Варто завітати до Національного музею у Львові і подивитися на портрети галицьких єпископів та митрополитів: сутани з ґудзиками, «шапочки» на головах, охайні борідки, які з часом меншали або взагалі зникали, маленькі молитовники в доглянутих руках, хрестики замість панагій, герби на стінах… Одразу видно, який у них ідеал краси та охайності. І якщо навіть українські православні митрополити в Росії писали щоденники польською, то що вже казати про унійних митрополитів у Вільні чи Львові! Так само на іконах – на зміну Рутковичу, який оживляв іконописні канони європейськими живими обличчями, приходить Василь Петранович, у якого вже іконописні канони є скромним додатком до переважно типових європейських барокових образів. А потім з’являється Лука Долинський, який був уже зовсім «європейцем», і Пінзель, який однаковими скульптурами прикрашав костели і церкви. Так само архітектура та інтер’єри храмів: щораз менше традицій, щораз більше бароко, вівтарі щораз відкритіші, іконостаси щораз менші…
Повністю статтю читайте у друкованому журналі.
