Слово, виголошене 18 травня 1986 р. під час спільного свяченого Українського Патріярхального Товариства в Нью-Йорку

Христос Воскрес!

Ось цей, такий простий, але разом безмежно радісний із глибоким змістом релігійний привіт, що охоплює у собі прихід — народження Ісуса Христа, Його втечу перед переслідуванням-убивством Іродом, щоденні людські турботи, об’явлення. Цей привіт охоплює період наук, представлення себе, що прийшов з волі Отця не заперечити, але таки поправити, себто доповнити існуючий Старий Завіт, щоб сказати і окремо підкреслити, що Триєдиний Бог в особах Бога-Отця, Бога-Сина і Духа Святого є для всього людства на землі. Цей привіт нагадує нам, що Христос повинен був пережити «Вербну Неділю», себто відоме «Осанна, осанна», а після цього бути розп’ятим і померти на хресті, і на третій день воскреснути, щоб цим радісним воскресінням підкреслити, що смерть не є закінченням, себто не є кінцем, але продовженням життя у вічності.

Ось це дуже поверхове накреслення етапів глибокого й широкого змісту радісного привіту Христос Воскрес», що ним поздоровляємо себе у святочному періоді Христового Воскресіння і який повторяємо кожного року, вже на протязі 1953-ох років, себто від смерти і воскресіння Ісуса Христа досьогодні. Цей привіт все осмисленно наповнений неокресленою свіжістю, безмежною надією та радістю, що нам додає нових сил, новий поштовх до нашого, не раз і дуже захмареного і безвиглядного життя. В цьому воскресному привіті, що був і залишився незаперечною дійсністю, знаходимо невичерпну криницю змісту людського життя. Ми все жили та живемо вірою і надією воскреслого Ісуса Христа.

В рокові празники, як Христове народження і Христове Воскресіння, кожна християнська родина з’єднувалася і з’єднується в одну нерозривну одиницю, яка засідає за стіл, щоб спільно спожити Божі дари, щоб разом пережити радість Христової події, що ніколи не згасає і промощує шлях для нас усіх і всього людства. Ми, тут зібрані, творимо трохи ширшу — патріярхальну родину і згадуємо світлої пам’яти Патріярха Йосифа і всіх наших членів, що від нас відійшли, згадуємо і Блаженнішого Патріярха Мирослава-Івана і спільно разом усі переносимось у світ Христових правд, у світ радости, бо Христове Воскресіння — це радість, це ж Він, Христос, «Смертю смерть подолав і тим, що в гробах, життя дарував».

Сьогодні для нас це радісне Христове Воскресіння має, може, дещо інші виміри, може, дещо інше наше родинно-національне наставлення у світлі сучасної трагічної події, що сталась на наших прадавніх українських землях в Чорнобилі. Але це ніяк не може ні притемнити, ні зменшити значення радісного Христового Воскресіння, бо ж Христос приніс нам о;нову основ непереможної Христової Церкви — любов і з любови до нас невинно був засуджений, страждав, пережив Велику П’ятницю, був розп’ятий і на хресті помер, був похований і на третій день воскрес. Вдумуючись над незмірно трагічною подією, що сталась на нашій батьківщині, де невинно присуджений, вже не вперше, український народ був приречений на незмірно великі жертви, що їх можна назвати «Великою П’ятницею» українського народу.

Подія у Чорнобилі, що сталась 25 квітня о год. 1:23 після півночі, сколихнула цілим світом. Це неймовірна катастрофа, від якої в першу чергу потерпів український нарід, але, на жаль, ця катастрофа не могла бути ні ізольована, ні льокалізована ні в просторі, ні в часі. Наслідки цієї катастрофи є необчислимі. В такій ситуації і в таких обставинах це — тільки надія на воскреслого Христа — всемогутнього Творця неба й землі.

Хто ж за це відповідає? Звичайно, у першу чергу, кремлівські комуністичні вожді, що є сучасними антихристами. Вони існують не для народу, але нарід — для них. З життям людини вони не числились у минулому і не числяться сьогодні. Чи це було в час революції 1917-20 pp., пізніше, у 1933 році, коли понад сім мільйонів осіб невинного українського народу загинули голодовою смертю. Чи коли гинули і дальше сьогодні гинуть і караються десятки мільйонів людей у більшовицьких ҐУЛАГах. Кремлівські вожді знищили Українську Православну Церкву, загнали у катакомби нашу Українську Католицьку Церкву, яка не прийняла примусового «возз’єднання» з т.зв. московською православною Церквою, що діє під наглядом кремлівських вождів. Наша Церква відкинула т.зв. «возз’єднання», а прийняла тяжкі катакомбні форми існування.

