«Слуга Божий Андрей – благовісник єдности»

Під такою назвою появилась праця о. д-ра Івана Гриньоха, яка була надрукована в 1961 р. Праця має дозвіл на друк церковних властей. Може декому видаватись, що не варто після такої давньої появи цієї праці тепер її рецензувати. Слід підкреслити, що праця о. Івана Гриньоха не обмежена до часової актуальности, бо вона однаково актуальна була в час її появи, як і сьогодні, так само буде актуальна завтра. Нам в першу чергу йдеться про те, щоб ми ближче запізнались з Слугою Божим Митрополитом Андреєм, з його духовою творчістю, себто його розумінням складних питань нашої Церкви та єдности Церкви у євангельському дусі — «щоб усі були одно». Власне праця о. Івана Гриньоха відкриває нам широку панораму і представляє читачеві, яким глибоким мислителем був Слуга Божий Андрей.

При цьому варто підкреслити, що саме цього року, першого листопада, сповниться 40 років з дня смерти Слуги Божого Андрея. Може це звичайний збіг обставин, а може така Божа воля, що власне у сорокріччя смерти Митрополита Андрея рецензуємо чи радше подаємо огляд згаданої праці.

В загальному ми добре знаємо нашого Князя Церкви Митрополита Андрея, знаємо його неперевершену доброту і любов до всіх без різниці на національність, віровизнання чи расу. Так, це не слова, а фактично це були незаперечні діла, з яких сьогодні випливають цілющі слова. Але автор о. Іван у своїй праці не пише про те, що загальновідоме, що по суті свої і чужі добре знають. Отець Іван у своїй праці відкриває нам постать Митрополита Андрея маловідомого і мало дня нас знаного, що своїм розумом і передбачливістю випереджував століття.

При цьому також варто відмітити, що праця появилась за старанням і заходами самого автора, що має також своє значення. Вдумливе вступне слово до праці о. Івана Гриньоха «Слуга Божий Андрей — благовісник єдности» написав проф. Володимир Янів. Після цього слідує слово від автора о. Івана Гриньоха, що його він кінчає цінною заввагою-проханням: «У зв’язку з започаткуванням для проголошення блаженним і святим Слуги Божого Андрея автор призначує ввесь прибуток з видання цих нарисів на фонд Постуляції, а всіх читачів цих нарисів просить про молитву за прославу Слуги Божого Андрея, Митрополита Галицького». Це великий вияв пошани і благородности автора до Слуги Божого Андрея. При цьому варто завважити, що о. Іван Гриньох належить до глибоковдумливих авторів-аналітиків, і він у своїх аналізах духовної творчости Митрополита Андрея підкреслює його особливе розуміння суспільно-релігійних, церковних, національних і політичних питань.

У праці о. Івана Гриньоха не знайдете біографічних даних про Митрополита Андрея і їх не шукайте. Автор мозаїчними нарисами старається представити велику інтелектуальну й духову постать Митрополита. Автор починає свій перший нарис під назвою «Його «Я», на тлі якого накреслює його особу, в якій було щось такого, що ставило його понад пересічність, що робило його великим і неповторним. У нарисі згадано про першу зустріч Митрополита Андрея з своїми священиками після приходу більшовиків на Західні українські землі. Автор підкреслює, що всі сподівались, що Митрополит буде говорити про актуальні питання, але про це не було й згадки, а Митрополит говорив на основі Платона «свій погляд на безсмертність людської душі». Багато з присутніх сподівались почути щось іншого… вони були дещо розчаровані. Автор аналізує поодинокі виступи, звернення і послання Митрополита Андрея і при цьому вказує і підкреслює найбільш суттєве, що було притаманне Слузі Божому Андреєві.

Автор підкреслив, що Митрополит Андрей своєю недугою був прикутий до свого фотелю і поза мури своєї митрополичої палати нікуди не виходив, але незалежно від цього він дуже добре орієнтувався у подіях і сам передбачав, що може статись. Кожну вістку, яку одержував, старався завжди перевірити, чи вона правдива, чи ні. Ця обережність і передбачливість робили його винятковим. Автор праці спирає свої твердження на поодиноких фактах так, що в читача не залишає найменшого сумніву.

Автор підкреслює, що Митрополит журився і турбувався за своїх вірних і священиків. Митрополит знав, що в час, коли прийшли більшовики у Західню Україну, багато священиків бідувало, тоді він звернувся: «Коли є священики, що бідують, а не мали б сміливости зі своїми потребами звернутися до мене, прошу сусіда про це мені донести. Усильно прошу також усіх Отців до мене відноситися і в інших своїх потребах, як і потребах своєї родини, своїх синів чи доньок. Потреба часу вимагає від нас солідарности, чи радше братньої любови». Це вияв незвичайно великої дбайливости Митрополита. Отець Гриньох наводить також розуміння Митрополитом поняття держави і власної хати.

