Свіжий номер

1(501)2024

Час ставати сильнішими

Стати автором

Широка українська громада попрощала у Божу вічність ред. Василя Качмара

У вівторок, 28 липня 1992 p., після довгої і важкої недуги покинув туземну мандрівку на 88-му році життя і перенісся у Божі засвіти бл. п. ред. Василь Качмар. Покійний народився 20 серпня 1904 р. у селі Війську Добромильського повіту. Покійний належав до унікальних особистостей у нашому українському релігійно-церковному, громадсько-політичному і культурному житті. Він належав до тієї генерації, на очах якої розвивалися події українських визвольних змагань у 1918 р. Він як юнак був їх свідком і на тлі тих змагань формувався його світогляд, іншими словами, його життєвий шлях, це означало продовжувати дальші змагання за незалежність і свободу українського народу. І на цьому шляху дальших змагань ми бачимо молодого ідеаліста Василя Качмара, одного з членів, основників і організаторів Української Військової Оргнанізації (УВО).

Василь Качмар був талановитим, знав добре історію українського народу, володів добре словом і пером. Він умів добре пов’язати свої таланти і віддати їх служінню українській визвольній боротьбі. При цьому виявилась його особлива харизма — приєднувати до визвольних ідей ширше коло людей. Це виразно було видно в організуванні мережі УВО, а пізніше ОУН, а в останні понад два десятки років до українського Патріярхального руху. Як провідного члена УВО й ОУН його життєвий шлях не був легкий. Окупаційна польська влада мала його все на окремому обліку і слідкувала за ним. Покійний Василь Качмар, будучи редактором єдиної легальної націоналістичної газети «Український голос», що з’являлась у Перемишлі у 30-ті роки, відограв важливу ролю у розвитку націоналістичного руху. Водночас його особа була виставлена на різні труднощі, які кінчились ув’язненням і Картузькою Березою, це відома найтяжча польська тюрма.

Після звільнення з польської тюрми ред. Василь Качмар працював у видавничому концерні Івана Тиктора у Львові у газеті «Наш прапор» і продовжував працювати у націоналістичній мережі. За німецької окупації був редактором «Краківських вістей».

Поруч своєї активної праці Василь Качмар 19 вересня 1936 р. заклав своє родинне гніздо, одружившись з Наталією з дому Липською, які разом виховали три дочки і одного сина, давши їм глибоке родинне і релігійне виховання та належну освіту. Це ж не приходилось легко, коли взяти до уваги, що треба було з малими в той час дітьми долучитись до великого ісходу з рідних земель і йти у невідоме на захід. Покійний пройшов цей нелегкий шлях і остаточно перенісся на постійно жити до Північної Америки. На жаль, тут покійний працював не за своєю професією, але працював, щоб вдержати родину та дати дітям високу освіту.

