Скандал – його не хотіли допустити до Папи

Передруковуємо статтю в перекладі з німецького
консервативно-католицького місячника «Дер Фельс» (Скала),
що появляється у Вірцбурґу, під назвою:
«СКАНДАЛ — ЙОГО НЕ ХОТІЛИ ДОПУСТИТИ ДО ПАПИ»,
надруковану у березневому числі 1980 р.
Редактором місячника є бенедиктинець о. Ґергард Гермес,
ветеран останньої другої світової війни,
що про свій побут на Україні написав вже кілька споминів.
Отець Ґергард поміщує від ряду літ інформації
про нашу страдальну Церкву і змагання за Патріярхат.
Передрукована з деякими скороченнями стаття ілюструє відносини в оточенні Папи.

У зошиті із січня 1979 р. звідомляв «Фельс» про французьке об’єднання «Кредо», котре видало книжку п. з. «Черв’як в овочі». В ній була теж мова про даремні намагання Мішеля де Сен-П’єра і його приятелів вести розмову із Папою Павлом VI, хоч відомому письменникові була приобіцяна авдієнція. Про це пригадує Мішель де Сан-П’єр у передовій статті за листопад-грудень 79 журнала «Кредо», що на титульній сторінці зображує його фото у розмові із Іваном-Павлом II. Мішель де Сен-П’єр пише:

Пройшли роки. Коли Папа Павло VI після мужньо перенесеній недузі помер, став для нас подарком з неба усміх нового Папи Івана-Павла І. Як знаємо, він помер після одномісячного понтифікату. Тоді був я і о. Брукберґен одинокими, котрі у пресі писали про потребу вибору «Папи зі Сходу». Тому я й дозволив собі кілька місяців по виборі Івана-Павла II написати до нього прохання про приватну авдієнцію. При тому я пригадав у листі про паломництво об’єднання «Кредо» до Польщі, що ще не так давно відбулось. По кількох тижнях я одержав письмо від державного секретаря кардинала Війо, в котрому він повідомив мене, без коментарів, що моє прохання відхилено. Вдруге попросив я Святішого Отця про авдієнцію для членів редакційної колегії журнала: для мене, Андре Міньйона і Жака Плясона. Жодної відповіді. Цими днями сказав мені один римський прелат: «Святіший Отець напевно не одержав ваших листів».

Не втративши відваги 600 членів «Кредо» зоргані­зували прощу до Риму від 10-14 листопада 1979 р. Кілька місяців раніше одержали ми запевнення, що проща буде включена в програму авдієнцій 14 листопада.

Та двох молодих душпастирів і молодий монсеньйор-італієць, приятель нашого руху, прийшли до переконання, що я мушу при кінці авдієнції розмовляти із Папою. Завдяки їхній піддержці було мені дозволено на годину раніше увійти у велику авдієційну залю. З цього моменту я став наче переслідувана дичина. Безупинно підходив до мене кербер у бордовім жакеті або вартовий залі із ланцюгом, або також якийсь духовний із похмурим обличчям, щоб мене завізвати змінити місце.

Іноді звертались вони таким тоном, що його брутальність мене розчаровувала. Однак мій спритний супровідник завів мене до хворих, покликуючись на мою артрозу, що відповідає правді.

Не можна описати одушевлення, яке викликує цей Папа. З його особи промінює муж, що є на вершинах фізичного здоров’я і духовних здібностей, але рівнож сповнений Божим Духом, заступник Христа. Білий одяг папи серед маси прочан пригадував нам яснобілу гостію. Ще досі ніколи в моєму житті я не відчув такої сили проміньювання людської істоти.

Поміж групами завважив я привітання об’єднання фризієрів і власників трафік. Про нашу групу, що була найчисельніше заступлена — ані слова! Із мойого місця помітив я розчарування на обличчях моїх співпаломників.

Вкінці Папа піднісся, щоб піти до хворих. Його супроводив монсеньйор прелат Дель Ґалльо, котрого висока постать виросла передо мною. Ґалльо— по-італійськи — когут. І для мене цей рідкісний когут запіяв принаймні тричі. Перший раз, коли він запитав мене із здержаним гнівом: «Що ви тут робите?» Я держав у руці мою книжку про Бернадету і Люрд, присвячену Папі Іванові-Павлові II. Я показав її прелатові. «І ви думаєте, промовив він ворожо, (іншого вислову я не знаходжу) що ви будете говорити з папою? Папа має що іншого до роботи, як вислухувати вас!» Втретє запіяв когут, зовсім близько біля папи, що потішав хворих із невимовною ласкавістю. Монсеньйор Ґалльо звернувся знову до мене: «Ви тут нічого не загубили!» Коли Святіший Отець надійшов ближче, вартовий залі схопив мене за рам’я, щоб відсунути на бік. Я не міг себе здержати, щоб цим ворожим людям не заявити: «Наш Господь приймав кожного! Я є сином Святішого Отця, так само, як і ви!» В цьому моменті Папа Іван-Павло II звернувся до мене і я встиг передати йому мою книжку. Обличчя Святішого Отця було повне ласки. Він узяв мою «Бернадету з Люрду» і дякував мені. Я сказав: «Ми знаємо, Святіший Отче, що Люрд є дуже дорогий Вашому серцю». Я ще докинув: «Я є Мішель де Сен-П’єр, французький письменник, я є президентом об’єднання ’Кредо’»! «Ах, я знаю», — відповів Святіший Отець усміхаючись. На це я розказую йому про нашу прощу минулого року до Польщі та що ми нашими думками часто линемо до чудового Кракова. Він взяв мене за рамя і промовив: «Благословлю вас і усіх з «Кредо»! «Ви знаєте, Святіший Отче, сюди прибуло 600 до 700 членів «Кредо», щоб впевнити Вас про нашу вірність і одержати Ваше благословення». «Ви є тут?» запитав папа із збентеженим здивуванням. Опісля кладе мої долоні у свої й звертаючись до мене із батьківською любов’ю повтаряє виразно: «Я благословлю вас! Я благословлю людей із «Кредо». Я бажаю собі, щоб вони про те знали. Скажіть їм це!»

Я розказав їм про це, Святіший Отче. Завдяки Вам — це мале і пригнічене стадо — перемінилось у сповнену радости, віри й надії спільноту. Тепер вже знаєте, що було все зроблено, щоб нас від Вас відокремити.

Стільки Мішель де Сен-П’єр. В тому самому виданні журналу «Кредо» забирає слово Жак Плясон до випадку в авдієнційній залі в Римі. Він між іншими завважує: «Без упертості нашого президента, Мішеля де Сан-П’єра й помочі кількох молодих римських священиків, котрі хитрощами зуміли добитися до Святішого Отця, були б паломники «Кредо» повернулись із Риму обиджені у скандальний спосіб…» Хоч ми щораз ближче приходимо до переконання, що Голова Католицької Церкви Іван-Павло II вибраний Провидінням та що має усі властивості відродити Церкву, то мусимо всетаки ствердити, що і в його власному оточенні, як і французькій Церкві, є опозиційний естаблішмент, звернений проти намірів папи завести порядок. Ця опозиція є тим небезпечна, що назовні старається збудити обманливе враження, наче б то, вона із папою творила одну гармонійну цілість.

(опрацював Б. Ш.)

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>