Свіжий номер

1(501)2024

Час ставати сильнішими

Стати автором

Слово Патріярха Мирослава-Івана до народніх депутатів Верховної Ради України, 23 травня 1991 р.

Високоповажані Панове Народні Депутати!
Дорогі Браття і Сестри!

Насамперед дозвольте мені висловити своє вдоволення і вдячність, що сьогодні Голова Української Греко-Католицької Церкви має змогу зустрітися з Народними Депутатами Верховної Ради України. Стається це 46 років після того, як мій безпосередній Попередник покійний Патріярх Йосиф Кардинал Сліпий прибув сюди до Києва 12 квітня 1945 р. як Глава, і як в’язень, а сьогодні, завдяки незнищимості Христової Церкви і цим змінам, які заіснували в нашій батьківщині, ось приходжу до Вас із твердим і непорушним наміром спільно будувати краще майбутнє України. Говорю до Вас як той, кого Боже Провидіння поставило Главою цієї Церкви, і який зі своїм поверненням до Львова і до свого Києво-Галицького престолу уосібнює цю Церкву. Відтепер бо повністю починається нормальне життя Української Греко-Католицької Церкви в Україні як повноправної і визнаної юридичної одиниці.

Не хотів би я сьогодні надто входити у недавнє минуле Української Греко-Католицької Церкви, яка бере свій початок із часів Хрестителя України св. Володимира Великого, бо воно в більшості всім нам добре відоме, одначе історична справедливість вимагає з’ясування певних основних принципів, позитивна розв’язка яких сьогодні не повинна підлягати будьяким труднощам.

З цієї причини наша Церква очікує від представників влади України повної реабілітації Греко-Католицької Церкви як юридичної особи, і такої самої реабілітації поодиноких осіб цієї Церкви, починаючи від таких чільних її провідників як Слуга Божий Митрополит Андрей Шептицький, покійний Патріярх Йосиф Кардинал Сліпий, всіх єпископів, священиків, монахів, монахинь та вірних, які несправедливо постраждали лише за те, що були відданими синами і дочками цієї Церкви. Внаслідок того, згідно зі справедливістю, всі храми, манастирі, школи, друкарні і приходства, які належали Греко-Католицькій Церкві до 1946 р. повинні їй бути повернені.

Ми ставимо принципово це питання тому, щоб було ясно усім, що в Українській Державі починає повністю здійснюватися правда і справедливість, починаючи від Української Греко-Католицької Церкви.

Після реабілітації Церкви і осіб, не можемо поминути сумнозвісного Львівського псевдо-собору з 8-10 березня 1946 р., у відношенні до якого ми очікуємо державної заяви повної його ануляції й незаконности. Я знаю, що можна буде сказати, що це був церковний акт, і держава не втручається у внутрішні справи будьякої Церкви. Одначе в даному випадку всякій діялектиці слід поставити кінець. Фактом є, що режисером Львівського псевдо-собору був тодішній український і радянський уряд, а Російська Православна Церква лише виконавцем їх доручень. Щоб поставити на майбутнє кінець всяким сумнівам, очікуємо від представників влади України ясної і чіткої заяви такої ануляції і незаконности.

З’ясувавши ці основні справи нашого минулого, бажаємо висловити кріпку надію, щоб у майбутньому в Україні, як і по всьому світі, ніколи не було якогось релігійного переслідування чи гонення Церкви. Історія чітко нас поучає, починаючи від старо-римських часів, через середні віки, французьку революцію, наполеонські часи, аж до нашого століття, де було стільки переслідувань чи то в Гітлерівській Німеччині, чи за Сталінських і дальших часів у Радянському Союзі, що з Богом воювати не можна; віри зі сердець вірних вирвати не вдасться нікому, бо Бог і Церква завжди перемагають; ця історія виразно вчить, що хто з Богом та Церквою воює, він сам або його нащадки виставляють себе на поразку.

