Широка українська громада відправила у Божу вічність видатного мирянського діяча, Голову УПСО д-ра Богдана Лончину

У п’ятницю 27 вересня 1985 p., у Детройті, після важкої недуги, передчасно, на 69 році життя, закінчив туземну мандрівку видатний український католицький і культурно-громадський діяч, провідний член мирянського зорганізованого руху, голова Українського Патріярхального Світового Об’єднання (УПСО) й український патріот проф. д-р Богдан Лончина. Сумна вістка про передчасну й невідкличну смерть д-ра Богдана Лончини болюче сколихнула широку українську громаду у діяспорі, а зокрема зорганізований Патріярхальний рух. Прямо не бажалось вірити, що Богдана, з яким ми ще нещодавно бачились, дискутували й укладали дальші пляни й працю Патріярхального руху у Філядельфії, а кілька тижнів пізніше, у травні ц.р., на з’їзді УПСО у Торонто, він ще був повний плянів, творчого життя і динаміки, що його немає вже серед нас живим.

Без сумніву — смерть Богдана Лончини — це велика і болюча втрата не тільки для його дружини Орисі, доньок, синів і внуків та ближчої і дальшої родини, але водночас також дуже болюча для його ширшої родини — патріярхальної родини, що її дбайливим головою він був. На жаль, багатьом з тієї немалої патріярхальної родини не пощастило бути під час похоронів, і вони не могли безпосередньо відпровадити його на вічний спокій та сказати востаннє «прощай». Але напевно в цю хвилину величавих похоронів всі члени зорганізованого мирянського руху були у смутку з’єднані молитовно, підносячи свої щирі молитви за спокій душі покійного Богдана. В кожного на устах було це глибоко-змістове — «вічная пам’ять».

Слід підкреслити й наголосити, що покійний Богдан Лончина був унікально-винятковою людиною у нашому церковно-релігійному та культурно-громадському житті. Він був людиною з виразною біографією, яка може послужити добрим прикладом для багатьох. На цю виразну його біографію складались його життєва принципіяльність та його прикладно взірцеве родинне й громадське життя. Все це випливало з його особистих, винятково шляхетних чеснот.

Богдан Лончина був глибоко віруючою людиною і дійсно практикуючим християнином не тільки у неділі й свята, але й у щоденному житті. Його виразне світоглядове формування спиралось на твердих християнських основах. Він на тих самих твердих християнських основах також творив і формував своє родинне життя, свою професійну й культурно-громадську працю. Як у родинному житті, так і в культурно-громадському і релігійно-церковному житті був обов’язковим, відповідальним, працьовитим і чесним.

У загальному можна сказати, що Богдан був винятково шляхетною людиною. У громадській праці вимагав від своїх співробітників, але водночас і сам багато працював. Можна з певністю сказати, що Богдан на протязі свого багатотрудивого життя не змарнував ні хвилини часу, він все працював, він все діяв, він все плянував, все був за працею, виконуючи покладені на нього складні завдання. Поруч з цим він завжди був скромною людиною.

За все це він знаходив серед своїх співробітників повагу й пошану. Здобув собі серед широкої української громади великий респект, любов і довір’я. Богдан був справді непересічною індивідуальністю.

Власне це виразно кидалося увічі під час похоронів, у яких взяла численну участь українська громада не тільки міста Детройту, але й інших міст і сусідньої Канади, а 18 священиків довершували похоронні обряди. Щоб краще побачити особистість у нашому зрізничкованому житті покійного Богдана Лончини, варто приглянутись до його загальних біографічних даних.

Покійний Богдан народився у княжому городі Львові, 2 січня 1917 р. у священичій родині. Батьки його, о. Василь Лончина і Ольга з дому Соллогуб дали Богданові глибоко релігійне й родинне виховання. Богдан закінчив народню освіту у школі ім. Шашкевича у Львові, а опісля — Філію Академічної Гімназії у Львові. В 1935 році склав іспит зрілости — матуру. По закінченні середньої освіти Богдан не втрачав часу і вступив у Львівський Університет, де студіював чотири роки. Головним його предметом була філологія, а зокрема французька мова. Згодом, у роках 1940-1942 продовжував студії у Відні, де студіював романську та англійську філологію та філософію і тут оборонив свою докторську дисертацію. Це дало молодому Богданові змогу розгорнути його професійну, релігійно-церковну і громадську працю. Вже в 1942 році почав працювати при Українському Центральному Комітеті (УЦК) як референт студентських справ та секретар президії, де залишався до 1944 р.

У березні 1944 року д-р Богдан Лончина закладає родинне гніздо, себто одружується з Орисею Чайковською. Незабаром молодій парі, як багатьом нашим громадянам, довелось перед приходом більшовиків на західні українські землі, долучитись до великого ісходу й покинути рідні землі. Спочатку зупинився у Кракові з надією на поворот на батьківщину, але прийшлось дальше посуватись на Захід, спершу до Австрії — Відня, а пізніше — до Німеччини.

