Слово на відкритті виставки ікон в Українськім національнім музеї у Львові

Великою честю для мене є відкрити сьогодні цю надзвичайну виставку ікон в Українськім Національнім Музеї у Львові з різних причин. Цей Музей оснував в 1913 році Митрополит Андрей Шептицький і ця виставка носить на собі печать його духа. Ця виставка є одним з надзвичайних способів, щоб вказати на значення, яке має Берестейська Унія в житті української Церкви та історії її народу.

З приємністю прийняв я запрошення до участі в завершенні Ювілею 400-ліття Унії. З цієї нагоди мені також приємно передати представникам Влади й всім присутнім привіт і побажання Святішого Отця і Конгрегації для Східних Церков.

Уважаю відповідним вибір Українського Національного Музею, щоб відзначити ювілей виставкою ікон. Слуга Божий Митрополит Андрей увійшов в історію української Церкви не тільки як великий і святий Пастир, але і як великий піонер богословської науки й меценат мистецтва. Українські історики звертають увагу на дві знаменні події в його житті: оснування цього музею і заснування в 1928 році Богословської Академії. Треба ще додати, що заснував він дві поважні бібліотеки з чималим числом наукових творів і важливих документів, які він сам дбайливо збирав і подарував.

Робив це той, справді великий муж Церкви з великою візією і повною свідомістю про відповідальність Берестейської Унії бути посередником для зустрічі між Сходом і Заходом. Дослівно він сказав: «Сходові треба нам дати можливість пізнати богословію Західної Церкви. Заходові — Східної. Це завдання посередництва може мати велике значення для тих двох відмінних культур, які існують на нашій землі, в наших установах і в наших душах зливаються і лучаться в одну».

Це є глибоке переконання вашого Мислителя, яке варто згадати з цієї нагоди. Це слова великого Предтечі сучасного екуменізму, в якому, за його пророчими словами, ваша Церква не може бути перешкодою, а посередником, щоб у Христовій Любові сповнити його заповіт, «щоб усі були одно».

Візьмім хоч би ці ікони, що на цій виставці будуть промовляти до глядачів і якими сьогодні захоплюється Захід. Вони пережили велике переслідування VIII і IX століття у Вселенській Церкві (ще тоді одній і неподіленій), а на наших землях пережили важкі історичні часи від 1917 по 80-ті роки.

Від глибокої богословії св. Івана Дамаскина, до набожности до ікон у домашній Церкві, якою є родина та, де виховувались ваші діти під ласкавим поглядом Спасителя і Божої Матері, зауважуємо цікаву тяглість пов’язану з Літургією. Захід від недавна почав відкривати це багатство і оцінювати це значення. Ви маєте окреме завдання зберегти неоцінені скарби вашої духовости так, як писав у 1928 році Митрополит Андрей: «Усі предмети, що відносяться до цієї великої проблеми (поєднання), набирають для західних богословів чимраз більшого значення».

Богословська наука почала вже на початку цього століття опрацьовувати питання поєднання Церков. Мистецтвознавство й іконографія почали динамічно у вас розвиватись від часів заключення Унії. В православній Церкві і в уніятській, власне, це сприяло, нераз через фермент полеміки, пошукам правди між двома Церквами, які ми навчились називати сестрами.

Це бачив і розумів Слуга Божий Митрополит Андрей і тому так дбайливо працював на полі науки й так сердечно піддержував сакральне мистецтво і його творців. Бажаю підкреслити, що робив це він з почуттям відповідальности, щоб українська греко-католицька Церква могла сповнити своє післанництво бути посередником у цьому святому ділі поєднання Церков, щоб сповнити бажання і заповіт нашого Спасителя.

Нехай же ця виставка ікон буде нам пригадкою про це все.

Дозвольте мені відкрити і благословити в ім’я Боже виставку. Висловлюю побажання, щоб вона могла принести глибоке духовне значення для багатьох відвідувачів, і дякую всім, які її бажали та здійснили.

Львів. 12 жовтня 1996 р.