Слуга Божий Митрополит Андрей і катехиза

(Закінчення з листопадового і грудневого числа)

Катехиза й катехит є школою молитви! То наш обов’язок і третя ціль катехизи для злуки нашої з Богом при помочі молитви. Катехизою вчимо молитви і молитися. Так поступав Христос і за жидівським звичаєм уживав до цього в щоденних молитвах псальмів, в часі великих жидівських свят призначені були для молитви вибрані окремі псальми, а на хресті Христос говорив месіянський псалом 22-ий, про свої терпіння за гріхи світу. Митрополит дає мудру раду читати про молитву знаменитий твір св. Альфонса Лігурі, радить молитися при помочі роздуми й лишив гарне пояснення до молитви «Отче наш», і не поминає твір, який вчив його, вже в дитинстві, злуки з Богом при помочі молитви — «Наслідування Христа». Молитві «Отче наш», яку навчив нас сам Христос, Митрополит приписує велику силу для злуки нашої з Богом. Він каже: «Слова «Отченашу», це та духовна жертва, мила Богу через Ісуса Христа, яку й несвященики приносять. Хто лише кормиться євхаристійним хлібом, хто п’є чашу євхаристійного вина, цей в «Отченаші» входить у ту. Богові милу, зв’язь з Божеством, яка має безконечну вартість і безконечну силу та є прямо достойною Бога».[1] Це місце поучення Митрополита є доволі важке, але думка в нім єдина: молитва «Отче наш» є молитвою, в якій з волі Христа ми найтісніше лучимось з Богом, жертвуючи йому все і це, майже, подібне до Пресв. Евхаристії, в якій ми лучимось з Христом Богочоловіком і жертвуємо Його самого. Думка важка, але хто має досвід злуки з Богом у молитві, як це мали святі й мав напевно в своїх молитвах Митрополит, для того це питання не є важке в містичнім знанні, але у вислові, яким годі описати переживання такого найвищого степеня і св. Павло це потверджує.

У своїх закликах до дітей Митрополит стало їх просить молитися і пригадує їм все про молитву пам’ятати й з молитвою жити. Це дуже гарний засіб, коли ми просимо дітей про молитву й разом з дітьми за когось чи за щось молимося. Приклад треба все ставити в особі нашого Господа, який був найбільшим учителем молитви, жив у постійній злуці зі своїм Отцем і з молитвою віддав Йому свого духа на хресті.

Митрополит, говорячи «Про християнську школу для української молоді», так гарно говорить про молитву дітей, і при тім просить дітей, щоб молились за нього. Він пише: «Щодо себе, то не сумніваюся ані хвилини, що молитва невинних і чистих дітей більше значить у Бога ніж молитва нас старших, що в житті мали нещастя Бога образити. Невинні діти, освячені Божою благодаттю, такі беззастережно й усеціло Божі діти, що мають отвертий приступ до неба й до Бога. Тому й можуть із неба випросити такі небесні дари, на які наші молитви заслабі».[2] Вчім і виховуймо дітей про силу їхньої молитви, на яку вказував Митрополит, маючи на думці слова Господа про дітей: «Глядіть, щоб ви ніким з оцих малих не гордували: кажу бо вам, що ангели їхні на небі повсякчас бачать обличчя мого Отця небесного» (Мт 18,10).

Митрополит пише до дітей: «Передовсім, Дорогі Діти, ви з цього мого прохання, з цієї моєї бесіди зрозумієте одне: що християнська молитва це великий, могутній середник до осягнення багатьох дібр із неба, яких не можна осягнути без молитви. Зрозумійте одне, що молитва, це велика річ, велике добро, великий обов’язок і великий спосіб випросити собі те, чого треба».[3]

Звернути увагу треба на спосіб, яким Митрополит говорить до дітей: простий, безпосередній, наче б говорив до них справді, щирий, не вишуканий. То мова катехита.

Ще дуже замітна метода Митрополита, якої ледве чи який архиєрей в світі вживав. Митрополит заохочує дітей, щоб вони своє знання з релігії, з катехизму, вивчені в школі передавали своїм молодшим братчикам і сестричкам вдома, у сім’ї. Це могло в нас траплятися, коли батьки занедбували посилати дітей до школи, коли батьки з дітьми не ходили до церкви чи на лекції катехизму в церкві, коли діти втікали зі школи й інше. І митрополит каже: «Хто з вас потрапить свою сестричку чи братчика навчити ще далеко перед школою робити знак хреста на собі, себто хреститися й відмовити хоч би тільки Отченаш чи Богородице Діво, той зробить дуже велике й дуже гарне діло та буде мати велику заслугу в небі. А якщо вдасться котрому з вас піти хоч би маленький наперед та малій дитині піддати, бодай щось із тої думки, що Отченаш говоримо до Тата, що в небі мешкає, то таке діло буде ще краще й ще повніше».[4] 1 до оо. Катехитів: «Попросіть маленьких, менших від вас, щоб вони помолилися і раз, і другий, раз у тому наміренні, щоб для всіх наших дітей по всіх селах, по всіх присілках, то всіх хуторах, по всіх містах ми мали такі християнські своєрідні школи, щоб кожній українській дитині ми могли дати добре виховання і бодай ту науку, що кожній людині потрібна в житті».[5]

