Секретне слово Апостольського нунція архієпископа Антоніо Франко

У травневому числі нашого журналу, у статті під назвою «Ватикан намагається позбутись УКЦеркви» була згадка про виступ на Синоді Українських Владик у лютому 1994 р. у Львові папського нунція архиєпископа Антоніо Франко. У статті ми не могли ні назвати, ні зацитувати нічого з секретного виступу А.Франко, бо не мали цієї промови на руках. Наші підмічення були сперті на усних інформаціях від різних осіб. У міжчасі редакція одержала від анонімного адресата листа з промовою Архиєп. А. Франко. За автентичність цього документу — промови не ручаємось, але згідно з усними інформаціями, які ми мали, то надіслана промова архиєп. А. Франко виглядає автентичною. Просимо наших Владик, які чули безпосередньо виступ папського нунція і напевно дехто має цей документ на руках, порівняти з тут надрукованим. Якщо він був би не автентичний, просимо повідомити редакцію журналу «Патріярхат».

Хоч автор промови архиєп. А. Франко просить, щоб цей документ залишився у таємниці, але ми вважаємо, як з журналістичного, так і з християнського боку, що зло не треба затаювати, бо це було б гріхом, тому для інформації друкуємо цей документ, щоб побачив денне світло. Ми не бачимо причини, чому це мало б залишитись у таємниці? Згідно з нашою обіцянкою у попередній статті, що коли нам вдасться роздобути промову А.Франко, надрукуємо цей документ, що й робимо. Водночас висловлюємо щиру подяку анонімному адресатові за переслання цієї промови, яка для багатьох зрячих відкриє очі і вони побачать, що наше твердження, що Ватикан справді намагається позбутись УКЦеркви, відповідає дійсності. Коментар до цього документу друкуємо на іншому місці. Христова Церква вчить, щоб зла не затаювати. Слово архиєп. Франко вважаємо великим злом, тому його нижче друкуємо так, як ми його одержали.

Редакція

 * * *

Слово Апостольського Нунція Архиєпископа Антоніо Франко.

Синод Владик Української Греко-католицької Церкви, Львів, 1994 р.

Ваше Блаженство, Дорогі Брати в єпископстві!

Сердечно дякую Вашому Блаженству, що дали мені змогу промовити слово на початку цих синодальних нарад.

Проведення Синоду завжди позначає важливий момент, особливо в житті Церкви «Суї юріс». Бо на Синоді Владики разом приймають рішення, які відносяться до життя всієї Церкви «Суї юріс». Синод означає ходити разом, і цей хід не вичерпується обговореннями, проведеними впродовж Синодальних нарад, але й вимагає тісної співпраці на всіх рівнях, у фазі підготовки, у фазі стисло вирішальній та врешті у виконавчій фазі. Синод — це хід, що Помісна Церква «Суї юріс» робить разом з Римським Архиєреєм, і таким чином, у спільності з Вселенською Церквою. Тому я, як представник Святішого Отця і як Ваш особистий приятель, який спільно з Вами поділяє журбу за добро цієї нашої Церкви, — дуже радо Вас вітаю та бажаю щасливої праці, запевняючи про мою молитву та зусилля — за щасливий успіх нарад цього Синоду.

Ваша Церква «Суї юріс» з поверненням свободи на власній батьківщині розпочала нещодавно новий етап свого ходу. Вона співпала з проголошенням Кодексу Канонів Східніх Церков (ККСЦ), 18 жовтня 1990 року. Отже, в цьому особливому моменті своєї історії Українська Греко-католицька Церква знаходить в новому Кодексі ясні напрямні на шляху своєї реорганізації та відновлення, що вимагає тепер більше, як коли, великих зусиль для співпраці, у внутрішньому пляні, та з Апостольським Престолом.

Думаю, що можу Вам заявити, що за останні два роки співпраця з Апостольським Престолом розвинулась позитивно. Присутність Папського Представника в Україні довела до кращого пізнання дійсности Церкви і сприяла особистому відношенню взаємної пошани і довір’я з Блаженнішим Верховним Архиєпископом та з іншими Преосвященними Владиками. Таким чином, стало легше спільно поглибити теми, обговорені на Синоді в травні 1992 року, щоб дійти до схвалення деяких з них зі сторони Апостольського Престолу, а щодо інших, до кращого розуміння, що сприятиме позитивному розвитку.