Слід підкреслити, що покійний Василь ввесь час не переставав працювати як громадсько-політичний діяч. Поруч з тим слід відмітити, що ред. Василь Качмар був глибоко релігійною людиною, практикуючим католиком. Покійний Василь все мав широко розгорнений ум, він міг передбачувати і оцінювати проблеми. Поступово все більше і більше присвячував свою увагу церковній проблематиці. Спочатку він був одним із провідних членів Християнського Руху. З хвилиною, коли на волі, у Вічному Місті, з’явився Блаженніший Києво-Галицький Митрополит Йосиф Сліпий після 18-літньої каторги, наша УКЦерква відкрила нову сторінку. Блаженніший Йосиф звернувся з проханням до Апостольської Столиці, щоб вона перевірила, чи Києво-Галицькій Митрополії прислуговує і чи вона мала титул «Верховного Архиєпископства». Відповідь була, що так. Таким чином, нашій Церкві привернено її титул, який вона мала, себто «Верховного Архиєпископства». Підкреслюємо це тому, бо дуже часто зустрічається у різних писаннях, що Апостольська Столиця нагородила Блаженнішого Йосифа, надавши йому титул «Верховного Архиєпископа», що не є згідне з правдою, бо тільки завдяки старанням Блаженнішого Йосифа Сліпого нашій Помісній Церкві привернено їй давній титул. Блаженніший Йосиф на Форумі другої сесії Вселенського Собору Ватиканського II висунув справу патріярхату, яка прислуговує Східнім Церквам, яку соборові отці прийняли оплесками і прийняли постанову, щоб утворити такі патріярхати, де для цього буде потреба. В цьому напрямі Блаженніший Йосиф висунув прохання, щоб Помісну У К Церкву було піднесено до гідности Патріярхату. Навколо цієї ідеї в 1964 р. народився Патріярхальний рух, якого ініціятором був Василь Качмар і проф. Микола Чубатий. Вони покликали до життя ширшу ініціятивну групу осіб — Комітет за Патріярхат УКЦеркви. Їх праця почалась від збирання підписів під петиціями до папи у справі піддержки ідей Блаженнішого Митрополита Києво-Галицького Йосифа у справі піднесення нашої Помісної УКЦеркви до гідности патріярхату. З малого кола Комітету за Патріярхат розвинувся широкий мирянський Патріярхальний рух і поширився на цілу українську діяспору. Треба підкреслити, що ред. Василь Качмар був промотором цього руху. Для цього покійний вклав багато зусиль і праці, будучи довгі роки провідним членом і головою крайової управи. На цю тему писав статті до української преси — в першу чергу до українського щоденника «Свобода». Він же був сталим співробітником, членом редколегії журнала «Патріярхат». Василь Качмар, як добрий промовець і публіцист, дуже вміло і вдало формував мирянську думку. Вдало вказував на небезпеки, перед якими стоїть наша УКЦерква.

Покійний Василь на цьому полі провів справді велику піонерську працю. Йому наша Церква і зорганізований мирянський рух повинні багато завдячувати. Успіх Качмара був у тому, що він до кожної праці, яку виконував, в першу чергу вірив, що вона е правильна, конечна, потрібна, і виконував її з посвятою і відданістю. Це видно було не тільки в останні його роки життя, але на протязі його цілого життя. Власне своєю вірою, посвятою і талановитістю він був унікальним. Поруч з тим він був глибоко релігійною людиною, практикуючим християнином — членом Церкви, працьовитим, чесним і великим українським патріотом. В. Качмар був справді прикладною і унікальною особистістю. Все життя боровся за найвищі релігійно-церковні і національні ідеали. Його життєвий шлях — це тема для доброго фільмового сценарія чи написання монументальної праці.

Слід ще тут згадати видання цінної праці о. Богдана Липського «Духовість нашого обряду», яка з’явилась в 1974 р. заходами покійного Василя і його дружини пані Наталії і яку перевидано ц.р. коштами панства Качмарів з виключним призначенням для потреб України. Це цінне видання, з якого багато скористає на Україні і будуть вдячні видавцям.

Після похоронних обрядів — Парастасу, у п’ятницю, 31 липня, у похоронному заведенні Литвин-Литвин у Юнійон покійного прощали Микола Галів від редакції журналу «Патріярхат», Рома Гайда від крайової Управи Українського Патріярхального Товариства в США, д-р Мирослав Прокоп від друзів революційної боротьби і інж. Любомир Калинич від земляцького Товариства «Перемишль», якого довголітнім головою був покійний, а останньо був його почесним головою, і від Українського Патріярхального Товариства північного Нью-Джерзі. У суботу була відправлена заупокійна Служба Божа у церкві св. Івана Хрестителя, а після цього тіло покійного похоронено на цвинтарі у Савт Бавнд-Бруку. Похоронні обрядну п’ятницю і суботу довершив о. Франко Шадяк, ЧНІ.

Після цього відбулись поминки, під час яких покійного ще прощали д-р Володимир Пушкар від Українського Патріярхального Світового Об’єднання (УПСО) і від себе особисто, д-р Теодозій Крупа від теренового проводу ОУН в США і Дарія Кузик від відділу УПТ — в Трентоні. Зворушливе слово подяки виголосив син покійного Богдан Качмар.

Микола Галів

Поділитися: