З приводу появи п’ятого тому творів Слуги Божого Митрополита Андрея Шептицького Видання Українського Католицького Університету ім. св. Климента Папи, том 56-58, Рим, 1983, стор. 548.
Подаємо Шановним Читачам радісну новину, що вже появився п’ятий том творів Слуги Божого Митрополита Андрея, в якому поміщені прецінні думки, поучення, дороговкази, які хоча написані десятки років тому, не втратили своєї актуальносте й досьогодні.
Це видання супроводив вступним словом Блаженніший св.п. Патріярх Йосиф Сліпий, і воно написане «на початку Святого Ювілейного Року Спасення 1983».
Блаженніший Патріярх Йосиф так пише у вступі: «Видаємо старанням постулятора беатифікації Слуги Божого Митрополита Андрея ось черговий том послань, писань, поучень і наук цього Велетня нашої Церкви і народу першої половини XX сторіччя. Робимо це з двома важливими цілями. Найперше, щоб слово і науки Митрополита Андрея, а з ним і його дух не замовкали між нами. Митрополит проповідує дальше своїми писаннями. Його науки й поучення такі многогранні й так охоплюють усі справи нашого духовного і національного життя, наші недостачі й хиби, наші потреби й вимоги, що його слово стає далі живим і будуючим. Він говорив, вчив і писав справді, як Добрий Пастир, що знав своїх овець, а вони пізнали його по голосі (Ів., 10, 16). Його слова основані на словах життя вічного, які не переминають ніколи, як Христос наш Вчитель — вчора і нині той самий (Євр. 13, 8)».
«Аж дивно стає, — пише далі Блаженніший Йосиф, — коли перечитувати деякі його писання, писані тому півсторіччя і більше, і бачити, які вони живі, свіжі, актуальні сьогодні для священиків-душпастирів, молоді, наших діячів, хворих робітників, інтелігенції. В тім і сила слів і поучень Митрополита Андрея. Деякі з них випереджують його часи і далекозоро бачать хід Церкви у її апостольській — пасторальній праці. До таких справ належать його думки про єдність Церкви і наше ставлення до наших братів у Христі, з якими ми не є при спільній Христовій трапезі, що звемо сьогодні екуменічним рухом».
Вже з наведених слів із вступу Покійного Блаженнішого Патріярха Йосифа видно ясно, як важливі є писання Слуги Божого Митрополита Андрея.
Друга ціль видання творів Митрополита, як пише Блаженніший Йосиф, — пов’язана з його беатифікаційним процесом, тобто нашим старанням про проголошення його в Церкві блаженним або, як кажемо в молитві: «прославити його на святих престолах тут, на землі».
Підготовив цей черговий том писань Слуги Божого старанно з відповідними поясненнями о. д-р Степан Гарванко, постулятор справи беатифікації Слуги Божого Митрополита Андрея.
Цей том обіймає писання і поучення Митрополита Андрея від 1932 до 1939 pp. Під кінець тому о. д-р Гарванко уклав дуже корисний «Подрібний — аналітичний показник імен і понять». Гак що при читанні можна легко зорієнтуватись в тематиці, що її порушує Слуга Божий Андрей у своїх писаннях — посланнях.
В короткому обговоренні годі перелічити та подати бодай коротко всі цінні думки Слуги Божого. Тому обмежимося бодай до деяких, в яких так наглядно проявляється журба духовного Батька Церкви і народу та відчуття майбутніх подій і страждань, які мав пережити його улюблений нарід.
Таким Посланням є перше в тому томі, що було написане 15 травня 1932 р. Митрополит з’ясовує загальне положення у світі, а починає від того місця Св. Євангелії, коли Христос увійшов у човен із своїми учнями: «І вдарила буря вітряна на озеро і заливала їх. Були в небезпеці і, приступивши, розбудили, кажучи: «Учителю, погибаємо». Митрополит, нав’язуючи до тої цитати із св. Письма, пише: «Те положення повторяється сто разів у житті кожної людини, повторяється у житті народів і цілого людства, а тепер відай настала хвиля, в якій шале на буря ударяє в човен цілого життя всіх народів на тому бідному світі». Далі в тому самому посланні пише Митрополит: «Вправді світова війна зовнішньо скінчилася, але укрита борня, укриті ненависті, гноблення одних другими не перестають розділяти і далі народи і держави між собою». «А що гірше від усякої кризи і гірше навіть війни, це страшна і завзята боротьба, яку з ненавистю ведуть проти всякої релігії, проти самого Бога. Безбожність, що була донедавна виїмковим явищем, піддержувана могутньою державою Европи, розширяється, як страшна зараза, на цілий світ».
