Свіжий номер

1(501)2024

Час ставати сильнішими

Стати автором

Слідами номінацій

Необзнайомлений читач легко міг би розгубитися, читаючи надруковані побіч себе «Заяви» — побажання і радости, або такі ж заяви осуду, з причини нових номінацій. Пригляньмося отже, якими дорогами ішли ці номінації, та хто і як їх сприйняв.

Повідомлення ватиканського радіо з дня 2-го липня ц.р. про встановлення нової єпархії у Бритійській Колюмбії та номінування о. Хімія, о. Ґрещука та о. Марусина на єпископів УКЦ, зацікавило також світову пресу. І хоч в Римі, з кругів Конгрегації, розповсюднювано неофіційно вістку, начебто згадані номінації були переведені у порозумінні з їх Блаженством Кир Йосифом І, Головою УКЦ, світова преса, навчена досвідом минулих років, та на основі інформації Референтури Зовнішніх Зв’язків і Преси Крайової Управи Товариства за Патріярхальний Устрій ставила такі твердження під знак питання.

Джеррі Фільто, кореспондент Нешенел Кетолік Нюс Сервіс, довідавшися, що у справі номінації з їх Блаженством ніхто з Курії не порозумівався, завдав собі труду, щоби провірити справу крок за кроком.

У свойому звідомленні з дня 5-го серпня ц.р. Дж. Фільто подає, що: «Імена кандидатів на єпископів були предложені Святішому Отцеві до затвердження після того, як наступило в тій справі порозуміння між Конгрегацією для Єпископів, Конгрегацією для Східніх Церков і Апостольським Пронунцієм в Оттаві. Митрополит Максим Германюк також був поінформований, з огляду на те, що він є Головою Конференції Української Католицької Ієрархії». (Помимо відбутих шість Синодів Помісної УКЦ, в офіційних ватиканських виданнях Митрополит Кир Максим все ще фігурує як Голова Єпископської Конференції). — 3 черги, сконтактувавшись з митрополичою канцелярією у Вінніпегу, пан Фільто одержав вияснення від о. Ярополка Радкевича, секретаря Митрополита, що Високопреосвященний Кир Максим «не уважає себе Головою Української Ієрархії, а Єпископську Конференцію вважає неіснуючою». Дальших вияснень відносно становища Кир Максима до способу створення нової єпархії, о. Я. Радкевич не подав, зазначивши тільки, що українські вірні радіють новою дієцезією. Закінчуючи своє звідомлення, згаданий кореспондент підчеркнув, що, згідно з традиційним правом Східніх Церков, номінування єпископів належить до прероґатив голови помісної (партікуляр) Церкви, а у случаю Української Церкви, до їх Блаженства Кир Йосифа і Синоду Владик.

Яким відмінним являється об’єктивне звідомлення кореспондента — чужинця, від радісних «заяв» деяких наших владик.

Миряни, які у великій мірі за останніх десять років переродились з пасивних спостерігачів не лиш у активних членів своєї Церкви, але стали у авангарді боротьби за Її права, перші зареаґували на найновіші номінації, слушно уважаючи їх черговим топтанням прав УКЦ.

Протест Товариства за Патріярхат до Святішого Отця та до Курії, «Звернення» до Владик та духовенства, проголошене в пресі «Становище» — це перші кроки й перша реакція. Безперечно було би багато краще, так для Української Католицької, як і для Вселенської Церкви, коли б і номінати і святителі виказали досить мужности, розуміння справи та особистої і національної гідности, і передали справу в руки Голови і Синоду власної УКЦеркви.

Так, на жаль, не сталося!

Свячення о. М. Марусина відбулися, як ми довідуємося, під охороною поліції, в каплиці Великої Семінарії в Римі, а о. Є. Хімій прийняв хіротонію з рук Митрополита Кир Максима, Митрополита Кир Амврозія і Преосв. Кир Ніля, у Ванкувері, дня 5-го вересня 1974.

І ще раз хтось не здав іспиту!

Щоби повторно зазначити наш протест, Товариство за Патріярхальний Устрій УКЦ зарядило пікетування Апостольської Делєґатури у Вашингтоні, яке почнеться в суботу 7-го вересня ц.р. Крайова Управа вислала листа до Апостольського Делегата Ексц. Жана Жадо. Пресове повідомлення та летючки вияснюють, що протест є наслідком повторного нарушення прав УКЦеркви. Цейже протест засуджує відповідальних за ці потягнення членів Курії, Конгрегації для Східніх Церков та «майстрів» ватиканської дипломатії, які, задивлені у міраж коеґзистенції, руйнують не лише Українську Католицьку але і Вселенську Церкву. На кінці висловлено домагання, щоби Ватиканська Курія остаточно почала респектувати права УКЦ та заперестала всяке вмішування у її внутрішні справи, бо миряни і надальше стоятимуть на сторожі прав своєї Церкви і з тої дороги не зійдуть.

Поділитися: