Слово у пошану Верховного Архиєпископа

Промова виголошена на Бенкеті в пошану Його Блаженства Верховного Архиєпископа Української Католицької Церкви Кардинала Кир Йосифа Сліпого, у «Вальдорф Асторії» в Ню Йорку в суботу 3 серпня 1968 року.

Ваше Блаженство! Блаженніший Наш Архипастирю!

Ваші Високопресвященства!
Високопреосвященні і Преосвященні Владики
Всесвітліші, Високопреподобні й Всечесні Отці.
Високопреподобні й Преподобні Сестри!
Достойні Представники наших наукових, культурно-громадських,
політичних, церковних та молодіжних організацій.
Святочна Громадо.

Українська Церква й Народ упродовж довголітньої нашої Історії – це два нерозривні звена буття українського життя так на вершинах його слави, як його занепаду.

На жертовнику Української Церкви клали свої голови найкращі сини нашого народу та платили найвищою ціною свого життя за дорогу нам справу. За свій народ і за свою Церкву. Клали свої голови митрополити, єпископи, священики та численні маси вірних обох віровизнань, і платять цю велику ціну ще й досі. Зокрема в останній світовій війні за Українську Католицьку Церкву заплатили своїм мучеництвом і геройською смертю наші єпископи і тисячі священиків та вірних, які до останнього віддиху свого наземного життя, до останнього удару свого жертвенного серця не схитнулися, але твердо стояли за свою прадідівську віру, в обороні своєї Церкви й свого народу. Ми сповнені гордости за їх геройський чин, клонимо голови перед їх найбільшою жертвою, на яку лише могла спромогтися геройська людина.

Сьогодні ми клонимо голови у покорі, вдячності й любові перед нашим найбільшим сучасним мучеником Вселенської й Української Церкви, перед Вашою иайдостойнішою особою, Ваше Блаженство, та дякуємо Всевишньому за Ваше спасіння і за ласку бачити Вас тут серед нас і вітати, хоч далеко від рідного краю, а все таки серед своєї рідної громади Ваших вірних на Північному Континенті Америки, а зокрема у митрополії світу, в Ню Йорку.

Боже провидіння привело Вас, Блаженніший Верховний Архипастирю і Патріярше Української Католицької Церкви, до столиці християнського світу Риму, у вільний світ, відвідати своїх вірних, розсіяних у діяспорі, та принести нашій Церкві і Її вірним єдність, любов і мир, і за Вашим проводом, за Вашою працею та працею наших церковних ієрархів і мирян доконати історичної ваги чину, чину міцного об’єднання нашої Церкви, та завершення Її патріярхальним устроєм.

Лише сильна, об’єднана Українська Католицька Церква в діяспорі під проводом Синоду Українських Єпископів, з Вашим Блаженством як Її Патріярхом, може сповнити своє екуменічне завдання у цілій Вселенській Церкві, довести до відродження нашої Церкви у рідному краю, чого деякі познаки ми вже бачимо хоч би на нашому рідному клаптику землі у Словаччині, та створити сильну скалу віри на Сході, сильну у своїй прадідівській церковній традиції та обряді Помісну Українську Католицьку Церкву, для сповнення нею Божого післанництва в цілій Вселенській Церкві.

І саме цього вірні гаряче бажають та очікують від Синоду наших Ієрархів і надіються, що за Божою поміччю та дією Синоду наших Єпископів під Вашим, Ваше Блаженство, проводом це здійсниться, а весь народ тоді буде з ентузіязмом вітати свій автономний Синод і Вашу Достойну Особу, як Патріярха.

Ваша тріюмфальна поїздка по Північному Континенті Америки та відвідини нашої громади в обох метрополіях, від Торонто-Монтреаль починаючи й на Ню Йорку кінчаючи, принесла нашій громаді невимовний духовий підйом та сильне об’єднання довкола нашої Церкви, довкола Її Ієрархів, а зокрема виявила незвичайну любов, прив’язання, пошану та синівську відданість її найдорожчому Архипастиреві, Блаженнішому Верховному Архиєпископові Української Католицької Церкви в Діяспорі.

Ці багатотисячні маси вірних, що на чолі з своїми Ієрархами по всіх осередках так ентузіястично вітали свого Найвищого Архипастиря і Голову Помісної Української Католицької Церкви однодушно виявили, що усі – усі від наших Ієрархів починаючи, а на кожному вірному без огляду на його політичну чи станову приналежність кінчаючи, стоять, Ваше Блаженство, з Вами й за Вами, серцем віддані Вашій Найдостойнішій Особі й Вашій справі·

Сьогодні, в цій поважній святочній хвилині я невимовно щасливий, що маю велику честь щиро Вас, Ваше Блаженство, вітати від цієї святочної громади та й від тих, що тут не мали щастя бути, від громадян тут народжених та давно й новоприбулих, щиро вітати так від тих, що від появи Вашої Достойної Особи у вільному світі, зорганізовані в Краєвім Т-ві за Патріярхальний Устрій Української Католицької Церкви були і є щиро віддані Вашій справі від початку до сьогодні, як також від тих деяких, які стояли дещо осторонь від згаданої проблеми, але сьогодні вже всі об’єднано стоять на правильному шляху.

Сьогодні серця усіх, цілої громади, сповнені великою радістю із Вашої появи та побуту серед нас горять щиро, любов’ю до Вас, а об’єднані Вашим незломним духом, не скореним навіть упродовж довгих років Вашого життя – Мученика за Вселенську й Українську Церкву, є готові всі зі синівською відданістю допомагати Вам у виконанні Вашого великого, історичної ваги для Церкви й народу, післанництва.

Нюйоркська громада направду щаслива й горда за те, що може вітати Вас, Ваше Блаженство, у себе як свого найдостойнішого гостя. Як скромний син Золотого Поділля, яке для Історії видало багато великих синів нашого народу, я маю шану бути речником тих щасливих приявних тут і неприявних подолян, Ваших земляків, та привітати у Вашій особі найбільшого сучасного сина українського Поділля, до якого з тугою в серцях крізь океан споглядають з пошаною земляки, рідні подоляни.

Хай же ця сьогоднішня радість Вашого гостювання з’єднає нас усіх Вашим непереможним духом, загріє нас до праці та скріпить нашу віру, що корабель» на кермі якого опочиває Ваша рука, допливе за Божою поміччю до щасливого призначення.

Проте вітаючи Вас, Ваше Блаженство, ми вже відчуваємо, що мусимо Вас й пращати у дальшу дорогу до Південного Американського Континенту.

Сердечно пращаючи запевняємо Вас, що у Вашій дорозі супроводжатиме Вас не тільки наш щирий жаль, що так скоро залишаєте нас, але також гарячі молитви до Всевишнього за Ваше здоров’я на довгі роки.

Нехай же буде вільно мені, від імені Ваших вірних синів і доньок, разом з побажаннями зложити Вам доземний уклін, та синівський поцілунок на Вашу мученику, але тверду, нескорену руку великого Мученика за Церкву й Народ, Нашого Духового Батька, і вже у найближчій майбутності Першого Патріярха Української Католицької Церкви.