Собор Святої Софії в Римі і його мозаїки

З нагоди вибору нового українського кардинала, Святіший Отець Папа Іван-Павло II підніс до рівня кардинальських церков собор Св. Софії в Римі. Ця, збудована заходами і коштами св.п. Патріярха Йосифа, церква уважається одною з найкращих нових святинь Риму, і Товариство істориків-любителів Риму (т.зв. «романісти») ще в 1980 р. у своєму журналі «Стренна деї Романісті» пером Луїджі Лотті дало високу оцінку нашого собору і зокрема його мозаїчних оздоб, пишучи, що «українському соборові в Римі судилося гідно завершити пребагату спадщину («патримоніо») мозаїк, що вже прикрашують багато римських базилік: катакомби лятеранської хрестильні, церкву св. Климента, ротонду св. Констанци, базиліку св. Марії Маджоре, базиліку св. Павла «за мурами», св. Марії «ін Трастевере», церкви св. Кекилії, св. Пруденціяни, св. Пракседи, св. Косми і Дам’яна і св. Марка». Отже наш новий кардинал, Блаженніший Мирослав-Іван Любачівський, має, за твердженням італійських знавців Риму, модерний собор, гідний стати побіч найбільших і найкращих святинь християнського світу з 3-13 сторіч.

Подаємо опис мозаїк Св. Софії пера настоятеля цього собору
архимандрита Івана Хоми.

Редакція

Нав’язуючи до світлих традицій київської княжої доби, св.п. Патріярх Йосиф здвигнув у Римі в 1968 році (при вул. Боччеа 478 собор Святої Софії у візантійсько-українському стилі, що нагадує первісну будову великого князя Ярослава в Києві, але у меншому розмірі й п’ятибанну. Цю римську церкву запроектував архітект Лучо де Стефано по вказівкам Патріярха Йосифа і на основі книги про Св. Софію київську.

Внутрішній простір собору має вид хреста. Перед входовими дверима є зовнішній притвор. До храму провадять три брами, з яких середня (головна) це — найбільша. По правій стороні входових дверей провадять округлі сходи на хори. З обидвох сторін хорів справа і зліва є трохи нижчі ґалерії, де колись мали свої місця княжі родини і державні достойники. Як хори, так і галерії прикрашені балюстрадами з сірого мармуру, а на їх колюмнах вигравірувані рівнобічні хрести. Над балюстрадами хорів і ґалерій домінують лукові аркади, сперті на подвійних колюмнах з білого мармуру, що спочивають на квадратних підставах з ясносірого мармуру. Колюмни закінчені розкішними дрібно різьбленими капітелями.

Собор Св. Софії побудований у тринавному виді на осі схід-захід і закінчується трьома апсидами. В головній апсиді знаходиться Свята Трапеза з білого мармуру на чотирьох колюмнах. Під престолом вкладені мощі св. Климента Папи, які приніс Папа Павло VІ, 28.IX. 1969 p., під час торжественного посвячення собору. Мощі св. Климента Папи, який був засланий у Крим імператором Адріяном і помер у Херсонесі. Це був четвертий з черги папа (88-97) на Петровому Престолі, і мощі його відкрив апостол слов’ян св. Кирило в 860 році під час своєї подорожі в Крим і до хозарів. Св. Володимир отримав частину тих мощів від Папи Сильвестра II і вмурував їх у збудовану ним у 989 р. Десятинну церкву в Києві. Отже, ці мощі св. Климента єднають Св. Софію римську з самими початками християнства у світі.

На престолі міститься позолочений кивот з бронзи з вісьмома українськими святими на стінах. Це дар о. д-ра Павла Івахіва з Боффало (США). Проект кивоту зробив мистець Святослав Гординський, а виконав його проф. Уґо Маццей.

За Святою Трапезою є горне сидження з гербом Патріярха Йосифа і з написом на гербі: «Пер аспера ад астра — через труднощі до зір». Обабіч гарного сидження — «сопрестолія». Стіни святилища знизу оздоблені мозаїковою орнаментикою, в якій сполучено стилі римський з київським.