Кремлівські вожді не тільки що намагались затаїти цю страшну катастрофу, але у своїй безмежній забріханості відмовились від будь-якої допомоги, що її пропонував вільний світ. Відмовились від допомоги, яку могла подати своїм братам і сестрам українська діяспора. Як звичайно в таких обставинах буває, кремлівські вожді, щоб самим за це не відповідати, все шукають «винних» і все їх легко знаходять. Тим разом вони також знайшли винних — хто ж міг бути інший, як не самі українці. Не тільки що невинний український народ найбільше потерпів і буде ще довго, довго терпіти, будуть незчисленні жертви, але скільки «винуватих» українців поїде на нелюдські каторги заслання, то тільки один Бог знає. Якщо за це полетять більші партійні голови, то будемо знати, але скільки потерпить тих невинних голів?.. Московські антихристи стараються завжди й різними засобами нищити український народ, їм видається, що в такий спосіб їм удасться покласти українському народові кінець. В цьому відношенні Христове Воскресіння дає нам віру і надію, що український народ буде живий і воскресне до вільного самостійного життя.

Пригадаймо, що думали фарисеї і т.зв «справедливі» судді, коли судили Ісуса Христа, а юрба кричала: «Розпни, розпни Його!». Що думали тоді христовбивці, коли засудили Христа на смерть? Вони думали, що уб’ють Христа, і на цьому закінчиться вся Його наука, всі його чуда, все піде в забуття. Незаперечна дійсність виявилась іншою, як передбачали христовбивці. Згідно з писанням Христос на третій день воскрес.

Ми всі знаємо, що як перед народженням Ісуса Христа, так і після Його смерти було чимало визначних людей, державних мужів, визначних полководців, великих завойовників, людей-одчайдухів, що відкривали нові світи, нові континенти. Великі мудреці, вчені й пророки існували, але після їх смерти всі вони, скоріше чи пізніше, пішли в забуття, хіба час до часу їх згадують у шкільних підручниках.

Коли ми глянемо на історичного Христа, що був Богом і людиною, то перед нашими очима відкривається неохопно-безмежна картина. З народженням Ісуса Христа почалось наше літочислення, що ним, волею чи неволею, користуються всі, навіть антихристи. Від смерти Христа досьогодні не забули Його. З того часу створилась незрівняно велика, найбільша й найбагатша, християнська література, присвячена життю й творчості Ісуса Христа та Христовій Церкві. Найбільше почитна література у цілому світі — це Святе Письмо, яке не допускають до більшовицького «царства», а народ просить: «Дайте нам Христа». Скільки написано різних поетичних творів на тему Ісуса Христа та його життя. Створено багату музичну літературу. Все це створено, але треба підкреслити, що все ще і ще безперебійно твориться новими мистецькими творами. І так, вдумаючись над цим, ми самі знаємо, скільки разів ми самі особисто кожного дня згадуємо у наших молитвах, у наших проханнях ім’я Ісуса Христа, і справді перед нашими очима виростає ця неосяжна Христова велич.

Христос не прийшов заперечити старе, але його поправити — доповнити, не прийшов панувати, але послужити, відкинув старе «зуб за зуб», а на це місце поставив: за камінь — хліб, за ненависть — любов. Він дав цю неперевершену заповідь любови. Правда, це трудніше завдання, бо як можна когось любити, хто нас ненавидить. Ця Христова заповідь є одною з найтрудніших у практикуванні у щоденному християнському житті, але вона є основою основ Християнської Церкви. Ця Христова любов розтоплювала закам’янілі людські серця і навертала їх на праведний християнський шлях. І сьогодні найбільші поборники Христової Церкви навертаються до Христа

Для прикладу можна згадати патріярха в’язнів у більшовицькій дійсності Данила Шумука, який у тюремних умовах, чекаючи на виконання присуду смерти, під час Христового Воскресіння, у келії смертників, як колишній атеїст-комуніст, стає апостолом Христа, виголошує святочну проповідь і просить всепрощення навіть для тих, що їх невинно карають. Ось це глибоко змістове «Христос Воскрес» в особливому осмисленні Данила Шумука створило в камері смертників справжню атмосферу взаємної радости й любови, забуваючи при тому, що всі вони чекають на смерть. Шумук пише у своїх спогадах, як усі в’язні обнімали його і дякували, що він виповнив їхнє життя живим змістом Воскреслого Христа.

Наша українська «Велика П’ятниця», наша трагедія, наше горе, наші розпач і біль з приводу трагічних подій на Україні, якими наслідками вони не були б вагітні, не може нам у жодному випадку притемнити чи зменшити цієї безмежної радости, любови й надії Христового Воскресіння.

Ми повинні сьогодні, як колись Шумукові співбрати по Христі в келії смертників, знайти в собі всепрощення і просити у воскреслого Христа, щоб допоміг українському народові перенести цей тяжкий удар та допоміг, щоб нарешті на наших землях воскресли Христові церкви, а український нарід міг свобідно поклонятись Його триєдиному воскресінню.

Микола Галів

Свіжий номер

5 (492) 2022 OBKLADYNKA_sajt