Злука з Богом і життя Божим духом осягається теж, коли живемо таїнствами історії нашого спасення, зокрема життям Ісуса Христа, зокрема Його терпіннями за нас, смертю і воскресенням. В тому так багато помагає нам наша Літургія і літургічний рік. Їх значення у вихованні ми так мало доцінюємо і з цього засобу так мало користаємо. А в нашій історії були довгі часи, коли Літургія була єдиним вчителем, катехитом, а при тому ікони, яких вживає Літургія. Ікони робили з наших родин справді домашню церкву, в якій наші бабусі при помочі ікон були єдиними катехитами. Митрополит мав візію великого катехита. В давнину, коли не було катехизмів і книжок для катехизи, ми мали літургічні книги, з яких нарід пізнавав Божу Мудрість. То були Псалтирі, Минеї, а вже в ХІ-му столітті мали ми своєрідну духовну книгу для релігійного виховання «Ізборник»[6]. Ось, хоч би така думка з нього, яка вчила, що то є церковний будинок, і які духовні користі маємо, коли йдемо на Богослуження: перебуваючи в церкві й беручи участь в Літургії. Про це теж гарно пише Митрополит і як тему до такої духовної роздуми вибирає страсний тиждень і момент в нашому житті, коли ми терпимо, коли Бог повинен би бути нам тоді такий близький: «Це просвічення розуму, це звернення серця до Бога… називаємо воскреснути з Христом надією і благодаттю. Ще не є час на дійсне воскресення, днесь ще час терпіння, час недуги; днесь ще мусимо в терпеливості очікувати воскресення мертвих. Але надія і Божа благодать підносить душу, очищує, освячує, просвічує і є причиною того, що й серед недуги дістаємо бодай щось з Христового воскресення. Тоді й спливає на нашу душу правдива потіха, правдива радість у Христі й навіть забуваємо на наші терпіння. А може хто з Вас зможе ще трохи піднестися вгору до Бога й до Ісуса Христа, бо хоч немічне тіло лежить на ліжку, благодать Божа душу підносить і веде Божими дорогами в небо. Можна з Божою ласкою не тільки тішитися серед терпінь, тішитися надією спасення. Божою благодаттю, очи­щенням душі, прощенням гріхів, поворотом до батьківського дому».[7]

Це той третій щабель релігійного виховання, про який вчить Митрополит і до якого в своїх цілях веде катехиза — злука з Богом у Його благодаті, коли справді стаємось богоподібними.

Високим вершком нашої злуки з Богом тут, на землі, є св. Причастя, в якому приймаємо у видимий спосіб невидимого Господа в нашу душу й наша особа стає помешканням Христа й Пресв. Евхаристії. По декреті папи Пія Х-го про причастя дітей, ця практика легко прийнялася в нас і ми її здійснюємо з великим успіхом для душ наших найменших. Митрополит радіє з тієї практики і до неї заохочує, цитуючи слова Декрету: «Ті, що занимаються вихованням молоді, повинні всіми способами старатися, щоб по першому Причастю хлопці приступали частіше до св. Причастя, а оскільки це можливо — навіть, і щодня, як цього Христос і св. Церква бажає та, щоб це робили з цілою побожністю, до якої здібна їхня молодість».[8] Над цим наші катехити повинні ще багато працювати.

З великою дбайливістю і своєрідною журбою напоминає Митрополит, щоб катехити виховували дуже пильно, щоб часами молоді люди не приступали до св. Причастя по святотатськи.[9] Засобом до цього є часта сповідь, якою очищуємо душу від усякого гріха. Митрополит в практичних деталях про те вчить, даючи парохам практичні поради, які важні є і по сьогодні.[10] З усього бачиться його велику дбайливість катехита.