Як тільки по закінченні Другої світової війни утворилась духовна семінарія у Гіршберґу — Баварія, д-р Богдан Лончина включився у працю семінарії, викладаючи французьку й англійську мови. Рівночасно також викладав французьку мову й літературу в Українському Вільному Університеті у Мюнхені. У тому ж самому часі був перекладачем у Апостольській Візитатурі у Мюнхені. У своїй праці Богдан Лончина був уважний і солідний.

Вже у 1948 році Богдан Лончина з дружиною Орисею переїжджають до США. Спочатку зупиняється у Стемфорді, де Покійний працював у канцелярії Католицького Допомогового Комітету для українських втікачів у Західній Европі. Але Богдан Лончина незабаром влаштовується на працю за своєю професією і від 1949-1959 pp. працює у Стюбенвільському каледжі, де був головою департаменту чужих мов, і викладав французьку й еспанську мови. У 1959 р. одержав працю в католицькому Детройтському університеті, де викладав романські мови.

Крім своєї професійної праці, д-р Богдан Лончина постійно займався релігійно-церковними проблемами, як також суспільно-культурною працею на терені метрополії Детройту. Слід зазначити, що Богдан належав до видатних українських католицьких діячів та був довголітнім провідним членом академічної «Обнови». З доручення «Обнови» брав участь у міжнародніх конгресах католицьких студентів «Пакс Романа». На протязі довшого часу був провідним членом Культурно-громадського Клюбу у Детройті, у якому виконував функцію заступника голови, а фактично, як підкреслив у своєму прощальному слові сучасний голова Клюбу Едвард Козак, був його промотором та надавав йому динаміки. Був директором Школи Українознавства та керівником Українського музичного інституту в Детройті.

Слід відмітити, що Богдан Лончина, як релігійно-церковний діяч, професор і науковець, мав велике зрозуміння до великих починів Патріярха Йосифа, зокрема його ідеї патріярхату нашої Церкви та наукового християнського осередку, яким став УКУ імени Клемента Папи у Римі. Покійний був професором УКУ, спочатку продеканом, а згодом деканом Філософічно-гуманістичного факультету. Від 1972 року до кінця свого життя організував, разом з проф. В.Левом, Вакаційні курси при УКУ. Ще останні курси відбулись за його підготовкою, хоч участи вже не міг взяти в них.

Покійний Богдан зробив також вагомий вклад у публіцистично-журналістичну ділянку. Він був редактором суспільно-наукового християнського журнала «Дзвони», що його відновив тут, на Заході, Патріярх Йосиф. Був також редактором «Детройтських новин». Був членом редакційної колегії журнала «Патріярхат», де писав на актуальні релігійно-церковні теми. Також писав статті й розвідки у поточній українській пресі на релігійно-церковні теми. Заходами Українського Католицького Університету появилась праця-переклад д-ра Богдана Лончини з староеспанської епічної поеми — «Пісня про мого Сіда». Переклав також «Пісню про Ролянда». Також переклав першу частину «Божественної комедії» Данте. Тут слід також згадати, що Б. Лончина був дійсним членом Філологічної Секції НТШ та головою Осередку НТШ у Детройті. І на цьому форумі він провів наукову працю.

Без сумніву, найбільший і, можна сказати, визначальний вклад д-ра Богдана Лончини був на відтинку зорганізованого українського Патріярхального руху. Покійний належав до тих перших піонерів і промоторів за піднесення нашої Церкви до гідности патріярхату. В 1979 р. став головою Українського Патріярхального Товариства у США і на цьому становищі був дві каденції. У 1982 р. на з’їзді Українського Патріярхального Світового Об’єднання у Римі його вибрано головою УПСО, і на цьому становищі залишився до кінця життя, будучи поновно вибраним на з’їзді УПСО в Торонто в 1985 р. Це була нелегка праця, в яку треба було вкладати багато зусиль, яка, на жаль, не у всіх знаходила належне зрозуміння і визнання, а зокрема серед деяких кіл духовного сану. Праця Патріярхального руху знаходила чимало різних труднощів не тільки серед чужих, але, на жаль, і серед своїх.

У вищезгаданому загальному огляді зроблено тільки натяки на багатогранну працю Богдана Лончини, що була виповнена глибоким і широким змістом.

Не можна не згадати, що покійний Богдан був батьком двох доньок і трьох синів: Марії, замужем Лісовської, і Наталки, д-ра Василя Лончини і двох синів-священиків: о. Тараса і о. Гліба — студита. Богдан, як батько, дав своїм дітям не тільки глибоке релігійне й родинне виховання, але й належну високу освіту. Це справді була особлива Божа ласка, якою нагородив родину Лончинів, що двоє їхніх синів стали робітниками у Божому Винограднику — душпастирями.

Похоронні обряди були відправлені в неділю, понеділок і вівторок, що їх довершили сини покійного — о. Тарас і о. Гліб у сослуженні отців-василіян парафій у Гемтремку і Ворені. Після Панахиди, у понеділок увечері, покійного прощав від парафії Непорочного Зачаття у Гемтремку о. ігумен Бернард Панчак, інж. Олександер Пришляк від Крайової управи Українського Патріярхального Т-ва в США і Микола Галів — від редакції й адміністрації журнала «Патріярхат» та на прохання голови д-ра Ярослава Падоха від наукової ради НТШ, що його дійсним членом був Покійний.