В такій же атмосфері визріла візита Його Еміненції Кардинала Ахіля Сільвестріні, Префекта Конгрегації для Східніх Церков. Від 7 до 14 жовтня 1993 року він набув безпосередній досвід живучости цієї Церкви і прямо пізнав проблеми, з якими вона має зустрітися. Він вислухав Владик, священиків, семінаристів, сестер і катехитів та кожному дав своє слово вдоволення та заохоти. Він спокійно і відверто також обговорив більш пекучі питання, дав якісне свідчення зацікавлення і зусилля, з якими Свята Столиця слідкує за розвитком Вашої Церкви, і запевнив про свою особисту готовість та готовість Конгрегації співпрацювати над обновою і закріпленням Української Греко-католицької Церкви в Україні. Можу Вас запевнити, що Кардинал Сільвестріні був дуже задоволений візитою, що стає, без сумніву, дуже позитивним і вагомим етапом на шляху розвитку Греко-католицької Церкви.

Усильний труд співпраці між Конгрегацією для Східніх Церков і Блаженнішим Верховним Архиєпископом, які розвинулися від Синоду 1992 року, також за посередництвом Апостольської Нунціятури, думаю, що послужили розвіяти деякі непорозуміння минулого та сприяли переконанню, що:

  1. Апостольський Престіл мас намір сприяти повному розвитку та законній автономії Вашої Церкви «Суї юріс», шануючи діючі канонічні норми;
  2. Не вирішені ще питання слід поглибити спокійною застановою і в дусі співпраці, щоб випрацювати пропозиції, яких представиться до уваги Святішого Отця, беручи до уваги всі аспекти цих питань, часто складних.

В цьому дусі щирої співпраці з наміром внести свій конструктивний вклад в наради цих днів, нехай мені буде вільно представити кілька думок стосовно основних точок програми.

Статути Синоду єпископів

Мав я нагоду прочитати проект, який роздали на нарадах греко-католицьких єпископів України З листопада 1993 року, та попросив я деяких завваг в Конгрегації для Східніх Церков. Конгрегація вивчила текст, що я їм вислав, як рівно ж другу редакцію проекту, і мене повідомили, що в загальному ці тексти відповідають приписам ККСЦ. Одначе, окремі норми потребують глибшого опрацювання. Є це компетентністю Синоду: доручити комісії «ад гок» під керівництвом Владики-юриста завдання зібрати думки, які виринуть під час дискусії на нарадах, та опрацювати остаточний текст, який слід перекласти на італійську чи англійську мову, щоб відтак вислати до Конгрегації для евентуальних порад чи зауваг.

Коли вже мова про «статути» Синоду, бажав би я звернути Вашу увагу також на проблему ефективної праці синодальних Комісій. Сучасна організаційна структура Української Греко-католицької Церкви має оперативні труднощі, які всім Вам відомі та які не мають легкої розв’язки. Думаю, що варто доложити зусиль, щоб підсилити ефективність Комісій, які мали б приготовити документи для синодальних нарад, тісно співпрацюючи також із Постійним Синодом та передусім з Верховним Архиєпископом. У підготовці «документів праці», думаю, що Комісії можуть і повинні послужитися співпрацею експертів з поодиноких питань. Вони можуть простудіювати питання на основі наукових критеріїв і підготовити документацію для обговорення, в Комісіях спочатку, а відтак на Синоді. Якщо виникне потреба, то слід переробити документи у світлі елементів, які виринули в часі дискусій; приготовити остаточний проект тексту для затвердження Синодом; й приготовити переклади для Конгрегації для Східніх Церков у тих випадках, коли даний документ потребує згоди Апостольського Престолу. В такий спосіб працювалося під час Вселенського Собору, і такий спосіб працюється у підготовці Синодів Вселенської Церкви, що має для розпорядимости постійний Секретаріят. У звуженому засязі, Греко-католицька Церква повинна дійти до такої ж ефективности. Фактом є, що досі Комісії Вашого Синоду не могли працювати.

Територія Української Греко-католицької Церкви

Це є, мені здається, центральним питанням цього Синоду. В травні 1992 року Синод широко обговорив питання про територію та Патріярхат, постановляючи:

«Взявши під увагу історичні і юридичні основи Київської і Галицької Митрополії, Синод одноголосно рішив:

а) Вислати до Святішого Отця прохання, щоб він здійснив постанову ІІ Ватиканського Собору і створив Києво-Галицький Патріярхат для Української Греко-католицької Церкви (зал. 1, прот.ч. 28).

