Слово у річницю народження Блаженнішого Патріярха Йосифа, що його виголосив Роман Дубенко 19 лютого ц.р. в залі парафії св. Архистратига Михаїла у Філядельфії

Всесвітліший Отче Мітрате, Святочна Громадо!

Зібралися ми тут сьогодні, як одна родина-парафія, щоб продовжувати традицію, яка почалася від першого року постання нашої Свят-Михайлівської парафії.

Зійшлися ми тут, щоб якнайгідніше, якнайдостойніше в нашому вузькому парафіяльному колі відсвяткувати уродини Глави Помісної Української Католицької Церкви Патріярха Йосифа І та віддати йому належну честь і наш глибокий, доземний поклін.

Цього року згадуємо і віддаємо честь особі, яка 92 роки з непохитною силою виконує найбільші заповіді Христові, а саме: любити Бога понад усе, а ближнього свого, як самого себе. Знаємо всі ми, що їх Блаженство Патріярх Йосиф ані разу не зрадив Бога, своєї Церкви чи свого народу.

Жорстокі утиски та переслідування шовіністичного польського, расистсько-нацистського та безбожницько-гнобительського більшовицько-комуністичного режимів не зламали цього Велетня. Грозили їх Блаженству муками та смертю, іншим разом спокушали, заманювали земними добрами та славою, як сатана Христа в пустині, засудили на 18 років каторги в нетрях Сибіру, а останніх 21 рік на волі «римо-католицькі брати в Христі», а часом і свої люди намагалися підривати авторитет їх Блаженства і знеславити Його особу. Через всі ці муки і терпіння вибранець Христа ані разу не захитався в своїй вірі, але, навпаки, в обличчі погроз і зневаг далі продовжував свою діяльність — душпастирську, творчу, наукову, виховну та державницьку.

Маємо свідчення тисяч мирян, в’язнів концентраційних таборів та різних інших осіб про душпастирську працю їх Блаженства. Маємо томи наукових та духовного характеру праць — Малу Семінарію, Український Католицький Університет і Товариство Св. Софії, щоб засвідчити наукову та виховну працю Патріярха Йосифа.

Не пощастило українському народові незалежно від проллятої крови мати свою державу. Але хоча не маємо своєї держави, то все ж таки існує український нарід, як унікальна одиниця-збірнота. Оце явище, єдине в своєму роді, взяте в його цілосності, являється своєрідним феноменом, і саме це виняткове, незвичайне, особливе явище завдячуємо українській Церкві, яка є об’єднуючим ядром українського народу. Головну ролю в цій позиції нашої Церкви саме відіграє Патріярх Йосиф. Дипломати та світова преса глядять на нього, як на небуденну духову постать, а, крім цього, вважають Його першим представником і провідником українського народу.

Тож і ми, українці-католики, вірні Богові, нашій Церкві й українському народові, повинні солідарно й одностайно підтримувати та поважати цього непоборимого Велетня, Ісповідника Віри, оздобу Української і Вселенської Церкви — Патріярха Йосифа І.

ДАЙ ЙОМУ, БОЖЕ, МНОГИХ І БЛАГИХ ЛІТ!