Слово Блаженнішого Мирослава Івана, виголошене в залі УКУ 26 травня 1985

Високопреосвященні Владики, Всесвітліші Отці,
Преподобні Сестри, Достойні Присутні!

Ви зібралися торжественно тут, щоб пережити в традиційний спосіб радість з нагоди відзначення нашої Церкви і Народу, чи точніше — вручення того відзначення в мої руки — Вашого Глави і Отця у формі кардинальської гідности. Це є велике відзначення, найвище у Вселенській Церкві, яке дає Святіший Отець і його одержала наша Києво-Галицька Митрополія з осідком в городі Льва за терпіння цілої нашої Церкви, всього нашого Народу у цьому сторіччі. Терпіннями, переслідуваннями Братів наших ми збагатилися, вони, Брати наші, стали відзначенням нашої Церкви і цілої Вселенської Церкви. Нехай на першому місці наші молитви, подив, признання і вдячність будуть для них — по сибірах, психушках, катакомбах, криївках сущих і службу приносящих Господеві…

Та все таки Ваша увага звернена і на мою особу, що з Божого поклику став у Главі нашої Церкви. Від себе я можу в цій хвилині сказати вам наше українське сердечне «Спасибі» за Ваші молитви, почування, побажання, поздоровлення, гратуляції та вислови відданости. На вид тієї Вашої щирости і доброзичливости я хотів би пригадати глибокі слова св. Августина, які він сказав при виборі його на єпископа. Він казав так: «Коли мене лякає, що я маю бути-жити для вас, тоді певности-відради дає мені свідомість, що я є з вами. Бо для вас я є єпископом, з вами я є християнином. Тамте (єпископ) є з уряду, а це (християнин) є з благодаті. Тамте пов’язане з небезпекою, де — є спасення».

Глибока думка. Я є вашим Главою, Ви звете мене Патріярхом. Я не є гідний того титулу, і Ви зрозуміли, що його прийняти, як мій попередник, я не міг. Не маю до цього ні заслуг, ані відваги, ні достойности. Але це, зрештою, за словами того ж Августина,— є з уряду. Важнішою є благодать, яку одержали ми всі, ставши членами Містичного Христа — Його Церкви і нашим благодатним завданням є служіння, про яке я говорив Вам на проповіді. Кардинальська гідність поширює те моє служіння для Вас, для нашого народу і для нашої Церкви. Нею я матиму більшу можливість служити для великих справ нашої Церкви. І я служитиму ним для Вашого добра, для розбудови, скріплення та волі нашої Церкви, для визнання для неї її великого права бути Патріяршою Церквою, як цього бажав собі II Ватиканський Собор. Нехай наш Господь і Його Святий Дух поможе мені це щире бажання моє вірно і щиро сповнити з Вашею поміччю і співпрацею в любові, єдиномислії і в мирі.

Цим відзначенням я дістав більшу і ширшу можливість служити. Ним я матиму доступ і до князів цього світу і дерзновеніє на ієрархічних щаблях Церкви. Але це відзначення дає і Вам нові сили, можливості й спроможності. Ним, цим відзначенням, я є з Вами, воно не тільки для мене особисто, воно силою благодаті ставить вимогу, що будемо в єдиномислії і в братній любові. Пам’ятаймо — це відзначення є наше, це відзначення є нас усіх — воно моє в злуці з Вами; Ваше у співпраці і єдиномислії, моє — не для панування чи підчинення Вас, не між володарем і його слугами, а між братами в спільному служінні братів для Церкви і Народу.

Нехай ця подія і це відзначення просвічує нам нашу дорогу в майбутність і благословення Боже на цім тернистім шляху до нашої волі нехай буде з нами.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>