов’язалася вже не газетярська «штучка», а таки доконаний і потверджений факт.

У днях від 30 травня до 6 червня ц.р. за відомом державного Секретаріяту і благословенням Апостольського Престолу поїхала до Москви і Риґи багаточисленна делегація Німеччини. Делегацію

очолював кардинал Фрідріх Веттер, архиєп. Мюнхену й Фрайзінґу. У склад її увійшли: єпископ Вірцбурзький Павло-Вернер Шелє, єпископ Пассав — Франц Ксавер Едер, єпископ Гільдесгайму Йосиф Гомаєр, прелат Вільгельм Шецлер, секретар єпископської Конференції Німеччини, Ганс Йоахім Шульц, професор історії Східньої Церкви, прелат Клявс Ворвол — керівник Католицького Бюра, о. Вернер Лезер, єзуїт, проф. догматики і екуменічної богословії у Франкфурті. Та й, зовсім певно, ще інші.

Німецька секція ватиканської радіовисильні подала у першочервневих днях звідомлення, що делегацію прийняв на авдієнції сам Пімен, якого одушевлена цим жестом німецька делегація запросила до себе, до Німеччини.

Дивні-предивні речі творяться тепер у Церкві. «Остполітік» і досі не сходить із програми дня Апостольської Столиці. Правда, колись у дебютних спробах тільки такий контроверсійний орден, як єзуїти, міг собі, як патентований партизан, на це дозволяти. Сьогодні — це найголовніша справа для Церкви Христової, справа, яку доконче підтягається під екуменізм і апостольське діло. Провідники Церкви зовсім засліпли і пориваються на те, що — зовсім певно — ніякого добра не віщує Церкві й цього добра ніколи Церкві принести не може, а якраз навпаки — хіба цією ж «Остполітік» Церкву розкладе чи, як кажуть москалі, цю Церкву «уничтожат».

Діялоги — це друга форма цього самого шкідливого діла. Звернімо тільки увагу — хто і з ким веде ці діялоги. Це ж ті, які зобов’язані берегти Христові заповіти і донести їх до кінця віків неоскверненими, входять у якісь переговори з тими саме, що уже 70 років називають себе зовсім явно і славно «воюючими безбожниками».

Припустімо, що до деяких канцеляристів Апостольського Престолу не дійшла ще справжня діяльність СССР. Можливо, є ще такі… Адже це не вкладається в оту загально прийняту думку, що ніхто так добре не визнається на всіх, хоч би й як засекречених справах і подіях, як люди Ватикану. Ну, а вже вершком усього є те припущення, що німецька найвища ієрархія не знала правдивого обличчя москаля, незрівняного брехуна, облудника і шізофреніка, що поставив за мету свого існування цілий світ завоювати. Це щось найнеправдоподібніше з усіх неправдоподібностей. Так чому ж то німецька духова еліта із таким вибраним почотом їздила до цієї демонічної держави? Може, гадали собі цим «дипломатичним» заходом відновити собі неподільну Німеччину…

Даремна ця політика. І запізно вже на неї. О, схаменіться, засліплені мрійники! І зрозумійте, що одним поклоном сатані не відзискаєте цілої своєї і неподільної вже Німеччини. Візьміть радше серйозно фатімські передбачення. У них зовсім ясно сказано: «Сатана обсяде найвищі становища і вирішуватиме про хід усіх подій. Йому (сатані) вдасться пролізти аж у самі верхи Церкви… І в Римі настануть великі зміни. Церква буде затьмарена. І світ буде перестрашений терором».

Ми, українці, і без фатімських вістувань до болю є свідомі, що поскільки йдеться про «Остполітік» і ці мерзенні діялоги, то вони ведуться у першій мірі та й таки виключно нашим коштом. Власне цей факт свідчить понад усякий сумнів про сатанічність цих «діялогів». Міт про навернення Росії, а за її посередництвом усього Сходу є понад усякий сумнів диявольською штучкою.

Поки Рим розположить москаля до якогось навернення (радше можна вже тепер присягнути, що це для москаля ніколи не буде можливе), то цей москаль ще перед тим, поки він мав би почати якусь дискусію у цій справі, уже поставив «кондицію сіне ква нон»: Українська Церква не сміє існувати. І ця передумова вже діє у Церкві, що її установив сам Ісус Христос. На ліквідацію нашої святої, багатозаслуженої і великомученицької Церкви деякі римські куріяльні володарі вже погодились, принаймні мовчазною своєю згодою.

Стоїмо оце тепер перед ще страшнішими пережиттями. Нехай, отже, римській Церкві стане зовсім ясно, що Української Церкви ніяка сила пекла не витре з регістрів живучих і пульсуючих повним Христовим життям Церков. Навпаки! Ми, що мільйонами наших найдорожчих, їх трупами платили упродовж довгих століть за нашу приналежність до єдиної, святої і апостольської Церкви, будемо докладати всіх зусиль, щоб цю диявольську штучку, «Остполітік» викурити з Церкви Христової. І ми свято віримо, що ніякі домовлення чи переговори не викінчать нас. Ми віримо, що справедливий Господь дасть нам і нашим нащадкам можливість оглядати ще останні дні, які ось у недалекому майбутньому стоять перед усім людством.

Свіжий номер

5 (492) 2022 OBKLADYNKA_sajt