б) Територією Помісної Української Греко-католицької Церкви є територія, яка входить у сучасні політичні границі України, як і ці Епархії, які входили в склад Києво-Галицької Митрополії.

в) На цю територію сягає юрисдикція Верховного Архиєпископа, зглядно Патріярха.

г) Послідовно, майбутній Патріярх повинен мати титул Київського і Галицького (Священний Синод Владик Української Греко-католицької Церкви 16-31 травня 1992 року, Львів, Україна, Рішення й Постанови, ч. 1).

На це рішення Синоду, який утотожнив канонічну територію Помісної Української Греко-католицької Церкви з територією сучасної незалежної Української Держави і всіма територіями Епархій, які належали до Київської-Галицької Митрополії, Конгрегація для Східніх Церков відповіла, пропонуючи Синодові «вияснити та обгрунтувати цю настанову, придержуючись ККСЦ, кан. 146, 2 і представляючи всі аргументації, які вважаються за потрібні або корисні» (лист ч. 85/92 з 21 липня 1992, Блаженнішому Кардиналові Любачівському).

Останніми місяцями питання про територію Української Греко-катилицької Церкви вивчалося з різних точок зору. Тепер є завданням Синоду: опрацювати заключення, до яких дійшла студійна група, створена Блаженнішим Верховним Архиєпископом, і оформити прохання, щоб представити їх до уваги Святішого Отця згідно з кан. 146, 2.

Особисто співпрацюючи у початковій вивчальній фазі, хотів би запропонувати деякі думки, які могли б допомогти для точного формулювання прохання чи прохань, які Синод хотів би представити Апостольському Престолові.

Мені здається основним насамперед з’ясувати, що існує «де юре кондідо» (визнане право) і що належить до «юс сондендум» (право до визнання). Щоб зробити це, необхідно розпочати від Буллі Папи Пія VII, «Ін юніверсаліс Екклезіє регіміне» з 24 лютого 1807 p., якою Папа:

  • Відділив Галицький Престіл від Київського Митрополичого Престолу;
  • Вилучив від юрисдикції Київського Митрополита Львівську, Холмську і Перемишльську Епархії;
  • Злучив титул Галича до Львівського Престолу, підносячи його до Архиєпархії і встановляючи Престоли Холму та Перемишля, як суфраганії;
  • Залишив незмінними «права й привілеї» Київської Митрополичої Церкви і церковної Ієрархії Русинів, яка існувала в Російській Імперії.

Знаємо історичну долю Київської Католицької Митрополії, яка де факто перестала існувати через остаточне знищення з’єднаної Церкви в Російській імперії в 1839 року, кілька місяців після смерти останнього Митрополита і, на мою думку, слід уважати її вимерлою (ККСЦ, кан. 927, 1).

Я добре знаю, що багато вважає вакантними, а не вимерлими Київський Митрополичий Престіл та інші суфраганні Престоли. На жаль, не можна змінити історії. Як Католицькі Престоли, вони зникли більше ніж 100 років тому! З іншого боку, з жодного документу Апостольського Престолу не можна довести, що права й привілеї Київської Митрополії були перенесені до Львівського Архиєпископського Престолу.

Отож, під сучасну пору, територія Української Греко-католицької Церкви є чітко визначена: вона співпадає з територією Львівського Верховного Архиєпископства і не поширюється на території, які знаходяться під юрисдикцією Київської Митрополії. Щоб поширити цю територію, не вистачає одного рішення Синоду, а потрібний юридичний акт Святішого Отця, який визначив би нові границі.

Тут, мені здається, входить у гру відповідальність Синоду та співпраця між Синодом та Апостольським Престолом. Що Синод наміряє попросити у Святішого Отця?

Виглядає мені, що поширення території Греко-католицької Церкви та відзискання Київської Митрополії є двома окремими питаннями, які слід розглядати окремо. Можна легко навести аргументи в користь доречности поширення юрисдикції Верховного Архиєпископа Львова на всю сучасну територію української незалежної Держави. Одначе, в сучасному положенні чи можна відповідно обгрунтувати прохання про відзискання Київської Митрополії? Окрім історичних рацій, які є причини канонічного, душпастирського і екуменічного порядку, які могли б оправдати такі заходи? Це є питання, на які Синод повинен би дати задовільну відповідь, щоб скріпити документами своє евентуальне прохання до Святішого Отця.

