Слово Блаженнішого Мирослава-Івана до Святішого Отця

Святіший Отче!

Стається це від десяти років, що з нагоди Синоду Єпископів Помісної Української Греко-католицької Церкви приходимо до Наслідника Петра, щоб поклонитися йому, відновити наші почуття вірности й любови і вернутися скріпленими до своїх єпархій. Та сьогоднішня наша зустріч має особливіше значення, бо завдяки змінам, які наступили в Східній Европі і в нашій батьківщині Україні, братній зустрічі українських Владик з України і поселень зі Святішим Отцем у червні минулого року, визнанню всіх єпископів, які працювали і дальше діють у рідному Краю, сьогодні, за покликом Папи Івана-Павла II, зібралися ми тут — українські Владики з батьківщини і поселень — біля нього на Синод напередодні надзвичайних подій, які грядуть на нашу Церкву і нарід.

Сьогоднішньою зустріччю із Святішим Отцем і завтрішньою Божественною Літургією ми закінчимо цей наш Синод, на якому, не зважаючи на всі труднощі, а то й нерівності, які існують на тлі нашої Помісної Української Греко-католицької Церкви, ми поставили тривкі підвалини й основи для відновленого життя нашої Церкви в Україні й на поселеннях.

Цим Синодом закінчується важний, хоч перехідний, етап в історії нашої Церкви, бо в майбутньому Глава цієї Церкви скликатиме Синоди на рідній землі, згідно з приписами закону.

Радили і журилися ми, Святіший Отче, над новим станом нашої Церкви, яка щойно вийшла з підпілля і ставить перші кроки на шляху нормального, а то й відновленого життя. Ми прикладаємо особливу увагу належному поставленню інфраструктур нашої Церкви, працюємо над моральним оздоровленням української родини, стараємося поставити на належному рівні наші семінарії, плекаючи тим добрі і святі покликання до священичого і монашого стану. Турбуємося, щоб народові була доступна добра релігійна книжка, хочемо включитися у якнайширшу соціяльну, харитативну, а то й учбову діяльність.

Над усім тим ми радилися і застановлялися, і хоча не бракує різних труднощів і майбутність долі народу ще така непевна, ми з християнським оптимізмом глядимо в майбутнє, бо Бог бачить наші добрі наміри, а що «в людей неможливе, в Бога все можливе» (Мт. 19, 26).

Український нарід стоїть ще перед небувалою подією в історії його Церкви, бо ЗО березня цього року повернеться до своєї батьківщини і свого престолу Глава і Отець Помісної Української Греко-католицької Церкви після 46 років насильного вигнання. З його поверненням до Львова і Києва повертається на землі України правда і справедливість, основана на любові, і повністю визнане нормальне церковне життя. Дозвольте мені, Святіший Отче, з цієї нагоди висловити в імені всієї нашої Церкви і українського народу найщирішу подяку за молитви, піддержку і усильні старання, які Ви доложили, щоб ця наша недавня ще мрія сповнилася і стала дійсністю. Дозвольте рівно ж попросити Вашу Святість окремого Апостольського Благословення з приводу цієї світлої історичної хвилі.

Голова Помісної Української Греко-католицької Церкви відвідуватиме міста, села і громади, столицю нашої України — Київ і прибудемо зі Львова до княжого городу Перемишля, щоб у червні там стрінутися з Вашою Святістю і спільно з Вами помолитися за кращу долю Церкви та народу і подякувати Вам за відновлення цієї нашої старої єпархії, як запоруку до створення нових престолів в Україні, Польщі й інших місцях українського поселення.

«Великий єси, Господи, і дивні діла Твої» (див. Пс. 138, 14), — кличемо ми сьогодні з псальмопівцем і, користаючи з цієї чудової і милої нашої зустрічі, запрошуємо Вашу Святість прибути в Україну, скріпити своїх вірних, поблагословити Київ, Львів і ввесь український нарід. Прийміть, Святіший Отче, це запрошення так щиро, як сердечно ми це сьогодні Вам висказуємо.

Сьогодні більш, ніж колинебудь, очікують Українська Церква і нарід від Вашої Святости визнання патріяршого устрою, і дай, Боже, щоб ми дочекалися вже в близькому майбутньому цієї блаженної хвилини, коли Наступник Петра, як колись Апостол Андрій, поблагословить Київські гори і наш Львів патріяршої Церкви древньої Руси-України.

Благословіть, Святіший Отче, Українську Церкву і нарід!

Ватикан, 9 лютого 1991 р.Б.
+ Мирослав Кардинал Любачівський

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>