Сьогодні коли в Україні та інших республіках Радянського Союзу чи в дальших країнах світу стає наглядним, що саме віруючі стараються бути добрими і відповідальними громадянами своєї країни і держави, дозвольте мені, Високоповажані Панове Депутати, торжественно повторити перед Вами це, що я вже нераз тут в Україні, в Римі чи на поселеннях повторяв. Греко-Католицька Церква і її вірні будуть шанувати і повинуватися владі так довго, як вона не буде противитися Божому Законові. Згідно зі словами Христовими ми віддаватимемо Богові, що Боже, а кесареві, що кесареве. При тому я кріпко вірю, що новий шлях, який намітила влада нашої батьківщини, буде таким, де всі ми — позитивні сили нашого народу, — зможемо на різних відтинках спільно працювати для кращого майбутнього нашої землі.

Підкреслюю це в дусі нашої історії, бо ми Греко-Католицька Церква України завжди були, є і будемо Церквою народу, і в народі — наша сила. Так нас поучав Слуга Божий Митрополит Андрей Шептицький і за його слідами будемо ступати; і коли я говорю про Українську Греко-Католицьку Церкву, то не розумію лише тих її вірних, що живуть в етно-політичних межах України, але і тих наших вірних української діяспори, 85 відсотків з яких є греко-католиками, і що живуть в країнах Східньої, Центральної і Західньої Европи, в Америці, Канаді, Венесуелі, Парагваю, Бразилії, Аргентині, Австралії, Новозеляндії й інших. Всюди, де б’ється українське серце, там є Україна, і моїм завданням є дбати за їх духовне добро, а на Ваших плечах спочиває відповідальність, щоб тих три мільйони членів нашого поселення з гордістю й високо несли ім’я українця чи України.

Першим завданням Церкви — це вести до спасіння повірені їй душі, проповідувати Христову благовість, плекати духовість, життя молитви і праведносте серед нашого народу. Одначе ми свідомі того, що ми не сміємо обмежуватися лише до богослужень чи проповідування Божого слова. Христос нас поучає конкретно здійснювати Його науку в щоденному житті всіх наших вірних. А будучи Церквою Українського Народу, наша перша повинність є спрямована до цього саме народу, яке нам призначило Боже Провидіння, серед якого ми будемо ширити цю правду християнського патріотизму, про який нас вчив той же Слуга Божий Митрополит Андрей Шептицький, а християнський патріотизм полягає в тому, щоб ми любили всі народи землі, та в особливий спосіб любили свій український нарід, згідно з Христовими словами: «Люби ближнього свого як себе самого».

Тому основні права людини мусять бути повністю збережені і застосовані супроти нашого українського народу, а це означає, так як Ви перед кількома днями заявили, що український нарід має бути господарем на власній землі — у вільній суверенній українській державі. Ми маємо спільно прямувати до мети, про яку мріяв наш національний пророк Тарас Шевченко і висловив її словами: «В своїй хаті своя правда, і сила, і воля». Ця українська Держава має своє окреме, повноцінне місце у спільному європейському домі від Атлантику по Урал, основаному на началах християнської віри і основних прав людини, і ми є невід’ємною частиною європейської і світової громади-родини народів. Ми маємо ці самі права, що й інші вільні народи землі, тому і наш нарід має мати Богом дане право на повну державну суверенність і незалежність серед інших народів вольних колі. До повного здійснення цієї нашої повноцінної суверенности і незалежности ми повинні змагатися на основі християнських засад шляхом мирним і конституційним і це завдання спочиває головно на Ваших плечах, Дорогі Депутати, а здійснення цього очікує від Вас увесь наш український нарід в Україні і на поселеннях. На цьому шляху своїми молитвами і працею супроводжатиме Вас наша Українська Греко-Католицька Церква, і в тому наміренню призиваємо на Вас щедрого Божого благословення.

