Слово Блаженнішого Мирослава Івана, виголошене під час вечері в резиденції американського амбасадора при Апостольському Престолі, достойного Вілліяма А. Вільсона, 27 травня 1985 р.

Пане Амбасадоре, Пане і Пані Вільсон,
Ваша Еміненціє, Ексцеленціє,
Всесвітліші і Достойні Гості!

Дякую Вам за цю милу вечірку для вшанування кардинальського відзначення в моїй скромній особі. Дозвольте з тієї щасливої і врочистої нагоди публічно подякувати і передати цю подяку, на руки Вашої Ексцеленції, Пане Амбасадоре, для Президента Злучених Стейтів Америки. Рональда Регана, і пані Реган, за їх теплі гратуляції і побажання.

Дивним збігом обставин склалося, що Главою Української Католицької Церкви став українець, народжений в Україні, вихований на священика під рукою Слуги Божого Митрополита Андрея Шептицького і його наслідника Кардинала Йосифа Сліпого, який став, по великій світовій хуртовині 1940-их років, американським громадянином, і тим самим його кардинальське відзначення стало честю і славою для Злучених Стейтів Америки.

Це може видаватися дійсно дивним, та я в цьому добачую палець Божого Провидіння, який в’яже український нарід в майбутньому на релігійному і національному полі, з великим американським народом, що сьогодні змагається за права і вольності народів людини на європейському Сході.

Вже великий український поет Тарас Шевченко, в часах, коли панувала в Україні царська тиранія, вижидаючи волі нашій Україні, летів думкою до молодої американської республіки і писав з тугою: «Коли діждемось Вашінгтона…». Лучили нас і лучать великі й святі ідеали людини, націй.

Кілька днів перед проголошенням нових Кардиналів, ми — українці-католики, святкували сумне 40-ліття ув’язнення Української Католицької Ієрархії і насильної, проти волі народу, ліквідації тієї Церкви. Сьогодні Вселенська Церква дає тій Церкві відзначення у формі кардинальської гідности і це сталось радістю, славою і признанням для обох націй — української і американської. Це скріплює наші вузли і сподівання.

Ми, українці, враз із іншими народами уповаємо дуже на вияв християнської солідарности, в дусі любови, бажання миру і справедливости зі сторони американського народу і всіх свободолюбивих народів світу. Цей заклик я, як громадянин США, але як син Українського Народу, роблю і в імені наших поневолених і страждаючих народів Східньої Европи і світу, уповаючи і надіючись на Ваше зрозуміння і поміч в дусі тієї дивної історичної злуки почувань.

Я кріпко вірю, що цей вечір стане початком нового майбутнього як завдаток благословенного завтра для Українського Народу і його Церкви в духовнім союзі зі щасливою землею Вашінґтона.

Спасибі Вам, Пане Амбасадоре!

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>