(виголошене 27 лютого 1994 р. у Львові)
Високопреосвященні й Преосвященні Владики,
Всесвітліші Отці, Преподобні Сестри,
Шановні Пані й Панове,
Дорогі в Христі Браття і Сестри!
Завершивши Божественною Літургією праці другого Синоду Єпископів Української Греко-католицької Церкви від часу виходу з підпілля кличемо з ангелами словами благодарственної пісні: «Слава на висотах Богу і на землі мир, людям благовоління» (Лк. 2, 14).
Був це тиждень, у якому єдналася молитва всього українського Божого Люду з інтенсивною працею всіх нас Владик, отців Синоду.
Подякувавши Всевишньому Господеві, висловлюємо нашу вдячність Святішому Отцеві Папі Іванові-Павлові II за його привіт і Апостольське Благословення, і ми знаємо, з якою турботою він слідкує за подіями нашої Церкви й Батьківщини. Йому, як наслідникові св. Верховного Апостола Петра, ми ще раз висловлюємо нашу вірність, відданість і любов.
Ці наші почування передаємо на руки особистого представника Його Святости в Україні, Архиєпископа Антоніо Франко. Ми вдячні йому за його слово на Синоді й що особисто пережив з нами цей весь тиждень. Напевно Ви, владико нунціє, ще краще вникнули в нашу ситуацію і пізнали ще глибше стан нашої Церкви. Я переконаний, що ця Ваша печайливість і живе зацікавлення вийде на благо всієї Української Церкви й народу.
З нами напевно молилися і були духовно злучені брати — римо-католики. Як я це вже сказав сьогодні під час Божественної Літургії, є це важним, щоб наш Божий народ бачив, що в одній Католицькій Церкві існує повноцінна різнородність і що ця різнородність, згідно з поученнями Другого Ватиканського Собору, ніяк не суперечить єдності Христової Церкви. Відомо, що історія залишила за собою чимало ран, але саме в дусі того ж Другого Ватиканського Собору ми бажаємо гоїти ці рани для кращого майбутнього Христової Церкви в Україні.
З особливою радістю вітаємо наших православних братів, які сьогодні разом з нами молили Господа про кращу долю для нашого многостраждального народу. Напевно, споглядаючи з небес, Слуга Божий Митрополит Андрей і Патріярх Йосиф-ісповідник благословляють ці наші спроби дійти до кращого взаємопорозуміння і взаємного примирення між нашими Церквами. Нетерпеливо чекаємо дня, коли не тільки зможемо засісти до спільної трапези людської, але й до Євхаристійної — Господньої трапези. А тепер нехай це буде нашим спільним завданням створити між синами й дочками святого Володимира атмосферу, в якій єднання в Христі може постійно і послідовно рости.
Не забуваймо також і про християн інших конфесій, з якими нас лучить любов до слова Божого і Христа Господа нашого.
Та в особливий спосіб дякую Вам, дорогі співбрати — владики Української Греко-католицької Церкви. Ми відчули вашу дійсну єдність Церкви в Україні й Церкви в діяспорі, Церкви Галицької і Церкви Закарпатської. З моменту, коли ми обмінялися поцілунком миру на Святій Літургії у минулу неділю, помітним був новий дух співпраці і атмосфери, яку можна б і назвати родинною. Це нічого іншого, як дар Святого Духа. Прийшов момент попрощатися з владиками після нелегкого тижня праці. Запевняю Вас, владики, що я супроводжуватиму Вас в дорозі домів своїми молитвами. Сьогодні з гордістю стверджую, що наш Синод щораз краще виявляє таїнство єдности у різнородності. Різні наші єпархії мають свої власні потреби і сподівання, та цей Синод, цей спільний хід усіх владик дозволяє нам разом відкривати нові можливості, нові розв’язки і нову надію для нашої Церкви.
Скільки є духовенства, чернецтва і миряни, які піддержували нас у цих днях своєю молитвою, які висловлювали свою відданість нашій Церкві й подавали потрібні поради владикам. Прийміть від усіх отців Синоду нашу вдячність. Саме від духовенства, чернецтва і мирян сподіваємося щирої співпраці в майбутньому, а проголошений нами Патріярший Собор, який відбудеться за два роки, дає ясні вказівки, як ширити слово Христової Благовісті тут, на землях України. Головно від мирян ми сподіваємося в тому напрямі особливої піддержки.
Праця Синоду була б значно важчою без солідної підготовки зі сторони Патріяршої Курії і різних дорадників. За їхню працю висловлюю нашу вдячність і задоволення, що наша Церква має здібних і працьовитих знавців, які допомагають владикам своїм знанням і посвятою та уможливлюють добрий та швидкий перебіг праці. Відомо, що наш Синод працював над важливим елаборатом про територію Української Греко-католицької Церкви. Для історії вважаю своїм обов’язком висловити вдячність всього Синоду наступним особам — «ад гок» комісії під проводом о. д-ра Івана Дацька, яка випрацювала цей документ: о. д-р Іван Дацько, о. д-р Рафаїл Турконяк, д-р Анібал Соутус, о. Йосиф Андриїшин, д-р Софія Сеник, ЧСВВ. В характері консульторів працювали над згаданим елаборатом о. д-р Андрій Онуферко, о. д-р Андрій Чировський, д-р Борис Гудзяк та Ірина Федак. Щиро їм дякуємо.
Генеральному Секретарю Синоду і Синодальному Секретаріятові належиться особлива подяка за віддану працю.
Закінчення успішного Синоду — це момент для святкування, момент радости. У певній мірі це день трошки і сумний, бо треба з дорогими владиками й гостями Синоду попрощатися. Нехай наша спільність і наше єдиномисліє будуть заохотою для нас для майбутної участи в Синодах нашої Церкви, бо кожен Синод — це свято нашої єдности. Нехай Вас усіх Господь кріпить на многая і благая літа!