«Так, як у космічних просторах те зеренце піску, яким є наша землиця, летить у якісь незнані безодні, в яких може ждуть її незнані катаклізми, так і той малий човен, яким є життя народу на цій землі, киданий безмірними хвилями розбурханого бурею моря, летить у якусь безодню, в якій усі думаючі люди предвиджують страшні катаклізми. Темна і страшна перед нами будуччина. Іде на нас світова революція, що вже загорнула великі області світу. Вона принесе нам передовсім безоглядне переслідування для Христової Церкви. Передовсім нас, священиків, жде правдоподібно доля священиків Мексіки, Еспанії і Союзу совєтських республік. Многих із нас жде певно в’язниця, муки і смерть. То для нас не було би таке страшне, бо нема вищого й гарнішого ідеалу для християн, як віддати життя за віру. Смерть за віру — це участь в жертві Христовій… Надіюся, що коли ця хвиля прийде, може вже й незадовго, не задержимося перед жертвою й радо її принесемо».
Своїм пророчим видінням Слуга Божий Андрей передбачив майже точно ті часи, що прийшли в часі після Другої світової війни і які тривають до нинішнього дня понад 50 років від писання того послання. Митрополит тоді писав про катаклізми, і такий катаклізм переживає наш нарід саме тепер після страшного вибуху атомового реактора в Чорнобилі, де тисячі людей постраждали і цілий край отруєний радіяцією, що її катастрофічні наслідки ще нині годі передбачити.
Слуга Божий Андрей писав тоді про переслідування, «в яких священики без жодного може удержання, серед загального може відступства від віри, будуть мусіти прямо голод терпіти й, мешкаючи в якихнебудь розвалених і вогких хатинках, в зношених одежах, без обуви в голоді й холоді будуть мусіти вести щоденну завзяту боротьбу зі злом… Такі часи переслідування, часи мученичої смерти для многих є також для многих часами відступства, зради, часами зіпсуття і невіри, часами безбожности… Убиватимуть вас і будете зненавиджені між усіми народами із-за мого імени…».
З приходом більшовиків на Україну прийшли часи мученицької смерти, але й траплялися випадки відступства.
Передбачаючи страшні часи, які наближалися на наш нарід, Слуга Божий Андрей дав зарядження, щоб священики разом із своїм Архипастирем віддали себе «при торжественнім Богослуженні в честь Пресв. Евхаристії Ісусові Христові». «Вас, дорогі браття, — писав Митрополит Андрей, — розсіяних по всіх закутках, по всіх містах і селах нашої святої України, запрошую до співучасти в цім торжественнім віддані Ісусові Христові».
Хто без зворушення не прочитає оцих потрясаючих слів Великого Святця із Святоюрської Гори, що й нині не перестали бути актуальними для нашого народу на Україні й розсіяного по цілій земній кулі.
«Нехай всі наші серця злучаться в одну благальну молитву о Боже милосердя, о поміч у всіх наших труднощах і бідах».
«А скільки тих трудностей, скільки терпінь і болю, скільки біди в нашім народі. Є передовсім ті загальні всенародні нещастя, котрі нам всім лежать тяжко на серці. Трудності загального народнього положення, з котрих не видиться виходу, рани, котрих довгі літа не можуть злічити, і біль більший, як всі прочі народні роздори, братовбивча боротьба, розділ на партії, взаємна ворожнеча, вічні непорозуміння, і це одно найгірше зі всіх, що відноситься до чувства [почуття] найблагороднішої любови [до] вітчизни».
Серед численних прохань до Вселаскавого Бога, Слуга Божий Митрополит в Посланні з 15 червня 1932 р. просить так: «Нехай дасть нашій Церкві мужів, повних Св. Духа, Духа премудрости і Духа розуму, котрі б невтомним науковим трудом просвічували, показували дорогу праці будучим поколінням на цілі століття»… «Нехай всюди поміж нами в духовнім і світськім стані, в кожнім поколінні буде досить людей, «посланих од Бога», котрі б зуміли молоді всіх станів давати щирий і добрий провід, правдиве християнське виховання від дитинства аж до літ повного розвитку молодечих сил і молодечого розуму»… «Нехай Бог дає нашому народові мудрих провідників у суспільнім і політичнім житті, які б шукали не свого, а загального добра, які б давали провід, а не улягали кожному вітрові загальної опінії, які б сміло й голосно признавались до принципів Христової віри».
В цьому Богом надхненному Посланні Слуга Божий думав і про нас на чужині, коли писав: «Скільки то ласки треба випросити від Божого Сина, щоб тому всему зарадити і щоб наші люди на чужині так жили і так працювали, щоб самі мали хосен та Бога нічим не ображали».
Як пекучо актуальними є слова Слуги Божого для нас на чужині, де бракує нам так дуже провідників, які в суспільному й політичному житті шукали б перш за все загального добра, а не потурали своїм партійним чи груповим, чи особистим амбіціям. А час такий, що вимагає від нас єдности, згоди і братньої любови. В час, коли всі сили пекла спряглися на нас, треба нам прислухатись до тих слів нашого Святця, Слуги Божого Андрея, який не переставав підносити до Небесного Отця свої зболілі руки , щоб випросити благословення для святої України і її поневоленого народу.
Варто, щоб оці послання-поучення, зібрані в щойно обговореному томі, знайшлися в кожній українській родині. Треба нам їх перечитувати та брати собі до серця і розуму ці прецінні поучення, бо вони випливали із його святої і Богом надхненної душі, дані Слугою Божим для сучасників і майбутніх поколінь улюбленого його українського народу.
Василь Ленцик