Не є це жодною таємницею, що традицією католицької Церкви є проявляти себе в харитативній, соціяльній діяльности, в акціях милосердя, ширенні любови до науки, знання, культури і мистецтва. З нагоди цієї нашої першої зустрічі хочу підкреслити, що Українська Греко-Католицька Церква бажає якнайширше себе проявити у цих всіх ділянках життя. Ми вжиємо всіх моральних і матеріяльних впливів, щоб покращати не лише духовний та моральний стан українського громадянства, але щоб він міг з християнським опортунізмом глядіти в майбутнє, знаючи що зможе в чесний і працьовитий спосіб піднести життєвий рівень свого земного буття. Наш нарід в останніх десятиліттях був ограблений і пануюча система сильно поранила нашого селянина, інтелігента, робітника. Ми бажаємо спільно з Вами відкрити перед нашим народом основні моральні вартості, ми хочемо допомогти нашому народові віднайти і пізнати своє християнське та історичне минуле, бо без нього нам буде неможливо будувати і майбутнє. Тому праця в шпиталях, сиротинцях, домах старців, у школах, учбових закладах, плекання науки, культури і мистецтва буде однією з чільних завдань нашої Церкви. Нам відоме і важне екологічне положення України, головно після трагедії Чорнобиля, яке ми хочемо якнайуспішніше покращати. Ми бажаємо використати наші особливі зв’язки зі Заходом саме для всіх цих та інших справ, одначе в цій нашій праці ми очікуємо конкретної піддержки державного правління України, яке допоможе нам своїми і чужими силами будувати краще завтра України.

Як пастир великої частини Христового стада в Україні хочу Вам висловити становище Української Греко-Католицької Церкви до інших Церков, релігійних громад чи конфесій. Церква нашого Хрестителя св. Володимира Великого була одна і не поділена, «православною у вірі та католицькою у любові» — як поучає нас Папа Іван Павло II. Поняття «католицький-вселенський-соборний» і «православний» собі не протирічать, а себе доповняють; ці терміни вживає сьогодні і католицька і православна Церква. Ми стремимо до повернення свято-володимирівського київського християнства, коли Церква древньої Руси була у повному евхаристійному єднанню з Римом, Царгородом та іншими помісними Церквами християнського Сходу. Цій Церкві належиться Патріярхат Києво-Галицький і всієї Руси, і ми кріпко віримо, що до цієї єдности дійде при добрій волі всіх віруючих. Тимчасом у міжконфесійних взаєминах ми бажаємо виплекати добросусідські відносини зі всіми конфесіями в дусі терпимости, толеранції і злагоди, завжди осуджуючи будьякі прояви насильства. Ми готові співпрацювати з кожною Церквою чи релігійною громадою чи спільнотою так довго, як вона поступає щиро і чесно. Ми бажаємо, щоб зникли всякі міжконфесійні спори і оскаржування в пресі, радіо чи телебаченню. Словом, ми відкриті до діялогу і конструктивних розмов як і з Церквою, так і з державною владою.

Немає сумніву, що як Церква — ми втішалися особливим Божим благословенням завдяки нашій єдності зі Вселенською Церквою, з Папою Римським й іншими Церквами світу. Це можна було завважити зокрема в часах лихоліть і переслідувань, коли католицький Захід виявив супроти нас стільки християнської солідарности. Ця солідарність може і нині продовжуватися, якщо позитивні процеси демократизації і пошана основних людських прав будуть продовжуватися в Україні. Ми сприятимемо посиленню цих позитивних контактів і дій, але для того ми очікуємо як Церква Українського Народу бодай один греко-католицький храм у столиці України, в Києві. Слід пам’ятати, що Берестейське Поєднання з 1596 р. підписував Київський Митрополит і владики центральних земель України. Видубицький манастир був збудований греко-католицькими вірними. Тому і Главі цієї Церкви належиться окрема резиденція в Києві з відповідною канце­лярією і приміщенням для полагоджування зв’язків і різних справ, які відносяться до Української Церкви і Народу.

Нашим щирим бажанням є, щоб були посилені зв’язки між Українською Республікою і святою Столицею. Треба змагати до того, щоб Україна, яка в 1918 р. мала своє окреме представництво при Римському Апостольському Престолі, мала його і тепер, в чому може чимало допомогти наша Греко-Католицька Церква.

Ми очікуємо повсякчасного доїзду на Захід, можливостей культобміну і цілого ряду технічних полегшень для більше справної праці серед нашого народу.

Високоповажані Панове Депутати!

Я свідомий того, що виложена мною програма праці, співдії, — нелегка, та немає сумніву, що вона здійснима. Бажання Українського Народу жити своїм вільним життям таке високе, що все намічене можна буде постепенно здійснювати в найближчому майбутньому. Готовість Української Греко-Католицької Церкви — перед Вами, і ми віримо, що Ви це належно використаєте.

Ми бажаємо Вам і всім Представникам Влади Української Республіки всього найкращого і щедрого Божого благословення.

Щасти Вам, Боже!

Поділитися: