Східня Конґреґація знову зневажає нашу Церкву й Патріярха

На іншому місці передруковуємо листи префекта Священної Конґреґації для Східніх Церков кард. Владислава Рубіна з 6 червня 1982 р. до єпископа Августина Горняка, що є відлунням бувшого секретаря Східньої Конґреґації Бріні, і лист Патріярха Йосифа до кард. В.Рубіна з 12 липня 1982 р. Обидва листи були надруковані у «Церковних Вістях» за жовтень 1982 p., що є офіційним органом екзарха Августина Горняка, а ці листи передрукувало «Українське Слово» в Парижі. Редакція одержала запити, чому дотепер журнал «Патріярхат» не надрукував цих листів. Це зовсім просто — редакція таких листів не мала, як також про існування таких листів не знала. Правда, під час симпозіюму 30 жовтня 1982 р. у Філядельфії ми довідались, що такий лист існує і обіцяли його нам переслати. Як наша приказка каже: «Обіцяв пан кожух — тепле його слово». З тих, а не інших причин редакція не могла . була скоріше цих листів надрукувати, а їх зміст такий, що не тільки читачі журнала «Патріярхат», але в загальному українська громада повинна бути про них поінформована. Хоч листи часово є вже старі, але змістово нові, бо дотепер були нам невідомі.

Дозволимо собі висловити наші перші думки і враження на листа кард. В.Рубіна, що є образливим і шокуючим. Прямо не хочеться вірити, що за цим листом стоїть префект Священної Конґреґації для Східніх Церков, а тим самим і Апостольська Столиця. Не знаємо закуліс цієї справи, але слід на цьому місці завважити,що лист виходить з-під пера слов’янина — польського патріота, мати якого була українка, а батько вірменин, написаний на доручення, як підкреслено в листі, слов’янина-поляка, мати якого також була українка, Папи Івана Павла II. Хоч уточнення не мають для нас жодного значення і не треба їх з нічим зв’язувати, але робимо це тільки для ствердження фактів. З листа випливає, що не ідеться про непорозуміння на відтинку нашої Церкви у Великій Брітанії, але про Помісну УКЦеркву в цілому. Дотепер ні Папа Павло VІ, ні кард. де Фюрстенберґ, ні кард. Філіппе (останні два були префектами Східньої Конґреґації перед кард. В.Рубіном) таких образливих листів не писали і не підписували. Вони мали більше такту і зрозуміння. І перед собою ставимо питання: а де ж ця християнська любов, зрозуміння допомогти покривдженому і окраденому? Чи справді вже зникли і затратились прикмети любови, а якщо вже не любови, то хоч людяности? На жаль, лист В. Рубіна є протилежним до любови, людяности, зрозуміння і співчуття.

Кард. В. Рубін чіпляється до Послання Патріярха Йосифа, яке він написав з приводу свого 90-річчя життя, мовляв… «що знову висувають під дискусію питання ерекції Українського Патріярхату, стосовно якого Свята Столиця вже дала відповідь». До речі, для нас, мирян, питання українського патріярхату давно перестало бути дискусійним. Ми свідомі того, що це питання є дискусійним для Ватикану, бо це перешкоджає у веденні «ост політік». Ми знаємо, що Апостольська Столиця дала відмовну відповідь, підкреслюючи, що не може піднести нашої Церкви до гідности патріярхату… під сучасну пору.

З того часу досьогодні проминуло з десяток років. Відповідь тоді була така, сьогодні може бути інша, якщо серед ватиканських кіл знайдеться хоч крихітка доброї волі й розуміння. Але на протязі того часу миряни побачили, що у ватиканських колах тієї доброї волі немає, і звертались до Блаженнішого і просили його, щоб він прийняв титул патріярха, а Церква стала патріяршою. Такий факт заіснував офіційно у базилиці св. ап. Петра в Святому 1975 Божому Році. Після цього в грудні 1975 року під час авдієнції Патріярх Йосиф просив ще раз Папу Павла VІ визнати існуючий Патріярхат, чого, на жаль, не сталося. Отже, Патріярхат Помісної УКЦеркви існує, хоч офіційно не визнаний Апостольською Столицею. Ми свято віримо і надіємось, що прийде час, коли патріярхат нашої Церкви буде визнаний Апостольською Столицею. Це є сучасний стан.