Коли мова про територію, на особливу увагу заслуговує стан Мукачівської епархії. Синодальні Отці знають про події, які наступили після Синоду 1992 р. і рішення Апостольського Престолу, внаслідок Апостольської візитації, лишити незмін­ним під цю пору статус епархії з номінацією двох Синкелів, які мали б співпрацювати з епархіяльним єпископом, щоб забезпечити душпастирською опікою вірних українців і не українців Закарпаття.

Під час візити Його Еміненції Кардинала Сільвестріні, знову піднесено цю проблему при зустрічі з духовенством. Кардинал запевнив, що Апостольський Престіл зобов’язується шукати розв’язки, яка зможе зберегти властиві характеристики Греко-католицької традиції Закарпаття, узгіднюючи її з єдністю Греко-католицької Церкви в Україні.

Також і в цьому питанні треба виходити з існуючої юридичної та соціяльної дійсности, щоб накреслити майбутній розвиток і його можливості.

Юридична дійсність була й остається, аж доки вона не зміниться, такою: Мукачівська єпархія не знаходиться на території Української Греко-католицької Церкви. Одначе, епархіяльний єпископ і два помічники були запрошені на Синод. Соціяльна дійсність є дуже делікатною та характеризується великими напруженнями, деколи відкритими, а часом прихованими.

Преосвященніші Владики з України, а зокрема Владики Семедій, Маргітич і Головач, знають старання Апостольського Нунція для розв’язання проблем Закарпаття. Труднощі є дійсно великі і потрібно великого зусилля співпраці зі сторони Владик, безпосередньо зацікавлених, всіх Владик України, щоб могти надіятися на розвиток сучасної ситуації. Між віруючими існує ще багато аґресивности, одні проти одних, і, на жаль, священики, а деколи також Владики, не вміють піднестися понад групові пристрасті, щоб виховувати до взаємного сприймання і братнього співжиття.

Щоб здійснити задум, висловлений Кардиналом Сільвестріні, я випрацював проект пропозиції, щоб представити до уваги Апостольського Престолу. Я це предложив Преосвященнішим Владикам України під час нарад 3 листопада 1993 року. Проект пропонує просити від Апостольського Престолу наступне:

  1. Піднести Мукачівську єпархію до Митрополії, даючи їй, як суфраґанію, нову єпархію, яку створили б на її території;
  2. Включити Мукачівську Митрополію в територію Української Греко-католицької Церкви;
  3. Встановити особливі норми (опріч канонів 133- 139 ККСЦ) для взаємовідносин між Мукачівським Митрополитом та Львівським Верховним Архиєпископом з метою зберегти обрядові питоменності Закарпаття і запевнити повну пошану до прав вірних українців і не українців.

Згодом, я попросив дозволу у Конгрегації для Східніх Церков, щоб я міг вислухати думку священиків Мукачівської єпархії відносно способу вирішення цього питання. Кардинал Сільвестріні мені дозволив усно випитати якнайбільше число священиків, щоб таким чином зібрати корисні дані і конкретні пропозиції для справедливого вирішення цього питання.

Я це маю зробити в наступних місяцях за поміччю Преосвященних Владик Закарпаття. Не буде це легко отримати спокійну застанову зі сторони священиків, а буде гірше, якщо почнуться тиски зі сторони більш політизованих груп. Все ж таки треба піти назустріч питанню і треба бути з’єдиненими і стояти понад сторонами, щоб допомогти зрозуміти у правильному світлі заходи, які об’єктивно є потрібними.

Інше питання, зв’язане з територією,— це номінація єпископа для греко-католицьких спільнот, які живуть поза Західньою Україною.

Відносно цього деколи чути неоправдані обвинувачування супроти Апостольського Престолу. Синод з 1992 року рішив відновити Чернігівсько-Вижгородську єпархію з осідком у місті Києві, але Апостольський Престіл не міг потвердити таке рішення, бо воно підпорядковане питанню території, що досі не розв’язане.

