Церковна музика об’єднувала український народ впродовж століть. Про це свідчать музичні джерела – Ірмологіони, в яких записані піснеспіви, які виконували в храмах щодня, щонеділі та на свята. Ці музичні джерела, створені на наших землях, до XIX cтоліття зберігали співані мелодії з назвами руські, київські, острозькі, болгарські, грецькі та інші напіви. Назва напіву могла бути не тільки місцевою ознакою, а ще й ознакою стилістичного творення піснеспіву (болгарський чи грецький).
Між окремими напівами простежується й інтонаційна подібність, особливо на початках піснеспівів, які входили у богослужіння всеношної та літургії і часто мали позначку київське, підкреслюючи єдність у мистецькому плані з Київською митрополією всієї української Церкви.
Русько-українська сакральна традиція зберегла чимало піснеспівів і власне цим засвідчила єдність Церков. Про це пише сучасний дослідник давньоцерковної музики Юрій Ясіновський: «…єдність руської півчої традиції в уніатів і православних була єдиною… унію Галичина прийняла пізніше, втримуючи в такий спосіб кордони Церкви від звинувачень у латинізації». Та й у зверненні митрополита XVII cтоліття Йосифа-Велямина Рутського «Співаємо те ж саме, що й ви» знаходимо підтвердження цього.
Повністю статтю читайте у паперовому варіанті.
Також можна придбати електронну версію часопису.