Насувається питання: чи кард. В. Рубін міг би назвати, що з приводу того, що постав і існує невизнаний український патріярхат хтось на цьому потерпів, чи в якійсь мірі сталась комусь якась кривда? Слідкуючи за подіями, нам не вдалося завважити, щоб існування патріярхату УКЦеркви позбавило існування якоїсь іншої Церкви, чи забрало якісь їй не належні права.

Отже, про що ж ідеться? Ми розуміємо, що декому йдеться, щоб існував московський і всієї «Русі» патріярх. Це зразок не для нашої Церкви і не для нас.

Кард. Рубін бажав у листі підкреслити, що треба слухати Апостольську Столицю. Так, це правда, в деяких питаннях треба. Але також є правдою, що коли ж ідеться про рятування життя людини, то для неї немає жодних законів, вона робить все, щоб тільки вижити, врятуватись, спастись. Треба взяти до уваги, що у такій винятковій ситуації опинилась наша Церква.

Варто запитати: а чи завжди Польська Церква слухалась Апостольської Столиці? Не будемо сягати в глибину давньої історії, але сягнім до історії, яку ще наша пам’ять занотувала. Віримо, що кард. В. Рубін та тодішній о. Кароль Войтила, а сучасний Папа Іван Павло II добре собі пригадують, що Примас Польщі, кард. Ст. Вишинський не діяв згідно зі зразком чи вимогами Апостольської Столиці, а саме Папи Пія XII. Ішлось про те, щоб Римо-католицькі Церкви під комуністичними режимами не складали присяги лояльности комуністичній владі або хоч не відмежовували себе політично від Ватикану. Незалежно від цієї вимоги Апостольської Столиці, яку приняли румуни, мадяри, а поляки, себто Польська Церква відмовилась від неї, і 14 квітня 1950 р. представники польського єпископату і комуністичної влади, т.зв. «Мішаний Комітет», підписали спільний договір, що було великим здивуванням для цілого світу, а зокрема папи, бо ж це було «без прецеденсу», як правильно написав Вишинський. Тому, що такої присяги лояльности комуністичній владі не підписали в Румунії, Мадярщині, і Чехо-Словаччині, єпископи і священики опинились у в’язницях. Між іншим, у підписаному документі було написано: «Принцип, що Папа є компетентний і найвищий авторитет у Церкві у справах, які відносяться до віри, моралі і юрисдикції священиків, в інших питаннях єпископат керується рацією польської ситуації (рація стану).». Про це питання пише у своїй праці «Східня політика і Ватикан 1917-1979» Якоб Штелє (стор. 276). До речі, навколо цієї справи було значно більше елементів, які не йшли згідно з політикою Ватикану. Цікаво, чи це був вияв лояльности, і чи це не було порушенням авторитету Апостольської Столиці? Чи в підписаному документі не поставлено під сумнів авторитет папи, себто Апостольської Столиці? Після цього, як кард. Ст. Вишинський прибув до Риму, Папа Пій XII примусив його довго чекати і прийняв його коротко і дуже холодно.

Пригадаймо собі ще інший факт. Це була голосна подія, коли кард. Казаролі поза відомом польського єпископату контактувався у церковних питаннях безпосередньо з польським комуністичним урядом. Проти цього потягнення гостро запротестував у Ватикані кард. Ст. Вишинський, а його підтримав весь польський єпископат. Тоді Польська Церква не слухалась Апостольської Столиці. Чи це було лояльно, чи польський єпископат на чолі з кард. Вишинським не порушував авторитету Апостольської Столиці не дивлячись на те, що був у праві!

