Що нового у Великій Брітанії?

Хто б міг подумати, що у Церкві у вільному світі можуть діятися такі середньовічні події, як це мало місце на терені Екзархату УКЦ у Великій Брітанії. Єп. А. Горняк заперечив право Верховного Архиєпископа як голови УКЦеркви над Екзархатом у Великій Брітанії. Висланих Патріярхом Йосифом священиків для обслуги вірних, які не одобрювали потягнень єп. А. Горняка, було суспендовано. Доми молитви, де збиралися вірні, відкинено єпископом і названо «корчмами». Вірним, які відкрито обороняли наше право на Патріярхат, відмовляв християнських послуг, замикав перед ними двері церков. Після того, як Блаженніший прийняв титул Патріярха, єп. А. Горняк назвав його публічно в чужинецькій пресі «самозванцем, що зміряє до схизми». Всю душпастирську працю священиків, присланих Патріярхом на цей терен, назвав «неправосильною і святотацькою».

Все це діялось і діється далі, не зважаючи на засадничі зміни у Ватикані, де нашій Церкві нарешті признано офіційно право на синодальний устрій. Помимо того, що згаданий єп. Горняк бере участь у нарадах синоду та обмінюється при Божественній Літургії братнім поцілунком як з Блаженнішим, так і з тими єпископами, які від перших днів проголошення патріярхату нашої Церкви тісно співпрацювали з Патріярхом. Це викликало неспокій, злість та зневагу в офіціозі єп. Горняка у «Церковних Вістях» та численних ним підтримуваних анонімних видань, і його настанова не змінилась.

Зразу вірні були в розгубленні. Вони не могли зрозуміти, як це все погодити, що робив єпископ? Згодом почали організовуватись для самооборони та приступили до розбудови церковно-релігійного життя проти волі єпископа.

Очевидно, що у створенні єпископом ситуації, не все вірні теж зуміли зберегти рівновагу духа. Доходило до скандалів, які Рим, а за ним і англійський католицький єпископат старалися обернути як зброю проти патріярхальників і Патріярха Йосифа. Єпископ замкнувся у своїй резиденції і нікого не приймав, якщо не був певний, що то «свій». З кожним роком обмежував свої зовнішні виступи, візитації тощо, щоб не зустрічати демонстрацій вірних. Не зважаючи на сім років незгоди й затяжного конфлікту по патріярхальній стороні стоїть більшість вірних, від 80 до 90 відсотків.

Хай нікого не впроваджують у блуд анонімові періодики чи тому подібні публікації. Кожна з них, за винятком офіціозу Екзархату «Церковні вісті»,— нікого не репрезентують. Це виглядає на писання хворих людей, що спричиняють шкоду не так патріярхальному рухові, як нашій Церкві й розкладають нашу організовану громаду.

Тепер ще завчасно робити підсумки цієї прикрої ситуації на релігійному полі. Але вже й тепер можна з подивом спостерігати деякі позитиви. Створення першої патріяршої парафії у Галіфаксі, без жодної допомоги із зовні, трудами і засобами самих вірних. Набуття, влаштування і оживлення величавого дому Св. Софії у Лондоні із зібраних на «Патріярший Фонд» грошей і дотації самого Патріярха. Відкриття в тому ж домі каплиці для вірних Лондона. Набуття і посвячення власної церкви вірними у невеликому осередку Сканторпі, в центральній Англії. Також робляться заходи для набуття ще одної церкви в недалекому майбутньому. Завдяки піклуванню Блаженнішого Йосифа маємо трьох постійних священиків та двох у старшому віці, що обслуговують виключно членів своїх парафій.

В тому часі відбуто прощі до Риму й Люрду. Мирянські делегації відвідували різні ватиканські установи, щоб познайомити їх з ситуацією у Англії та сказати, чого ми від них очікуємо.

Коли зважити, що на одного священика припадає від 12 до 17 осередків, то з подивом мусимо дивитись на їх посвяту. Вони при своїх щоденних обов’язках ще мають змогу організовувати прощі, окружні ювілеї, відвідування домів із свяченою водою на Йордан чи Зелені Свята й символічні могили поляглих.

Чи щось змінилось за тих сім минулих років? Напевно так. Але ті зміни покищо не помітні. Поминувши факт, що молодь, насамперед високошкільна, зовсім відчужилась від Церкви. З 85% вірних, досі ні одного юнака не допущено до священичого стану, бо єпископ відмовляв дати їм свою рекомендацію. Помимо факту, що конфлікт приніс великі шкоди морального значення і створив хаос,— то незалежно від цього люди в Англії не відійшли від віри своїх батьків. Серед жменьки прихильників єп. А. Горняка є спроби збираня підписів під петицією до Апостольського Престола, щоб залишити в Англії єп. Горняка. Здержуємось від коментарів у цій справі.

З розмов та різних писань нині вже щораз менше чути голосів, що причиною заколоту у Великій Брітанії були політичні мотиви. Мовляв, «бандерівці хотіли керувати чи диктувати єпископові». Причиною заколоту був А. Горняк, який виступив проти голови своєї Церкви. Коли вірні виступили по боці Патріярха Йосифа, то тоді на них посипались наклепи, очорнювання тощо. А це в свою чергу довело до Ґлостеру, до Ковентрі чи Лостеру.

Єпископ при кожній нагоді звинувачував за конфлікт бандерівців і безпосередньо самого Патріярха. В той самий час він сам спирався на чужу поліцію, на чужу публічну опінію, на поміч англійського єпископату й на підтримку Ватикану. З вірних, що піддержували єпископа, були ті, які не погоджуються, з політичних мотивів, з бандерівцями.

На жаль, єп. А. Горняк поділив вірних на «своїх» і на «патріярхальників».

* * *

У заголовку ми написали «Що нового…», а на закінчення приходимо до висновку, що властиво у Великій Брітанії на церковному відтинку нічого нового немає. Існують певні позитивні здобутки, але є тріщини та триває загрозливий стан. Ніхто нині не може сказати, що коли б такий стан протривав ще десяток років, чим він може закінчитись. Вірні терпеливо з вірою у Божу справедливість глядять у майбутнє. Але міра терпеливости обмежена. І невідомо, ДО ЧОГО може дійти, коли люди зневіряться…

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>