Нижче містимо промову Папи Івана Павла II виголошену у Філядельфії,
щоби вказати і пригадати, як це було тоді і як є сьогодні.
Все ж таки для нас Блаженніший Патріярх Йосиф був і є Главою
нашої Помісної УКЦеркви, але про те у промові не було ні одного слова згадки
так, якби взагалі Блаженніший Йосиф не існував. Хай читач робить свої висновки.
Редакція
Слава Ісусу Христу!
Тим християнським привітом звертаюся до вас, дорогі браття і сестри, у вашій рідній українській мові заки зачну говорити до вас по-англійськи.
В першу чергу вітаю всіх тут присутніх Владик — так Філядельфійської, як теж Пітсбурзької Митрополій. Зокрема вітаю новоіменованого Митрополита Філядельфії. Вітаю всіх священиків, монахів і монахинь. Сердечно вітаю вас всіх, дорогі вірні Української Філядельфійської Митрополії, що зібралися тут у тому храмі Пресвятої Богородиці, щоб привітати в моїй особі наслідника св. Петра на Римськім Престолі, Христового Намісника на землі.
Для вас всіх, дорогі браття і сестри, благаю обильних ласк Всемогучого Бога, за молитвами Непорочно Зачатої Діви Марії, якій присвячена ваша катедра. Всіх вас благословлю зі щирого серця. Слава Ісусу Христу! (Дальше говорив по-англійськи)
Дорогі браття і сестри,
«Тепер же в Христі Ісусі… ви співгромадяни святих і домашні Божі, побудовані на підвалині апостолів і пророків, де наріжним каменем — Сам Ісус Христос» (До Ефесян, 2:13, 19-20).
Цими словами апостол Павло нагадав ефесянам величаву ласку, яку вони отримали, стаючи членами Церкви. Ті слова є правдивими і сьогодні. Ви є частина Родини Божої. Ви, члени українського обряду, частина будівлі, яка побудована на підвалинах апостолів і пророків, наріжним каменем якої є сам Ісус Христос. Це все сталося згідно з провидінням Божим.
Декілька років тому, мій улюблений попередник Павло VI, передав камінь із гробниці св. Петра, щоб він був уміщений в будову цього прекрасного собору, який присвячений Непорочній Марії. Папа Павло мав на увазі, щоб цей дарунок був видимим символом любови і поваги Римського Апостольського Престола до Української Церкви. У той самий час, цей камінь мав служити ознакою вірности Української Церкви престолові Петра. В цьому глибокому символічному жесті Павло VI ще раз підтвердив учення апостола Павла в листі до Ефесян.
Сьогодні, як наслідник Павла VI на престолі Святого Петра, я прибув відвідати вас у цьому величавому новому соборі. Я щасливий з цієї можливості. Я користаюсь з цієї нагоди, щоб запевнити вас, як вселенський пастир церкви, що всі ті, хто успадкували український обряд сповнять важливу й видатну ролю в Католицькій Церкві.
Як історія свідчить, Церква створила ряд обрядів на протязі часу як вона поширялася з Єрусалиму до різних народів і втілилася в мову, культуру й людські традиції окремих народів, які прийняли Євангелію з відкритими серцями. Ті різні обряди й звичаї, далекі від ознак відхилення, невірности чи роз’єднання, були фактично незмінним доказом присутности Святого Духа, який постійно відновлює і збагачує Церкву, царство Христа, яке вже існує в тайні (Lumen Gentium, 3).
Різні обряди в лоні церкви дають безліч можливостей Євангелії вкорінитися і процвітати в житті Божого люду. Вони є живим доказом багатства церкви. Кожний зокрема, хоч об’єднаний зі всіма іншими в «тій самій вірі», тими самими тайнами і тим самим правлінням (Orientalium Ecclesiarum, 2), але все таки виявляється у своїй власній літургії, церковній дисципліні й духовній спадщині. Кожний обряд об’єднує особливі артистичні вияви та унікальні духові прояви із безпорівняльно прожитим досвідом вірности Христові. З уваги на ці міркування Другий Ватиканський Собор заявив: «Історія, традиції та численні церковні інституції ясно виявляють як багато Вселенська Церква завдячує Східнім Церквам. Таким чином Священний Синод не лише шанує цю церковну й духову спадщину заслуженою повагою і законною похвалою, але також без вагання сприймає її як спадщину Христової Вселенської Церкви (Orienalium Ecclesiarum, 5).