Щоб не гаяти часу та розв’язати важну душпастирську проблему, Апостольський Нунцій, порозумівшись з Верховним Архиєпископом, в листопаді 1992 року представив проблему до уваги Конгрегації для Східніх Церков, прохаючи взяти до уваги можливість зараз створити Апостольський Вікаріят, номінуючи Апостольського Вікарія для Центральної, Південної та Східньої України. Конгрегація листом ч. 254/92 з 21 грудня 1992 року дала свою згоду на створення Апостольського Екзархату для згаданих територій і доручила мені вислухати Блаженнішого Верховного Архиєпископа, Преосвященнішого Владику Софрона Дмитерка й інших єпископів помічників та виготовити «терну» кандидатів для номінації Апостольського Екзарха.

В міжчасі розгорнулася несправедлива полеміка у відношенню до Апостольського Престолу через непотвердження рішень Синоду з травня 1992 року, про що згадували також Владики Канади та Сполучених Штатів в «Меморандумі», направленому Святішому Отцеві, з 26 березня 1993 р. Блаженніший Верховний Архиєпископ щораз більше виявляв свою стурбованість відносно того, як сприйняли б номінацію «Апостольського» Екзарха на території України. Слідом провелися різні наради в канцелярії Верховного Архиєпископства, і в місяці червні в Конгрегації для Східніх Церков я представив вагання та пропозиції, які виринули на цих зустрічах. Коротко, чекаючи довершення студії відносно питання території, хотілося отримати номінацію Ординарія для згаданих територій, яка уникала б труднощів, яких побоювалось із номінацією Апостольського Екзарха. Конгрегація приобіцяла, що з увагою переглянула б пропозицію, яка була б зформульована.

На жаль, не легко було зформулювати пропозицію, яка ясно визначила б юридичний «статус» згаданого Ординарія, оминаючи прикметник «Апостольський», без попереднього вирішення питання території. Врешті, 14 жовтня 1993 року Блаженніший Верховний Архиєпископ запропонував, щоб була йому надана персональна юрисдикція над вірними Центральної, Південної та Східньої України та щоб був наданий Помічник, який мав би конкретно проводити душпастирську працю між вірними. До цієї пропозиції, разом з наданням «терни» кандидатів для номінації помічника, долучено широку призадуму над питанням Києво-Галицької Митрополії та інших «вакантних» престолів на згаданих територіях.

В широкому, питання знову обговорено на двох засіданнях при Конгрегації для Східніх Церков з моєю особистою участю, 14 і 24 минулого січня. Вкінці, листом ч. 254/2, з 2 лютого 1994 p.. їх Еміненція Кардинал Сільвестріні мене повідомив про наступне:

«Ця Конгрегація добре розуміє причини предложених пропозицій Верховного Архиєпископа, але зваживши все добре. її думка є така, щоб у той час, коли очікується представлення студії про нове визначення території Верховного Архиєпископства, Греко-католицький Ієрарх, встановлений поза сучасною територією, виконував звичайну юрисдикцію в першій особі, і не в залежності від іншого Ієрарха, і тому відновлює пропозицію, вже зформульовану в листі того самого ж (протокольного) числа, з 21 грудня 1992 p., а саме: щоб був встановлений Екзархат для територій Центральної, Південної та Східньої України та призначений Апостольський Екзарх, який рівночасно, значить, доки не увійде у силу нове визначення території Греко-католицької Церкви, залишався б прямо підлеглим Апостольському Престолові і був членом Синоду Єпископів Української Церкви із саном єпископа «поза територією».

«Тому, дивлячись на невідкладність цього заходу, прошу Вашої Ексцеленції зволити предложити до розглядання Отців Синоду прохання, щоб знову зформулювати «терну» кандидатів на пост Апостольського Екзарха для Центральної, Східньої та Південної України та подати якнайдокладніше дані відносно евентуальної округи, значить: число вірних, священиків, спільнот і храмів, монахів і монахинь та місце, де Ієрарх мав би встановити свій осідок».

Сподіюсь, що Синод зможе оцінити працю, яку досі спільно виконано Блаженнішим Верховним Архиєпископом, Апостольською Нунціятурою і Конгрегацією для Східніх Церков з метою відповісти в належний спосіб на душпастирські потреби Греко-католицьких спільнот Центральної, Східньої та Південної України. Якщо відповідь, дана Конгрегацією, не задовольняє вповні сподівання, то це спричинене складністю питання території, яке ще вивчається.