У вівторок 1-го жовтня у величавих похоронних обрядах, які розпочались у похоронному заведенні та продовжувались у церкві Непорочного Зачаття і закінчились на цвинтарі «Воскресіння» в Мавнт-Клементс, взяло участь багато мирян, його друзі, приятелі, знайомі, співробтники, близькі, учні середньої школи при парафії Непорочного Зачаття, що їх професором був Покійний, і вісімнадцять священиків, серед яких були, крім вже згаданих о. Тараса і о. Гліба, архимандрит Любомир Гузар, о. ігумен Бернард Панчук, ЧСВВ, о. Константан Височанський, ЧСВВ, о. Севастіян Саболь, ЧСВВ, о. Стефан Хрепта, о. Сергій Фединяк, ЧСВВ, о. декан і парох Іван Лазар, о. Володимир Рибіцький, ЧСВВ, о. Свтимій Волинський, студит з Чікаґо, о. мітрат Маріян Бутринський, о. Петро Ґаладза і о. диякон Андрій Онуферко, з Канади о. крилош. Роман Ганкевич, о. Володимир Дацко, о. Мирослав Татарин та отці-василіяни: Авраам Міллер і Микола Корчаґін.

В церкві Непорочного Зачаття була відправлена заупокійна Служба Божа, яку відправив о. Тарас в сослуженні всіх отців. Змістову проповідь виголосив архимандрит Любомир Гузар. Він прочитав листа від Патріярха Мирослава-Івана, підписаного всіма владиками на синоді у Римі, у якому були висловлені співчуття. Прочитаного листа друкуємо на іншому місці. Поруч з тим о. Любомир попрощав Б. Лончину від українського Риму та Львівського Крилосу. Отець ігумен Бернард Панчук попрощав покійного Б. Лончину по-англійському, як прикладного члена парафії та видатного Патріярхального діяча. Його слово також містимо на іншому місці.

Після заупокійної Служби Божої домовину покійного Богдана Лончини з церкви перевезено на цвинтар «Воскресіння» у Мавнт-Клементс, за якою їхала довга, довга валка автомашин. У каплиці на цвинтарі довершено кінцеві похоронні обряди, і ще раз пронеслись жалібні звуки — «Вічная пам’ять». Господар похорону, інж. Василь Колодчин, що рівночасно є одним із заступників голови УПСО, попрощав Богдана Лончину на вічну ватру від УПСО.

Після похоронів у залі церкви св. Йосафата у Ворені відбулись поминки, у яких взяли участь вже названі отці, родина і багато співробітників, близьких та знайомих Покійного. Смачну перекуску приготовили пані з Союзу Українок Америки. Поминки, якими керував Василь Колодчин, розпочато молитвою. Під час поминок представники різних організацій та установ висловлювали свої співчуття для дружини Покійного Орисі та символічно прощались востаннє з Богданом Лончиною, підкреслюючи його заслуги для Церкви, громади, й народу. Першим виступив від Культурно-громадського Клюбу в Детройті Едвард Козак. Як співробітник і один із заступників голови УПСО, прощав Покійного д-р Василь Маркусь, від крайового товариства за Патріярхат у Канаді — о. Роман Ганкевич, від парафії свв. Володимира й Ольги у Чікаґо о. митр. Маріян Бутринський, від відділу Українського Патріярхального Т-ва у Детройті — інж. Микола Кунинський, від Школи Українознавства у Детройті — інж. Степан Білий, від середньої школи при парафії Непорочного Зачаття — проф. Петро Стасів, від Українсько-Американської Координаційної Ради — Рома Дигдало, від УККА — Микола Кавка, від окружної Управи СУА в Детройті – Наталка Гевко, а також прощала Покійного Рома Гайда, як його співробітниця. Ще раз висловив кілька вдумливих слів о. Любомир Гузар, підкресливши, що для того, щоб закріпити наші зусилля за Патріярхат, то для цього нам треба людей типу Богдана Лончини.

В імені родини склав щиру подяку д-р Василь Лончина. На закінчення дружина Покійного подякувала за молитви в часі недуги. Хоч усі молилися за чудо виздоровлення, проте Господь зробив інакше чудо, бо її Покійний чоловік був активний майже до кінця, а дуже терпів лише останніх ЗО годин, що є нечуване при такій страшній недузі. І за це вона прилюдно дякувала Сл. Б. Митр. Андреєві. Поминки закінчив молитвою о. Севастіян Сабол, ЧСВВ, який часто відвідував Покійного.

В особі покійного Богдана дружина пані Орися втратила вірного друга в житті — мужа, діти — незаступимого батька, внуки — дідуся, українська громада — визначного і прикладного релігійно-церковного і громадського діяча та українського патріота, а зорганізований в УПСО Патріярхальний рух — свого голову. Хай світла пам’ять про Богдана йде з роду в рід.

Микола Галів

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Свіжий номер

2 (477) 2020 2-2020-internet-web