Отож тупцювання України на місці може бути еволюційно виправданим, якщо воно передбачає поки що невидиме визрівання радикальної пропозиції, яка відображатиме саме глибинну ідентичність нашої землі. В цьому сенсі нинішня Україна – це поки що лише цивілізаційний «бульйон», в якому формуються «амінокислоти» нового культурного організму. Втім нова альтернатива визріти може, але не мусить. Це як дитя в лоні матері: воно має народитися живим, але не мусить.
Сильна армія, справедливий порядок і модернізована економіка потрібні Україні, щоб не бути поглинутою ненависницькою Росією. Але переможно подолати кремлівського Чорномора можна лише утвердженням нової цивілізаційної альтернативи. Для цього потрібні не так брюссельські гроші, як мобілізація власних українських інтелектуальних і духовних ресурсів. Зокрема, потрібна мобілізація молодого покоління нашої країни, яке є поки що хаотичним скупченням атомів, що ще не знають, як солідарно зібратись у молекулу.
Проте саме цій «молекулі» під силу було б сказати нове цивілізаційне слово, з якого для України (а то й для всієї Європи) почнеться новий відлік часу.
Повністю матеріал читайте в друкованому журналі.