У розділі «Благовісник єдности» автор праці широко аналізує розуміння і здійснювання Христової єдности. Під тим оглядом у Митрополита було універсальне — вселенське мислення єдности. Але поруч з тим Митрополит твердив і наголошував, що у прямуванні до єдности ми не повинні вживати сили. «Ми не бажаємо нікого силою винародовлювати і переводити на католицтво»,— підкреслював Митрополит Андрей. «Християнський патріотизм виключає ненависть до іншого народу»,— твердив Митрополит Андрей. Варто глянути сьогодні й подивитись, чи всі християни стосують цю засаду. Ось візьмім до уваги наших сусідів-поляків чи їх християнський-католицький, чи вірніше римо-католицький патріотизм виключає ненависть до іншого народу? На жаль, дійсні факти говорять про протилежне.

Митрополит Андрей мав дуже ясну думку і погляди на єдність нашої Української Церкви. Він робив виразну різницю між Церквою в Росії і Церквою в Україні. Постава цих Церков на протязі століть завжди була різна, зокрема коли ж ішлося про питання єдности. Знаємо незаперечний факт, що Україна була у цьому напрямі жертвою чужого насилля.

Україна бажала єдности з Вселенською Христовою Церквою, але північний сусід насильно перешкоджав і навертав на московське православ’я. З другої сторони поляки бажали собі, щоб наша Українська Церква підпорядковувалась польській римо-католицькій Церкві, вони не бажали собі, щоб наша Церква була в єдності з Апостольським Престолом і залишилась обрядово непорушною.

Митрополит Андрей одобрював шлях українських владик, який вони зробили у ХУІ столітті. Він запрошував наших православних владик також піти тим шляхом. Митрополит в цій справі висловився так: «… Ми, греко-католики, не маємо ніякої волі старшувати і накидатися нашим братам, але навпаки, ми готові навіть з власною стратою їм підпорядковуватися так, що повна злука двох українських віроісповідань виглядала б так, що радше треба б говорити про підпорядковання греко-католиків під владу Київського патріярха. Очевидно до такого приєднання ми ставимо умову, щоб майбутній Київський патріярх прийняв Вселенських Соборів доповнив рішеннями Вселенських Соборів від X ст. до найновіших часів…». Яка далекойдуча поступка, яке велике зрозуміння складних церковно-релігійних і персонально-людських моментів. Він також висував думку, що коли не виходить одне, то можна пробувати друге. Була в нього думка, щоб з двох наших Церков зробити спільно одну і для цього прийняти нову назву. Митрополит, реасумуючи свої різні пропозиції, сказав так: «.. Про ці різні можливості ніхто не подумав. Моє запрошення взято з грубша просто як заклик до Унії…».

Отець Гриньох широко аналізує та підкреслює особливі думки й пропозиції Митрополита Андрея, з чого випливає особлива непересічність Слуги Божого Андрея. Ще дозволю собі навести довшу цитату з праці о. Гриньоха, де він цитує Митрополита Андрея:

«Якби не насильне знищення нашої Церкви царицею Катериною, Миколою І і Александром II, тобто якби не єдиний у своїм роді, тільки царатом практикований спосіб навертання народу нагайкою і кнутом, населення українських земель було б досі тим, чим його хотіли мати його ієрархи ХVІ cт., тобто було б вірне переданням Митрополита Ізидора, царгородського патріярха Йосифа і всієї візантійської Церкви, що прийняла за догмат примат судовластя Римського Архиєрея… Воно було б зберегло обряди, звичай, національне передання… було б тільки науку віри доповнило наукою Вселенських Соборів, що після семи перших проголошували, боронили, стерегли і розвивали науку Божого Об’явлення…»

З вищесказаного виразно бачимо, яке глибоке було розуміння історичних фактів Митрополитом Андреєм. Ми дуже часто ці факти забуваємо або пробуємо їх не знати і не бачити, а вони нам вказують правильний шлях.

На закінчення нашого фрагментарного огляду праці о. д-ра Івана Гриньоха хочемо підкреслити, що автор провів особливо дбайливу працю і представив нам Слугу Божого Андрея як непересічного мислителя, людину великого ума і безмежної доброти, за що авторові належить признання і подяка. Постараймось у сорокріччя з дня смерти Митрополита Андрея запізнатись з ним поближче. Працю о. Івана Гриньоха можна набути за особливо низьку ціну — 5 американських долярів — у Адміністрації журнала «Патріярхат». Цим зробимо два добрих діла — з одної сторони піддержимо беатифікаційний фонд Слуги Божого Андрея, а з другої — повніше запізнаємось з творчістю Митрополита Андрея.

Микола Галів

 Увага – виняткова нагода

Адміністрація журнала «Патріярхат» має до набуття надзвичайно цінну книжку:

«Слуга Божий Андрей — Благовісник Єдности», автором якої є відомий богослов о. д-р Іван Гриньох. У книжці представлено Митрополита Андрея як виняткового українського мислителя-богослова. Варто у 40-річчя смерти Слуги Божого Андрея запізнатись з його богословською думкою. Книжка має 222 сторінки, у твердій полотняній оправі. Ціна книжки $5.00 (в амер. валюті).

Замовляти в Адміністрації журнала
THE PATRIARCHATE P.O. Box 11012 Philadelphia, Pa. 19141