Всі свої поучення про св. Причастя і Сповідь Митрополит спрямовує до тієї основної теми злуки з Богом і життя душі з Богом, до чого прямує третя ціль катехизи. Митрополит шукає теж і практичних засобів в такому вихованні. Він заохочує творити молодечі братства чи організації з такими високими духовними цілями. Митрополит радить закладати братства молоді Пресвятої Евхаристії або інші, що виховували б до близького життя з Пресв. Евхаристією. Успішними в нашій історії були теж Братства чи Організації молоді для окремого культу Богоматері. Митрополит має такі гарні слова: вчитись у Пречистої Діви Марії почитати Ісуса Христа в найсвятішій Евхаристії! «Або, якщо хочете, — каже Митрополит, — навчитись почитати Преч. Діву Марію, щоб Вона вас повела й навчила любови Божої і почитання Ісуса Христа у Св. Евхаристії».[11] Чудова думка для катехитів і при тім відчувається життя в домашній церкві у Прилбичах, де графиня Софія виховує малого Романа з Богоматірю, щоб він став великим катехитом Пресвятої Евхаристії серед свого народу і його молоді. Пробуймо це все здійснювати, чого у своїй катехитичній праці не встиг розвинути й здійснити Митрополит. Йому перервала ці виховні зусилля війна. Нехай нам не стоять на перешкоді ніякі пересуди вимог обряду, чи перешкод в екуменізмі. Великий Митрополит все те бачив і знав, але він знав теж цю велику ціль катехизи — зв’язок і злука з Богом через усі ті засоби, які нам лишив Ісус Христос у своїх сімох таїнствах, у таїнстві св. Церкви, у спілкуванні зі Святими, у житті Літургією із її засобами, з Його Матірю, яку лишив, щоб була нашою Матірю у частім св. Причастю. Ось, ще його слова варті уваги: «Мусимо конечно допровадити наших вірних до того пересвідчення стану Божої благодаті, яке Христос описує ядерним словом — «Будь готовий». Християнин, що не привик себе самого питати, чи не має тяжкого гріха й після упадку не думає повернути в стан Божої благодаті, є ще дуже примітивним християнином, себто мало свідомим правд Божого об’явлення. Сам той факт, що в якомусь селі люди є такими, дуже сумно свідчить про катехизацію, проповідь і сповідь священика. Це ж перша річ, до якої конечно треба допровадити вірних. Хто цього не зробив, нічого в парафії не зробив».[12]

Митрополит зі сильним наголосом вчить про часте св. Причастя і це повинно торкнути нас катехитів. Митрополит аргументує: «Така була практика в нашій Церкві, що в неділі й свята ввесь нарід, що був приявний на Службі Божій, приступав до Причастя. Це показує обряд, яким священик з чашею з Найсвятішою Кров’ю і Найсвятішим Тілом Христовим звертається до народу й усіх кличе: «Зо страхом Божим, з вірою і любов’ю приступіть». Не було б того обряду й того заклику, якби люди все були такі мало послушні на ради й заклики Церкви, якими вони є в наших сумних часах. У часах живої віри, в часах правдивого християнського життя ввесь нарід горнувся до св. Причастя і не бувало людей, які були б приявні на Службі Божій, а не причащалися».[13]

В рамцях тієї доповіді неможливо входити ширше у поставлену тему, бо й сама тема є дуже широка, як широка була діяльність Митрополита Андрея на кожному полі його душпастирської праці. Йшлося про те, щоб вказати катехизу Митрополита у відношенні до її основних цілей, які творять її основану — життя в Христі. Христос є центром історії спасення, Христос є центром історії людства і вселенної, він має бути центром життя особистого, сімейного, громадського, національного і всесвітнього в людині. Пам’ятаймо про його слова: «Без мене не можете нічого робити». А до своїх противників казав Він словами псальма (118,22): «Камінь, який відкинули будівничі, став наріжним каменем». І додав до тих слів: «Кожний, хто впаде на той камінь, розіб’ється; на кого ж він впаде, роздавить його» (Лк 20,17-18). Той наріжний камінь — то Христос, центр нашої катехизи.[14] Такою христоцентрично катехизою була катехиза Слуги Божого Митрополита Андрея.

Кінець

[1] Там само, ст. 121.
[2] Твори, 1983, ст. 80.
[3] Там само. ст. 81.
[4] Там само, ст. 81.
[5] Там само, ст. 82.
[6] «Церков же розоумівай небо соуште… тімже в церкви аки на небеси со страхом сто і яко пред очима самого Бога: исходя же не забивай что бі или что слиша». Изборник 1076 г., Москва 1965, ст. 173.
[7] Твори, 1983, ст. 156.
[8] Твори, 1978, ст. 465.
[9] Там само, ст. 465.
[10] Там само, ст. 466.
11] Твори, 1983, ст. 166.
[12] Там само, ст. 232.
[13] Там само, ст. 270.
[14] Там само.