Свіжий номер

2(502)2024

Час ставати сильнішими

Стати автором

Собор душ

Під таким заголовком в минулому 1982 р. появилася заходами парафії св. Володимира й Ольги в Чікаґо пропам’ятна книга в 10-ліття парафії. Ця виняткова, 490 сторінкова праця появилась під редакцією впорядника Василя Маркуся, титульна сторінка у мистецькому виконанні Романа Завадовича, мол. та в технічному оформленні Мирослава Турянського і Романа Мудрого. Треба підкреслити, що збірна праця «Собор душ» робить гарне зовнішнє враження і вагома своїм багатим змістом. Поява цієї праці — це добрий вклад праці й безсумнівно велике досягнення парафії св. Володимира й Ольги. Шкода, що на титульній сторінці не подано років, про яке десятиліття йде мова, бо з змісту випливає, що праця появилась чотири роки після десятилітнього ювілею.

Спостерігаючи за життям, ростом і розвитком парафії св. Володимира й Ольги у Чікаґо, слід ствердити, що напевно не буде перебільшенням сказати, що вона під сучасну пору є найбільше динамічною і творчо діючою парафією у цілій нашій діяспорі. Якщо взяти до уваги, як вона поставала, народжувалась у наших братів-православних з своїм окремим, українським помісним обличчям, як патріярша українська парафія, яка сперлась на твердій багатовіковій українській християнській спадщині європейського Сходу і за одну декаду років дійшла до таких здобутків, то це справді унікальне й подивугідне досягнення. Як би ми до цього не підходили, як би ми не пояснювали цей феномен у нашому родинному релігійно-церковному житті, залишається незаперечним фактом, що немає подібної своєю живучістю, своїм динамізмом парафії, як парафія св. Володимира й Ольги у Чікаґо.

Варто було б іншим ознайомитись з життям цієї парафії і запозичити те, що поставило її на тверді ноги, примусило її спільно молитись, спільно працювати і спільно збирати з засіяного обильні плоди. Застановімося і подумаймо, якщо б у нас було подібних парафій більше, то ми могли б у нашій Церкві робити чуда під різними аспектами духовного і церковно-структурального життя.

Парафія св. Володимира й Ольги в Чікаґо живе як одна велика родина, ця спільність існує не на словах, але в житті, і це її велика сила. Це дає їй можливість видавати свій двотижневик «Церковний вісник», кожного року «Церковний Календар-Альманах» та інші праці й активно діяти як зорганізована громада. Це їй дало можливість видати пропам’ятну книгу «Собор душ». Але повернімось до обговорення самої праці «Собор душ».

Книжка відкривається листом-благословенням Патріярха Йосифа поруч з його світлиною, під якою вміщений підпис: «Цей збірник присвячено Великому Будівничому помісности української Католицької Церкви — засновникові парафії св. Володимира і Ольги, у 90-ліття Його благословенного життя та на порозі Тисячолітнього Ювілею Хрещення Руси-України». Видається мені, що така присвята повинна була бути поміщена, якщо не на титульній сторінці, то хоч дещо в іншому технічному оформленні. Дальше слідує лист Владики Ярослава Ґабра, а поруч його світлина. Черговою світлиною є фото сучасного Владики Іннокентія Лотоцького, ЧСВВ.

З вступного слова під назвою «Закінчивши першу декаду», автором якого є автор і впорядник Василь Маркусь, довідуємось про перші задуми цієї праці, що в процесі виявились неосяжними, і треба було пляни поширювати, щоб охопити широкий матеріял. Так з малого і скромного первісного пляну створилась солідна і багата змістом збірна праця багатьох авторів.

Перший розділ під назвою «Духові підвалини собору» започатковано глибоко осмисленою богословською статтею о. Івана Гриньоха під назвою: «На порозі другого тисячоліття — до джерел нашої релігійної духовости». Автор у двадцятисторінковій статті спочатку подав свої роздуми про два ювілеї, які між собою є неспівмірними, але змістово зближені. При цьому автор розвинув широке й глибоке українсько-богословське розуміння Христових правд, підкреслюючи при тому наше внутрішнє пов’язання. Відмітив, чим являється Христове Воскресення у нашій Церкві у відміну до латинської. Вплив наших молитов, церковних мельодій, Утрені Пасхи і її тексти на наших вірних. Назвав Слугу Божого Митрополита Андрея та його великий ум у богословсько-філософському розумінні. Також назвав творців-основників українського християнства. Стаття о. І. Гриньоха глибоко вдумлива, аналітична і дбайливо опрацьована.