На протязі довгих років я високо поважаю український народ. Я знаю про ті численні страждання й несправедливости, які ви перетерпіли. Це було й продовжує бути в центрі моєї уваги. Я також пам’ятаю стремління Української Католицької Церкви, яка впродовж своєї історії, залишилась вірною святій Євангелії бути об’єднаною з наслідником св. Петра. Я не можу забути незчисленних українських мучеників в старинних і новіших часах, більшість імен яких невідомі, які віддали своє життя, ніж відректися своєї віри. Я згадую це, щоб показати свою глибоку повагу до української церкви і її доказаної вірности через страждання.
Я бажаю також згадати ці речі, які ви зберегли як вашу особливу духовну спадщину: слов’янську літургійну мову, церковну музику й численні форми побожности, які розвивалися впродовж століть і продовжують живити ваше життя. Ваше шанування цих скарбів українського обряду доказане в тому, що ви затримали вашу прив’язаність до української церкви і продовжуєте вірувати згідно з її унікальними традиціями.
Мої браття і сестри в Христі, я хочу пригадати у вашій присутності слова Ісуса, якими Він молився перед своєю смертю на хресті: «Отче… щоб вони були одно» (Іван 17:11). Ми ніколи не повинні забувати цієї молитви: справді ми мусимо постійно шукати за навіть кращими способами запевнити і скріпити вузли єдности, які об’єднують нас в єдиній Католицькій Церкві.
Пам’ятайте слова Святого Павла: «ви творите частину будівлі, яка має за підвалину апостолів і пророків, де наріжним каменем — Сам Ісус Христос» (До Ефесян 2:20). Єдність цієї духовної будівлі, тобто Церкви, збережена вірністю до наріжного каменя, яким є Христос, і до вчення апостолів, збереженому і виясненому в традиціях Церкви. Дійсна єдність доктрини лучить нас в одно.
Католицька єдність теж вимагає визнання наслідника Святого Петра і його місію-скріплювати й зберігати цілість спільноти Вселенської Церкви, в той самий час ґарантувати існування в ній легітимних окремих обрядів. Українська Церква, як рівнож інші Східні Церкви, має право та обов’язок, згідно з вченням Другого Ватиканського Собору (Orientalium Eccelesiarum, 5), зберігати свою власну церковну й духовну спадщину. Власне тому, що ці окремі обряди мають також за.. завдання збагачувати Вселенську Церкву, Римський Апостольський Престіл прикладає велику увагу, щоб обороняти й доглядати кожну з них. Зі свого боку ці церковні спільноти зобов’язані дотримуватися з любов’ю й пошаною деяких особливих форм дисципліни, що їх мої попередники і я, виконуючи свої пастирські зобов’язання щодо Вселенської Церкви, встановили конечними для добра цілої Церкви Христової.
До великої міри, наша католицька єдність залежна від взаємної добродійности-любови. Пам’ятаймо, що єдність Церкви постала на хресті Христа, який подолав гріх і поділ та примирив нас з Богом і одного з одним. Ісус пророчив цей об’єднуючий акт, коли сказав: … І я, коли буду піднятий від землі, — притягну всіх до себе (Іван 12:32). Якщо ми продовжуватимемо наслідувати любов Христа — нашого Спасителя — на хресті, і якщо будемо стійкі в нашій любові один до одного, тоді ми збережемо вузли єдности в Церкві й будемо свідками сповнення Христової молитви: «Отче … щоб вони були одно» (Іван 17:11).
Щодо майбутности, я поручаю Вас під опіку Непорочної Марії, Божої Матері, Матері Церкви. Я знаю, що ви почитаєте Її з великою побожністю. Цей величавий Собор_ присвячений Непорочному Зачаттю, є прекрасним доказом вашої синівської любови. І протягом століть наша Благословенна мати була опорою для вашого народу впродовж його терпінь, а її любляче заступництво було причиною радости серед народу. .
Продовжуйте довіряти себе Її опіці.