Тепер у своєму листі кард. В. Рубін намагається учити послуху і лояльности Патріярха Йосифа, який за свою лояльність до Апостольської Столиці відбув 18 років каторги у більшовицькій дійсності, а наша Церква за цю ж саму лояльність втратила всіх своїх владик за винятком Патріярха Йосифа, сотні священиків, монахів і монахинь і незлічиме число вірних, і за цю саму лояльність наша Церква в Україні перебуває у катакомбах. Хто хоче нас вчити лояльности до Апостольської Столиці? Наша лояльність — це не голі слова, це не квит без покриття, але підтверджений ділами й жертвами факт.

Якщо ж ідеться про питання нанесення шкоди для авторитету Апостольської Столиці і вселенської Церкви, то тут можна сказати, що в першу чергу цю шкоду наніс кардинал В.Рубін своїм образливим і нелюдським листом. З жалем треба ствердити, що конфлікт у вітці нашої Церкви у Великій Брітанії створила Священна Конгрегація для Східніх Церков. Кардинал В. Рубін також про це дуже добре знає, але він сам не старався цієї справи злагіднювати. Можна говорити про фінансові справи, можна б говорити про уявні й безпідставні суспенди і юрисдикції територій і «безтериторій». Доказом ще більшого загострення цього конфлікту є лист кард. В.Рубіна, що його опублікував А. Горняк.

З листа випливає, що єпископські синоди нашої Церкви — це якась ласка для нашої Церкви. Виглядає, що наша Церква під опікою Східньої Конгрегації не має жодних прав, навіть таких, як мають римо-католики. Зрештою, ухвали останнього синоду нашої Церкви і так досьогодні не побачили денного світла, бо знаходяться під ключем Папи Івана Павла II. Ось так виглядають наші права, а в листі говориться про правду та справедливість.

Кардинал В. Рубін пише: «…Отож обстоювати, як дехто поступає, що український Патріярхат існує — це є насильство або викривлення правди»… Цікаво було б почути від кард. Рубіна, хто кого знасилував, де і на кому це насильство сталось? Скільки осіб чи установ потерпіло з приводу цього насильства? Хто був покривджений? Дозволимо собі пригадати кард. В. Рубінові, коли наші владики на останньому синоді, на якому кард. Рубін був цілий час присутній, засудили т.зв. львівський «собор» возз’єднання нашої Церкви з Московською Православною Церквою, що й було фактично насильством, бо були гори жертв і ріки крови, то всежтаки Апостольська Столиця, а зокрема Папа Іван Павло II у листі до патріярха Пімена заперечив важність цього документу наших владик. Хіба ж в документі була написана неправда, хіба ж не сталось насильство? Може, було б краще кард. Рубінові не говорити про насильство і викривлення правди, бо це не добре, коли факти відбиваються бумерангом.

Варто кард. Рубінові пригадати, що наша Церква не була жебраком і милостині від нікого не просила і не просить. Коли наша Церква входила в унію з Римом, то за нею забезпечувались її права, а наша Церква визнавала папу римського, як голову вселенської Церкви. Цікаво було б почути, що сталось з тими правами? Хто їх нашій Церкві відібрав, і сьогодні забороняється їй діяти самостійно, як автономна Церква у колі Вселенської Христової Церкви. Сьогодні Східня Конгрегація старається цю страждущу, знеможену Українську Церкву держати на шнурочку, мов іграшку. Зводити нашу Церкву до одної чи другої ватиканської індивідуальности, це не тільки кривдячий, але і понижуючий факт.

Було б куди краще, якщо б кард. В. Рубін трохи ближче запізнався з історичними фактами, а тим самим правами Помісної УКЦеркви, тоді напевно був би не написав такого образливого листа для нашого Патріярха Йосифа та його ієрархії і всієї його пастви — мирян. На жаль, кард. В. Рубін своїм нерозважним, непродуманим образливим листом посіяв зерно незгоди. Здавалось, що з приходом на префекта Священної Конґреґації для Східніх Церков кард. В. Рубіна, наша Церква, якщо не зустріне прихильного наставлення, то хоч зрозуміння, але як тепер виглядає, то ні одне, ні друге оправдане й щире сподівання не здійснилось. Так кард. В. Рубін розпочав новий період «війни», а шкода! Українська сторона повинна дати відповідь на виклик!

Микола Галів

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>