Євген Крименко у своїй статті знайомить читача з деякими деталями небесних покровителів парафії, себто св. Ольги і Володимира. Подає окремі сильветки, підкреслюючи їх виразно свідому церковну політику вже у той час. Їхня дія і напрямні у ставанні християнства на Україні не були припадковими, але продуманими й належно спрямованими.

Стаття Павла Сениці «П’ятнадцять літ Блаженнішого Патріярха Йосифа на волі» і стаття Михайла Г. Марунчака «П’ятнадцять років змагань за Патріярхат і помісність» говорять про те ж саме в недослівному розумінні. Властиво постає сумнів, чи обидві ці статті підходять до цього типу пропам’ятної праці? Зрештою, якщо праця появилась у 1982 p., то чому пишемо про п’ятнадцять років Патріярха на волі й боротьби за Патріярхат? Можна було визначення років оминути, бо у тому зіставленні роки нічого не говорять. Обидві статті добре написані і подають багатий матеріял до заторкненої, дуже живої у наш час, проблематики.

Стаття Євгена Іванкова і змістово, і тематично відповідає пропам’ятній праці. Автор подає історичний розвиток й аналізу українських парафій у минулому й сучасному. Вказує на елементи, що неґативно відбивались у розвитку нашого релігійно-церковного життя. Життя парафії обмежувалось до парафіяльних забав, пікніків, «бінґа» й інших імпрез, а всі вони мали матеріяльну цілеспрямованість. Мало було таких, що старались, щоб наші церкви зберегли наш суто український характер. Так під цим оглядом церква св. Володимира й Ольги є добрим зразком.

Покійний Юрій Городиловський у своїй статті «Оборонний рух у церковному житті Чікаґо й околиці» подав досить докладний історичний процес ферментування церковного життя в шістдесятих роках. Автор вказує, як, коли і де поставали нові мирянські організації, які не могли вміщатись в існуючому церковному житті міста Чікаґо. Звичайно, в той час в Чікаґо зарисовувався різкий поділ в нашій Католицькій Церкві. Ферментування привело до повного розриву й виступу поважної частини вірних, яка, до речі, сьогодні в основному становить новостворену парафію св. Володимира й Ольги. Покійний Ю. Городиловський належав до провідних діячів мирянського руху на терені Чікаґо. Його вклад для постання, росту й розвитку парафії св. Володимира й Ольги був дуже вагомий.

Стаття довголітнього голови Парафіяльної Ради св. Володимира й Ольги Олександра Фаріона «Від комітету до парафії» є своєрідним продовженням статті Ю. Городиловського. Написана цікаво, фактажево, аналітично і з історичною перспективою.

Отець мітрат Маріян Бутринський у своїй статті подав богословське розуміння парафії, як одиниці у широкій родині Помісної Української Католицької Церкви. Він підкреслив, що хоч парафія є сама для себе, але вона не може існувати відірваною від цілости, тому її постання поблагословили Патріярх Йосиф з Владикою Ярославом. Це був правильний вихід з ситуації, яку збагнули обидві сторони. Поруч з статтею о. Бутринського в’яжеться стаття «Чудо і знамено…» о. Івана А. Кротця, в якій він накреслив душпастирську працю в парафії. Він подав глибоке богословське розуміння цього питання. Церква існує як живе тіло, тому всі її члени мусять бути живі і здорові та скоординовано діяти, щойно тоді вона матиме повну життєтворчу силу.

