(Із звукозаписної стрічки)
Ваша Святосте! Стає вже світлою традицією, що по кожному синоді українських католицьких єпископів у Римі приходимо перед Вас, Святосте, щоб в імені усієї Української Католицької Церкви і народу зложити Вашій Святості, як наслідникові святого апостола Петра, поклін, подяку та воднораз же прохання про поміч і благословення для нашої страждальної Церкви. Вона вже сорок років переносить важкі переслідування на Рідних Землях, але внутрі кріпшає завдяки Божій благодаті й крові її мучеників та ісповідників. Це перший синод, що його ми відбули без нашого ісповідника віри, святої пам’яти Блаженнішого Йосифа Кардинала Сліпого, якого рік тому Господь покликав по вічну нагороду.
Вашій Святості та Йому завдячуємо те, що ми об’єднались в одну нерозривну цілість з нашою Церквою в Україні. Синод єпископів є для неї сильним об’єднуючим чинником і тим фактором, що наче переймає спадщину з’єдиненої Церкви України на чужині і тут кладе основи для життя і майбутньости нашої Церкви. Цю спадщину ми одідичили і бажаємо її вірно берегти, розвивати та в слушний час перенести у вільні Львів та Київ. Цей синод відбувся саме в тижнях, коли Ваша Святість старається перед Хрестом та історією зробити перший підсумок здійснювання постанов Другого Ватиканського Собору. Він виразно навчає нас, що «Східні Церкви так, як і Західні, мають право і є зобов’язані рядитися згідно з власними, питоменними їм правилами, бо ці правила мають за собою шановану давнину, краще відповідають звичаям їхніх вірних, являються придатнішими для старання про добро душ!»
Наші синоди — це яскравий приклад цього і вислід здійснювання постанов Собору. Беручи до уваги надзвичайно важке положення Української Католицької Церкви в сьогоднішньому світі з одного боку, слід звернути увагу на старання Апостольського Престолу в цій справі в минулому сторіччі — з другого боку, щоб цій найбільшій вітці Східніх Католицьких Церков остаточно запевнити належне їй місце в лоні Католицької Церкви та воднораз скріпити її місію серед інших східніх Церков. Таке рішення Апостольського Престолу було б згідне з постановою Другого Ватиканського Собору, який у своєму декреті про Східні Католицькі Церкви, число 10, практично зрівняв владу Верховного Архиєпископа з владою Патріярха, що стверджується в проекті Нового Східнього Канонічного Права. Таке рішення Апостольського Престолу вкінці перевело б у життя його бажання з минулого сторіччя, коли блаженної пам’яти Папа Григорій ХVІ (1843 до 1853) хотів надати Українській Католицькій Церкві власний Патріярхат, щоб її належно скріпити і зберегти у тому часі, коли її розвиток був загрожений переслідуванням та нищенням з боку царської Росії.
Існування нашої Церкви сьогодні куди більше загрожене з боку безбожного комунізму і то не лише тим, що її силою прилучено до Російської Православної Церкви, але безперервним переслідуванням на кожнім місці вияву виконування обов’язків католицького християнина, якого карають грішми, в’язницею, засланням на Сибір та каторжною працею. Врешті стараються останнім часом у нас відняти навіть правду і факт охрещення, що його 1000-ліття збираємося обходити в 1988 році. Московська Православна Патріярхія при помочі всяких середників дезінформації ширить неправду, будь то 988 року відбулося хрещення Росії. Хоч Росія як держава 500 літ тому навіть ще не існувала, а ввійшла вона в історію в 17-му столітті під назвою Московії чи Московщини.
Своїм наданням паліюму Верховному Архиєпископові для Львівської провінції Ваша Святість підтвердила факт існування Української Католицької Церкви всупереч всім твердженням московської патріярхії, що наша Українська Католицька Церква вже не існує, що її вже угроблено. Її існування признане Апостольським Престолом, і коли вона на Рідних Землях мусіла заховатись у підземних катакомбах, тут, у вільному світі, вона не затихла. Її молитва лунає відкрито й вільно, вимолюючи у Всемогутнього Бога волі й свобідного прославлення Триєдиного Бога у наших церквах України. Знаю, що це є також бажанням і молитвою Вашої Святости, що виявили стільки любови і доброї волі супроти нашого народу і нашої Церкви. Справді вселенському архиєпископові Папі Григорієві ХVІ не довелося піднести нашої Української Католицької Церкви до гідности патріярхату, але воно, здається, було в плянах основника Церкви — Ісуса Христа, щоб того великого чину довершив слов’янин, наш брат із крови й кости, як Ваша Святість самі себе назвали, щоб у той спосіб злучити нашу Церкву й нарід з престолом Петра і дати нам підпору в стремлінні до повороту до єдиного стада, що його бажав Христос словами: «І буде одне стадо і один пастир».
Вклад нашої української Церкви в поширенні Христової віри серед безбожництвом загрожених народів, світло й радість Христову, що вона несе поневоленим народам, підказують нам на наш обов’язок дати їй той статус, на який вона заслуговує. Тож, Ваша Святосте, скріпіть нашу віру, посиліть нашу надію і бодрість у боротьбі з силами тьми признанням патріярхату, що про нього просимо у цьому нашому зверненні. Нехай цей черговий синод і ця зустріч з Вашою Святістю буде нашою заявою вірности Святій Католицькій Церкві й проханням до милосердного Бога про краще майбутнє нашої Церкви й народу. Благословіть, Ваша Святосте, нашу Українську Католицьку Церкву й нарід.
