(10 травня 1992 р.)
Завершуючи візиту до Сполучених Штатів Америки, я вважаю, що маю підстави оцінити її як успішну. Президент Буш і я підписали три угоди, і ми заклали підвалини майбутнього співробітництва. Але найважливішим є те, що наші народи, як український, так і американський, мали можливість краще пізнати один одного, а це багато значить. Ми стоїмо на порозі 21-го сторіччя і маємо змогу визначати майбутнє. Говорячи словами великого гуманіста Мартіна Лютера Кінґа, я також плекаю мрію, і я вірю, що ця мрія стане реальністю, реальністю наступного віку.
Я уявляю собі світ прийдешнього сторіччя, як цивілізацію без ядерної зброї, яка принесла стільки лиха і яка сьогодні є джерелом величезної загрози людству. Я мрію про світ, у якому залізні завіси, паркани і мури вже не розмежовують, не оплутують і не ізолюють, а виконують ролю споруд, що з’єднують в одно мирні суспільства. Я бачу світ, у якому панує єдність розмаїтости, світ, наставлений не на викорінення розбіжностей, а охоплений прагненням зрозуміти ці розбіжності і дбайливо зберегти.
Я щиро вірю, що ця візія — не утопічна. Це реальність, якої можна досягти. Знаменням нашого часу стало руйнування стін, як умурованих, так і зведених ідеологічними забобонами. Ми повинні запобігти виникненню споруд, що розділяють. Ваш поет Роберт Фрост якось писав: «Муруючи стіну, запитуй себе, що ти ховаєш і від кого? Кого образити цим хочеш? Адже є хтось, хто в стінах жить не може і тому зносить їх».
Наша Земля тендітна і беззахисна. їй не витримати постійного знущання над собою. Ми її залога і її керманичі і наш обов’язок бути її миротворцями. Пам’ятаючи слова президента Буша, що безпека України в майбутньому є важлива для Сполучених Штатів і для стабільности в Европі, я хотів би завірити, що Україна завжди буде віддана благородній справі миру. Навчитися жити разом в мирі — ось найважливіша мета, що стоїть перед нами. Досягти її можна через поважання особи, поважання етнічної спільноти, непохитну віру в недоторканість і цілісність держави.