Андрій Гаєцький у статті «Парафія як організація» спершу підкреслює, що новопостала парафія св. Володимира й Ольги є унікальною у цілій діяспорі, а в дальшому подає, як формувалась Парафіяльна Рада, які стояли перед нею, себто перед її членами, завдання. Треба було воздвигнути Божий храм, який був для цього статут та яка передбачалась структура парафіяльного проводу. Називає цілу низку імен, які брали безпосередню участь у формуванні та праці. Про фінансовий бік справи досить обширну та аналітичну статтю написав покійний сьогодні Павло Баб’як. Автор подає не тільки самі числа, але додає історичні фрагменти до самого створення парафії. Підкреслює, який існував у загальному ентузіязм серед мирян, і власне цей ентузіязм, завзятість і витривалість були у праці парафії переможними і успішними.

Роман Кобилецький у своїй статті підкреслює, чим являлась новостворена парафія для зорганізованої української громади в Чікаґо. Парафія виявилась динамічно активною не тільки, як прицерковна організація, але також дієвою на суспільно-громадському відтинку. Зорганізована громада приязно прийняла парафію св. Володимира й Ольги, вона зрозуміла її проблеми й побачила, що вони є нашими спільними проблемами.

Мабуть, в жодній іншій парафії не є так гарно зорганізоване життя молоді, як у парафії св. Володимира й Ольги. На цю тему написав статтю Лев Боднар, який наголосив важливе значення молоді у розвитку парафії. Парафія поробила відповідні заходи для створення різних самодіяльних гуртків молоді: так зорганізовано театральну студію, гурток бандуристів, дівочий хор та інші гуртки. Ця молодь є видною в церкві св. Володимира й Ольги під час св. Літургій.

Степан Ґоляш у статті «Братня любов перемагає» пригадав ці перші понурі дні, коли велика частина вірних опинилась на вулиці голіруч. Тоді відкрились братні двері Української Православної Церкви, де українці-католики знайшли свій притулок, що треба завдячувати митрофорному протопресвітерові Федорові Білецькому. Це слід зачислити до світлих моментів нашої взаємної братньої любови. Цікаво, чи коли б наших братів православних зустріла подібна доля, як вірних у Чікаґо, чи український католицький священик відкрив би двері братам-православним, чи перед тим треба було б шукати дозволу?..

В дальшому слідують інформації про хорове мистецтво при парафії, про яке широко інформує Нестор Кузич. Він інформує, як поставав хор «Прометей» під дириґентурою Романа Андрушкова та про його діяльність у хронологічному порядку, жіноче тріо «Незабудки» та чоловічий хор.

Про середники комунікації, себто інформації парафії, пише Лука Костелина. Автор відмітив значення інформації і назвав видання парафії «Церковний вісник», який виконує дуже важливу ролю, бо не тільки подає інформації і повідомлення парафії, але також поширює патріярхальну ідею. Автор називає авторів, які дописували, і згадує, що заходами парафії появився Молитовник з текстом св. Літургії Івана Золотоустого.

При парафії є також радіопрограма «Недільні дзвони», що нею керує о. Маріян Бутринський. Радіопередачі передаються кожного тижня. Також є маленька замітка А. Гаєцького про видавництво-друкарню парафії «Ставропігія».

Парафія чи, вірніше, миряни при парафії проводять жваву працю для допомоги українським політичним в’язням, і про це написала обширну статтю Дарія Маркусь, вказуючи на різні вияви акцій в обороні й допомоги. Стаття цікава й оригінальна.

Довшу документальну статтю написав відданий і працьовитий організатор Патріяршого Фонду д-р Роман Смик під назвою «Вклад парафії у популяризацію помісности та патріярхату». До речі, слід відмітити, що цю документальну працю Р. Смик видав окремою книжечкою у твердій оправі. Мабуть, було б куди краще, якщо б до заголовку було додано, що ця популяризація помісности і патріярхату відбулась при допомозі різних пропам’ятних жетонів, стрічок, листівок, коверт і філятелістичних видань — поштових марок. Про це пише автор у статті й документує відповідними експонатами. Автор також показує числові дані зібраного Патріяршого Фонду. Праця добре написана й ілюстрована стосовними документами. Сам автор статті для цього вкладав і вкладає багато праці, часу і власного гроша.