Питання та Поручення відносно Київського й Галицького Патріярхату

Не знаю, чи Синод хоче також на цьому Зібранні настоювати на проханні створення Патріярхату Києва і Галича. Відповідаючи на прохання минулих синодальних зборів до Святішого Отця, Конгрегація для Східніх Церков нагадала, що створення Патріярхату належить виключно Найвищій Владі Церкви (ККСЦ, кан. 57, 1) у її повній свободі рішення, невідкличної жодною інстанцією. Вона, поруч з цим, додала що евентуальне вивчення справи було підчинене попередньому визначенню території Української Греко-католицької Церкви. Згодом Святіший Отець попросив, щоб Справу простудіювати з історичної, канонічної, душпастирської та екуменічної точки зору. Синод мав би, отже, разом із студією про територію, також представити поглиблену студію причин відносно прохання Патріярхату, щоб таким чином відповісти на прохання Святішого Отця, уточнюючи також чи і з яких рацій він просить його для Греко-католицької Церкви в своїй сучасній дійсності, зі своїм «центром» в Львівській Архиепархії або чи і з яких рацій, просить його з титулом Галича й Києва.

Є деякі знавці Історії Української Церкви, що в своєму вкладі до студії над питанням території доводять висновки відносно Патріярхату, які заслуговують на значну увагу. В дійсності, навіть якщо існує велике очікування Патріярхату, необхідно вивчити справу «холодно» із точки зору стисло церковної.

Остаточне рішення, одначе, належить Святішому Отцеві. Особисто я переконаний, що Святіший Отець зможе створити Патріярхат для Греко-католицької Церкви лише якщо і коли він в серцю буде переконаний, що в Божому задумі він принесе свій внесок для добра цієї Помісної Церкви, в контексті добра цілої Вселенської Церкви, яка наполегливо шукає сприятливих шляхів для осягнення єдности Християнських Церков. Думаю, що ця впевненість, і тільки вона, могла б сьогодні довести таке важне рішення до зрілости, і вірю, що в цьому процесі діє та особлива поміч, яку Ісус Христос приобіцяв Петрові! Я Вас заохочую щиро призадуматись над цією перспективою Віри у відношенні до делікатного питання Патріярхату, бо здається мені, що вона (віра) кидає правдиве світло також на цю справу.

Прагнення Патріярхату, все ж таки є легітимне, і студію треба поглибити. Вірю, одначе, що разом із спокійною призадумою над мотиваціями і наслідками створення Патріярхату для Греко-католицької Церкви треба підсилити також душпастирську діяльність для загоювання поділів внутрі самої Церкви, скріпити її в своїй організації, якій не бракує нічого з того, що є основне для Церкви «Суї юріс», та підсилити її своєю динамічністю.

Відносно цього, дозвольте мені поділитися з Вами деякими особистими міркуваннями, які прошу прийняти, як покірне свідчення моєї любови до Греко-католицької Церкви.

Думаю, що треба було б передусім розвіяти двозначности, зв’язаних з боротьбою за Патріярхат». Відносно цього, до речі, не можна заперечувати, що існує значне замішання. Без того, щоб наводити шкідливі наслідки проведеної кампанії декотрою пресою чи таких ідей, як «незалежність від Риму» або «католицька автокефалія», лишається фактом, що в Греко-католицькій Церкві є течія, противна Патріярхатові. А основною причиною є нерозрізнення між законною автономією Церкви «Суї юріс» і придуманою незалежністю, як хотілося б осягнути Патріярхатом. Добре знаю, що для Вас ці поняття є ясними. Але часами деякі вислови, які вживаються, не помагають розвіяти замішання, які існують в багатьох священиків та вірних чи в «діяспорі», чи гут, в Україні. Нераз доводилося мені пояснювати деяким священикам чи сестрам, що Патріярхат є унормований в ККСЦ і що немає протистояння між Патріярхатом та Папою. Ви добре знаєте, що існує таке замішання. Ви знаєте, що існує рух домагання (Патріярхату) супроти Апостольського Престолу, а інший, який йому противиться тим абсурдним рівнянням: «патріярхальники — ті, що хочуть відокремитися від Риму — православні», і не-патріярхальники — ті, що люблять Папу — католики».

Не є моїм наміром осуджувати дійсність, яка нам всім знана і яку ми всі переживаємо, але ставлю Вам запитання: що може зробити кожний із Вас, що може зробити Синод, щоб «розвіяти» це замішання та усунути одну із причин поділу, який існує в Греко-католицькій Церкві?

