Слово Блаженнішого митрополита Константина на патріаршому молебні

27 жовтня 1997 у С. Баунд Бруку, Нью Джерзі

Ваша Всесвятосте!
Ваше Блаженство!
Ваші Високопреосвященства і Преосвященства, улюблені співслужителі у Христі!
Преподобне Чернецтво!
Всечесні Отці й Паніматки,
Семінаристи і всі присутні улюблені Брати і Сестри у Христі!

ХРИСТОС ПОСЕРЕД НАС! СЛАВА ІСУСУ ХРИСТУ!

Великою честю для мене є привітати Вашу Всесвятість у нашому осередку і в Церкві-Пам’ятнику, спорудженому на славу Божу синами і дочками України, спадкоємцями православної віри, отриманої нашими предками від Великої Церкви Христової 988 року, за панування святого рівноапостольного великого князя Володимира.

Наші прадіди, отримавши Світло Християнства від Церкви-Матері Царгородської — Престолу св. апостола Андрія Первозванного, перетворили життя всього народу. Новоохрещений народ, відроджений купіллю охрещення, діянням Святого Духа, сам став знаряддям до перетворення інших.

Повнота життя у Христі й дотримування наказів Євангелія принесли рясні духовні плоди. Київ, перетворений Світлом Христа, видав скарби — чоловіків і жінок віри, закріпленої даром Святого Духа, які приводили інших до Христа. Історія показує, шо місіонерна діяльність — випромінююче святе світло з Києва, зродила живучі осередки православної духовности по всій країні, включно з сучасною Церквою Московською. Київську Митрополію очолювало багато мужів, між ними перший «рідний» Митрополит Іларіон та оборонець святого православ’я XVII віку Митрополит Петро Могила, якому було надано світлий титул Екзарха Святого Царгородського Престолу.

Відвідини Вашою Всесвятістю цього духовного й адміністративного осередку Української Православної Церкви США і Діяспори, справді історичні. Цей святий і живучий осередок є плодом трудів двох відданих слуг Господніх — св.п. Митрополита Іоана і св.п. Митрополита, пізніше Патріярха Мстислава.

Саме цей слуга Божий св.п. Митрополит Мстислав багато разів стукав у двері Константинополя, прохаючи, щоб їх було відкрито нашій Церкві. Ми, духовні діти і спадкоємці автентичної Церкви Русі-України, дякуємо Вам за те, що почули його молитовні благання і, відкривши ті двері, обняли нас.

Ми вітаємо Вашу Всесвятість у Церкві-Пам’ятнику св. Андрія, поставленій на молитовний спомин семи мільйонів синів і дочок України, що згинули у штучно створеному Совєтською владою голоді 1932 року.

Вітаючи Вашу Всесвятість ми знову стверджуємо нашу відданість посланню Евангелія, яке Ваша Святість несе. Те послання ясно говорить про справедливість і про те, щоб відживляти інших у світлі Христової любови і правди. Воно закликає до єдности, до єднання у Христі — Доброму Пастиреві, послання Якого не повинно бути розріджене світськими турботами.

Ми, які вітаємо й обіймаємо Вас сьогодні, маємо багато турбот, деякі з котрих мають великий вилив на наше життя. Однією з таких турбот є стан Церкви в Україні, де проживають наші батьки, матері. наші брати і сестри, наші рідні; Церква ця має право на свою своєрідність, на своє місце в історії та в родині святих Церков, не позбавляючись своєї спадщини. Так, як Церква Грузії чи Церква Болгарії, Церква в незалежній Україні бажає проповідувати Святе Письмо в своїй незалежній державі, виконувати свою первісну ролю освячення, як зріле знаряддя — Невіста нашого Господа.

Подібно до Естонії, малої кількістю вірних, але міцної вірою, Україна, хоч не мала, але не слабша вірою, молиться і чекає того дня, коли вона отримає благословення від Церкви-Матері Царгородської, зайняти належне їй по праву місце у православному світі. Тільки Велика Церква Христова може дати це благословення.

Беручи під увагу все, чим сьогодні обтяжене Православ’я, ми все-таки віримо, що престол св. Андрія, що завжди стояв на моральній площині, з благословення Єпископа Нового Риму — Вселенського Патріярха, стане тією пастирською діючою силою, яка загоїть рани й прокладе дорогу до привернення Церкві Христовій в незалежній Україні належного їй місця.

Другою нашою турботою є евангелізація. Я не маю на увазі евангелізацію інших країн, але евангелізацію довірених нашій архипастирській опіці православних християн-українців тут і в діяспорі.

Деякі з них відійшли від Христа, інші лише називають себе православними, ще інші є світськими чи політичними православними, багато не належать до церкви, а дехто пожертвував святістю родинного життя задля суспільних і матеріяльних вигод. Ми повністю поділяємо відданість Вашої Всесвятості цій святій справі й вважаємо, що Святий Престол завжди даватиме сильну моральну підтримку для того, щоб поставити цю справу на перше місце у православних християнських парафіях тут у США, в Україні й всюди.

Ствердивши, що особливо в цій країні, православ’я заражене секуляризмом, ми вітаємо й обіймаємо Вас, Ваша Святосте! Ми благаємо Вашу Всесвятість бути і надалі тим сильним, непохитним моральним духовним провідником, якого православ’я так потребує. Будьте і надалі таким духовним провідником, Ваша Всесвятосте, задля дійсної Православної Церкви Христової тут у США, в Україні і де-інде, задля освячення і спасіння мільйонів неоцінимих душ!

Ми вітаємо Вашу Всесвятість, як Батька Православ’я. Ми обіймаємо Вас, як того, хто приходить в Ім’я Господнє, 270-го наслідника Первозванного Апостола Андрія, який поблагословив місце сучасного Києва і землю сучасної України, і шанобливо просимо удостоїти нас Вашого слова.

Постійно молимо Того, Хто є понад усім, щоб Дух Правди — Джерело Праведности, завжди супроводжав, охороняв і вів Вашу Всесвятість у час Вашої відданої праці в Господньому Винограднику!

Нехай ласка Святого Духа Вами керує!

Полла еті!