Впорядник і редактор пропам’ятної книги, д-р Василь Маркусь, написав цікаву й інформативну статтю про широку культурно-освітню та громадську працю Філії Українського Католицького Університету у Чікаґо. Автор подав коротку генезу постання Філії УКУ, перші її кроки та працю на терені Чікаґо. Знову ж можна мати застереження, чи ця стаття підходила до цього збірника? Це саме можна сказати і про статтю о. Романа Мизя, який написав добру й цікаву інформацію про русько-українську парафію святих ап. Петра й Павла в Новому Саді (Юґославія).

Зіновія Бігун написала інтересну статтю на тему: «Сестрицтво Покрова Пресвятої Богородиці». В історії нашої Церкви існували такі прицерковні т-ва, але чомусь їх не було в останньому часі. Вони є у нашій Українській Православній Церкві. Віднову сестрицтва при парафії св. Володимира й Ольги слід тільки привітати. З статті авторки видно, як багато сестрицтво причиняється до життя й розвитку парафії в культурно-освітньому напрямі, як також духовному житті. Про постання, розвиток і працю братства св. Андрея Первозванного написав Еміль Басюк. При цьому слід завважити, що були спроби оснувати такі сестрицтва й братства й в інших (не патріярших) парафіях, але парохи, а також митрополит Стефан Сулик не дав дозволу на створення такого братства. Не треба, щоб вірні були зорганізовані в братства й сестрицтва, для них вистачає недільного життя — вислухувати Службу Божу й послухати, які фінансові труднощі має церква. Так дехто думає з священиків і Владик. Також є окрема стаття Якова Білика на тему: «Братство св. архистратига Михаїла у 1968-79 роках», в якій автор подає інформації про його діяльність. Є окрема стаття на тему «У 10-ліття братства молоді», яку написала Марта Коломиєць. Вона подає свої цікаві й варті уваги спостереження. Власне, ті прицерковні організації — сестрицтва, братства і зокрема братство молоді роблять парафію св. Володимира й Ольги під багатьма аспектами життєрадісною і динамічною. На цю ж тему, як уведено братства у храм, написав статтю о. Іван А. Кротець. Тут автор пише про «Вівтарну дружину», себто хлопців, що прислужують. Всі ці братства мають свою питоменну форму вияву.

Не в одній із статтей згадується, що парафія чи, вірніше, її прицерковні організації займались і займаються культурно-мистецькою творчістю. На цю тему написала статтю Орися Гарасовська під назвою: «Творчий шлях театральної студії молоді». Вона подає генезу постання театральної студії молоді, про те, хто чим займався, які були труднощі, але згодом прийшли й успіхи. Перечислює, які ставилися п’єси, у яких містах, хто в них брав участь, й хто цим займався. Це цікава, а подекуди й повчаюча стаття.

Немає жодної сили, щоб можна було побороти старість. Значить, люди старіються й відходять на пенсію. Власне, про вклад праці у парафії пенсіонерів написав Мирон Маланюк, а треба підкреслити, що вона була особливо вагомою. З перспективи Будівельного Комітету про будову храму написав Богдан Старух. Знову ж тут повторено деякі історичні факти парафії, але в такій праці тяжко це оминути. Про церковний розпис церкви св. Володимира й Ольги написав о. Андрій Чировський. В статті автор дає оцінку і значення церковного іконописного мистецтва.

Окремий розділ є присвячений отцям-душпастирям, які були, працювали і дальше працюють в парафії св. Володимира й Ольги, кожному з отців присвячені загальні інформації, крім цього подані їхні світлини. Також названо дяків і так само біля їх світлин подані загальні інформації про них. Наприкінці праці поміщено різні документи, кілька передруків з чужої преси про парафію св. Володимира й Ольги, хроніка парафії, поезії Романа Завадовича і Євгена Крименка, список жертводавців і список спонзорів для парафії св. Володимира й Ольги.

На закінчення слід підкреслити, що «Собор душ» — це цінна праця, яка матиме непроминальне значення. Це документ документів, що записані писаним словом і підкріплені багатством світлин, що мають історичну вартість. Майбутній історик і дослідник буде вдячний за такий багатий і цінний матеріял. Редактор і впорядник Василь Маркусь^поза деякими недотягненнями,проробив кропітку і вагому працю. В праці трапились деякі мовні недотягнення, але це дрібниця у порівнянні до осягів і непроминальности праці.

Микола Галів

Поділитися:

Популярні статті