Знаємо всі дійсність Греко-католицької Церкви і труднощі, які вона переходить. Ви відчуваєте потребу сприяти процесові глибокої обнови, який довів би до поборення сучасних труднощів. В цій же перспективі мені здається, що Синод єпископів є сьогодні покликаним сповнити важливе завдання Учительського Служіння, опрацьовуючи засади доктрини і основні напрямні для процесу обнови всієї Помісної Греко-католицької Церкви в діяспорі й на батьківщині. Недавно діяспора сповняла першочергову ролю в Греко-католицькій Церкві і змагання за свободу Церкви на рідних землях, і за незалежність цієї батьківщини давала міцну наснагу. Сьогодні, може, багатьох на еміграції запитують себе: яка є наша ідентичність і наше завдання? Синод, на мою думку, повинен застановитись над цим питанням і переосмислити у недвозначний спосіб «католицьку» ідентичність і властиву питоменність Греко-католицької Церкви у Вселенській Церкві. Синод повинен чітко з’ясувати відношення з православ’ям (Екуменізм), застановитись над правдами віри і над обрядовими практиками (літургія-набоженства), над вихованням кандидатів до священства, до монашого життя і т.д. Іншими словами, мені виглядає, що насамперед треба сповнити таку працю, як це зробив Собор для Вселенської Церкви, щоб надати цій помісній Церкві відповідні знаряддя для виховної праці, яку треба сповнити основно на всіх рівнях. Усі ми знаємо, з якою наполегливістю Святіший Отець закликає Вселенську Церкву до завдання «нової євангелізації» напередодні третього тисячоліття християнської ери. Скрізь є потрібно нової євангелізації, а головно в Україні із-за зрозумілих причин.

Ми свідомі того, що не можна несподівано змінити сучасну дійсність. Потрібно багато душпастирської второпности, але потрібно рівно ж, і то зараз, ясности принципів і терпеливої праці над формацією. Тому заохочую усіх до спокійного діялогу над станом Греко-католицької Церкви і над сьогоднішніми пасторальними пріоритетами. Очевидно, Синод повинен продовжувати працю над територією, над Патріярхатом і над іншими питаннями денного порядку. Але повинен він і застановитися на цій чи на наступній сесії, над основними проблемами Еклезіології і душпастирства.

Єпископські номінації. Що відноситься цієї точки, поручаю Вам тільки абсолютну вірність процедурі, яку передбачує Кодекс (Кан. 168; 180-186). В особливий спосіб пригадую Вам про засекреченість, яку вимагає Кодекс і яка, на жаль, в минулому не була деякими шанована, і то з великими неприємностями.

Я вважаю своїм обов’язком пригадати Вам про засекреченість рівно ж до всього, що відноситься нарад Синоду, і до опублікування його актів. Всі Ви знаєте про неприємності, які здійснюються з того приводу.

Літургійні питання. Це є точка, яка вимагає пасторального поглиблення і підготовки особливого документу єпископату, який послужив би на всіх рівнях, як основний текст для літургічної катехизи.

Задля існуючих обставин в Україні ця точка, без сумніву, становить абсолютний пріоритет. Єпископат повинен сказати якнайскоріше своє успокоюючи і вияснювальне слово, головно, що відноситься до існуючих питоменностей у літургічних відправах і набожеств. Потрібно видати загальний заклик до терпимости і до пошани у відношенні до висловів побожности, дорогих для вірних, і треба сприяти терпеливій праці формації, яка веде до поборення сучасних напружень.

Я про це говорив єпископам з У країни на нараді З листопада 1993 p., представляючи поручення, звернене до них Конгрегацією для Східніх Церков, що зі мною порадилася, щоб доложити всіх зусиль для примінення Уставу Богослужень у літургічних відправах, і про готовність, яку виявила ця Конгрегація, вивчити і апробувати новий переклад літургічних текстів, щоб дійти до однообразности у всій Греко-католицькій Церкві. Одначе, це потрібне поглиблення над літургічними питаннями йде дальше за безпосередніми душпастирськими потребами і вимагає поглибленого вивчення зі сторони Літургічної Комісії.

Ваше Блаженство, Дорогі Брати, дякую, що Ви мене вислухали. Я вважав за відповідним представити Вам кілька точок для застанови над темами, про які будете дискутувати, щоб дати свій внесок, оскільки можу, до Вашої важної праці. Молім Господа, Марію, Матір Божу і Матір Церкви, щоб цей Синод став дуже важним етапом в «спільному ході» Української Греко-католицької Церкви в її змаганні до обнови.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>