Високопреосвященні й Преосвященні Владики,
Високодостойні Представники Влади,
Всесвітліші Отці, Преподобні Сестри,
Дорогі в Христі Браття і Сестри!
«Увійду в дім Твій, поклонюся храмові святому Твоєму» (Пс. 5, 8). З цими словами псалмоспівця на устах і з радістю та трепетом серця цілую престіл, євангеліє і хрест святині Галицьких Митрополитів і всієї Греко-католицької Церкви — наш собор Святого Юра у Львові. З піднесенням душі кличу до Бога словами Давида: «Хто бог великий, як Бог наш? Ти єси Бог, що творить чудеса. Ти показав між народами силу Твою, ти визволив раменем твоїм народ твій» (Пс. 76, 14-16). Дійсно, це, що бачать сьогодні очі наші, це все, що нині ми так велично переживаємо, — це чудо Божої величі, Його сили і благодаті — Бог визволив нарід свій, Бог показав і показує нам свою особливу любов до нашого Українського Народу за його вірність, за його любов і за його віру.
Скільки то років ми співали пісню-молитву: «Ми були вірні Твому завіту, вислухай нині наших благань», і сьогодні за цю вірність вислухав нас Господь, Бог дає нам цю силу і славу, волю і власть, але ця сила і слава, воля і власть — не людська, а Божа, бо царство його не від світу цього, але від Бога і небес.
Зі сьогоднішнім днем, разом з Отцем і Главою Помісної Української Греко-католицької Церкви вертається на Україну правда і справедливість, основані на любові й на словах Христового Євангелія. Сьогодні ми ще раз публічно визнаємо нашу святу католицьку віру, що ми були, є і будемо, і що жодна сила землі не викорінить із сердець наших цієї нашої предківської віри і справжньої християнської любови. Нині перед усім світом ми нашою многотисячною присутністю засвідчуємо, що цей храм Святого Юра від часів його здвигнення — греко-католицький, і таким йому бути навіки.
Ми клонимо наші голови перед тлінними останками наших великих попередників — Київських і Галицьких Митрополитів. І тому першим актом нашого повернення до престолу у Львові ми вважали обов’язок і повинність помолитися перед прахом Слуги Божого Митрополита Андрея Шептицького і Кардинала Сильвестра Сембратовича, які спочивають саме у крипті цього нашого Собору. Нехай будуть записані їхні імена золотими буквами в анналах нашої історії, що вони передали нам віру Христову, яку прийняв перед тисяча роками великий князь наш Володимир і його бабуня свята княгиня Ольга, що зберегли вони оцю єдність зі Вселенською Церквою і водночас зі всіма Церквами Християнського Сходу такою, як вона була перед тисяча роками, коли Церква Київської Руси, за словами нашого Папи Івана-Павла ІІ, була «православною у вірі і католицькою в любові».
Ми схиляємо з почуттям вдячности і подиву наші голови перед усіма нашими мучениками й ісповідниками на чолі з покійним Патріярхом Йосифом Кардиналом Сліпим, який разом з усім нашим єпископатом Галицької і Закарпатської церковних провінцій несли хрест мучеництва й ісповідництва та високо держали цей хрест в кріпкій надії, що прийде час волі і востання. Коли глядимо на наших мучеників і
ісповідників двадцятого століття, мимохіть перед нами вилонюються постаті холмських, підляських і волинських мучеників, які за царів Петра, Катерини, Миколи чи Олександра засвідчували свою вірність Христові, Його Церкві і своєму народові.
В цій хвилині радости ми висловлюємо наш подив, вдячність і признання нашому Містоблюстителеві-Архиєпископові Володимирові, який разом з іншими Владиками Української Греко-католицької Ієрархії мужньо вистояли ці гіркі часи лихоліття і передають несплямленою спадщину Отців наших. Ви, Дорогі Владики, Отці, Ченці, Сестри і Вірні, — слава і окраса наша, з Вами тепер ми будуватимемо краще майбутнє.
Ми щиро радіємо, що вітаємо тут, серед нас, чільних членів Української Греко-католицької Ієрархії на поселеннях, бо всі ми — в Україні й на поселеннях — творимо одну помісну Церкву в єдності з Римським Архиєреєм і всією Католицькою Церквою. Бо коли ця Церква була мовчазною, коли укривалися і про неї не знали, то владики, священики, монахи, монахині й вірні української діяспори молилися, працювали, помагали і готувалися до цього дня волі й напевно завжди прийдуть до нас з братньою, допоміжною рукою.
З почуттям щирого зворушення ми бачимо тут представників Католицької Церкви християнського Заходу — оцих священиків і вірян, які так часто впродовж десятиліть своєю молитвою, словом і працею і допомогою доказували нам свою християнську солідарність. Велике Вам Спасибі, браття і сестри по вірі, що Ви були з нами в часах Голготи і прибули до нас, щоб поділитися благодаттю і радістю Христового та нашого воскресіння. Нехай Всевишній Господь винагородить Вам сторицею.
Нам надзвичайно мило бачити між нами і представника Святішого Отця Папи Івана-Павла II і висловити нашу вірність і вдячність Намісникові Христа на землі за все, що Римські Архиєреї зробили і напевно зроблять для спасіння душ Українського Народу. Глядячи на Вас, ми бачимо не лише теперішнього Святішого Отця, але блаженної пам’яти Вселенських Архиєреїв, передусім папів Пія XII, Івана ХХІІІ, Павла VІ, Івана-Павла І. Вони нам повсякчасно помагали і піддержували і, за словами теперішнього Папи, за нашу вірність відчували потребу серця, «бути однаково вірним і нам».
Ваше Високопреосвященство! Моїми устами вірні Української Греко-католицької Церкви висловлюють свою вірність і синівську відданість Святішому Отцеві й Наслідникам його. Бажаємо запевнити Вас, що ми передамо дітям нашим цю віру Христову такою, як вона була за великого князя нашого Володимира, коли Церква ще була одна і неподілена. Ми щиро дякуємо Святішому Отцеві за все, що він зробив і робить для нас, головно у зв’язку з тисячоліттям Хрещення нашої землі й з приводу найновіших подій, які відбуваються в Радянському Союзі. Ми з нетерпінням очікуємо визнання ним і Вселенською Церквою патріяршого устрою Української Греко-католицької Церкви і запрошуємо його прибути до нас тут, в Україну, й до нашого Львова. Ці слова ми висказуємо Вам зі серцем у руках і прохаємо Ваше Високопреосвященство ці щирі наші почуття і передати їх Святості.
Ще раз висловлюємо нашу вдячність представникам влади і бажаємо Вас запевнити, що ми завжди були, є і будемо Церквою Українського Народу і спільно з Вами хочемо будувати, за словами Слуги Божого Митрополита Андрея Шептицького, морально здорову українську хату, основану на началах Христового Євангелія.
З цими молитовними думками, Дорогі Браття і Сестри, входимо в дім Божий і храм-собор наш Святого Юра, який є уосібненням всього віруючого Божого Народу і до якого ми хочемо врешті увійти після п’ятдесяти трьох років примушеної відсутности.
Нехай буде Богові за цю ласку наша подяка, честь і поклін на віки, і словами нашої Літургії кличмо до Господа: «Благословен, хто йде в ім’я Господнє, Бог-Господь і явився нам» (Пс. 117, 26-27). Амінь.
