Слово Блаженнішого Кир Йосифа до Папи

(24 листопада 1973 р.)

Святіший Отче!

Ми, тридцять українських Єпископів, які могли й не могли приїхати, зібрані в Римі, щоб торжественно відзначити 350-ту річницю славної смерти св. Йосафата Кунцевича, мученика за єдність Христової Церкви, та щоб перенести тлінні останки київсько-галицького митрополита Йосифа Сембратовича до крипти собору Св. Софії в Римі, дуже радіємо, що маємо нагоду особисто виявити Вашій Святості, Христовому Намісникові на землі і Наслідникові св. Апостола Петра, наші почування синівської любови, вірности й льояльности, враз із запевненням непохитної вірности Апостольському Престолові нашої Української Помісної Церкви, що від Берестейської Унії аж по сьогоднішній день терпить важке й жорстоке переслідування за цю свою нерозривність із Апостольським Престолом.

В часі цього нашого побуту у Вічному Місті, ми, що маємо велику відповідальність перед Богом і Христовою Церквою за духовне добро нашого українського народу, багато думали, молилися і застановлялися над трагічним положенням нашої Української Католицької Церкви на землях України і над її важливим завданням у діяспорі. Постійна пам’ять про мученичу смерть св. Йосафата за збереження тієї Церкви в єдності з Апостольським Престолом при повній вірності своєму візантійсько-українському обрядові, своїй власній канонічній дисципліні і своїм східнім традиціям, просвічувала нам при цих наших нарадах.

І сьогодні, Святіший Отче, ми переконані ще більше як у минулому, що тільки відважна оборона тієї Церкви в Україні і її належне закріплення в діяспорі можуть урятувати цю Церкву, що вже проляла стільки крови і дала стільки мучеників та ісповідників за свою вірність Апостольському Престолові. І саме такої оборони й такого закріплення тієї Церкви ми сьогодні осмілюємось просити у Вашої Святости, духовного Батька і тієї частини Вселенської Христової Церкви. Коли йдеться про її оборону на землях України, то кожна форма оборони, що можлива апостольському Престолові, є й буде прийнята з глибокою вдячністю многострадальним українським народом. Сподіємось, щобільше, ми певні, що в лоні Вселенської Католицької Церкви, наша Помісна Церква збереже свої східні традиції і свої права.

Ми передаємо це наше гаряче бажання Вашій Святості, духовному Батькові також нашої Української Церкви, та водночас просимо Святого Апостольського Благословлення для всіх нас, для наших вірних, а зокрема для нашої переслідуваної Церкви і для нашої Батьківщини України: «Ідучи ішли й плакали, несучи свої плечаки, а прибуваючи, прийдуть в радості» (пор. Пс. 125).

Свіжий номер

2-3 (490) 2022 Обкладинка для сайту