Верх собору закінчується п’ятьма банями, покритими позолоченою бляхою. Ажурові хрести спочивають на округлих мосяжних кулях.

На софійському майдані збудовано водограй з криницею для свячення Йорданської води. Водограй в оригінальному оформленні: три ангели з мармуру, що зображують старозавітню Пресвяту Трійцю в Авраама, стоять в подорожніх тогах, з посохами, символом влади. Вони держать у руках вазу, з якої розливається вода, символ благодатей.

Перед собором є простора площа, викладена кольоровими плитами, на яких розміщені безконечні, симетрично укладені візантійські луки з білих кам’яних брикетів. По лівій стороні входу до святині міститься асфальтова площа — парк для авт відвідувачів, прочан і богомольців.

До святині провадять чотириступневі сходи з білого мармуру, що мають пригадувати богомольцям чотири моральні чесноти: розум, справедливість, витривалість і здержливість.

Навколо собору викладена камінням і залита цементом дорога для процесійних ходів під час літургічних торжеств.

Найбільшу увагу присвячено внутрішньому оздобленню священного собору. Мистецьку оздобу з великою посвятою, увагою і вмінням виконав і вже остаточно довершує знавець візантійського мистецтва — Святослав Гординський.

За його проектом в центрі головної апсиди вгорі високомистецька мозаїка представляє Святу Софію. Композиція зображена на золотому тлі за зразками стародавнього візантійського мистецтва. По боках херувими — безплотні духи, що мають обличчя, обрамовані шестикрильними схрещеннями. З їх очей випромінює розум і мудрість.

Свята Софія — Божа Премудрість, згідно з іконописною традицією, зображена в постаті огнекрилої жінки, одягненої в царські пурпури, викладені дорогоцінними самоцвітами й оздоблені золотими ґальонами. Вона сидить на золотокованім престолі зі скиптром у руці. Її голова осяяна золотим німбом, прикрашена володарським вінцем, пронизаним дорогими самоцвітами. Її ноги в багряному взутті спочивають на округлому червоному камені. Трон Святої Софії оточує округла «слава» з золотими променями.

Над головою Святої Софії в голубій еліпсі видніє постать Бога Отця з простертими руками у білосірому хітоні. З обидвох сторін трону Святої Софії стоять дві постаті, Богородиці й св. Івана Хрестителя. Пресвята Богородиця тримає перед собою темносиній диск з образом Емануїла, а св. Іван Хреститель одягнений у волосінницю, в одній руці він тримає звиток з написом, а другу руку поклав на грудях. Вгорі — шість золотокрилих ангелів у пурпурових і зелених одежах підтримують блакитний край неба, осяяний золотими зорями. Перед богомольцем розкривається незбагнуте таїнство Божої Премудрости, Величі й Маєстату.

Під композицією Святої Софії є голуб — символ Святого Духа — над св. Євангелієм, що лежить на квадратовому престолику.

Ще нижче, на золотому тлі подвійно зображений Христос-Спаситель, що подає апостолам Своє Пресвяте Тіло і з чаші Свою Пресвяту Кров. В найглибшім сокрушенні серця і «зі страхом Божим» апостоли у черзі приступають до пресвятого Таїнства — шість з правої і шість з лівої сторони. З правого боку, по апостолах, розміщена група з трьох осіб — це слов’янські апостоли Кирило і Методій, а з ними сподвижник їх ідей — Слуга Божий митр. Андрей (без авреолі) і далі вгорі: Мойсей і Ісус Навин. З лівого боку, після апостолів: св. Климент-папа, св. Володимир Великий, що тримає в руках скриньку з мощами св. Климента-папи, і князь Ярослав Мудрий, що тримає модель собору київської Святої Софії, і далі вгорі: Соломон і Давид. Посередині — престіл з бальдахином, прикрашений червоними і золотими взорами мозаїки. На престолі — хрест, дискос, звізда, коп’є і ложечка, а обабіч престола — два ангели з рипідами. Постать Христа Господа представлена двічі — величаво, маєстатично. Над головами постатей є слова освячення в двох мовах: церковно-слов’янській і грецькій.

Ця сцена Пресвятої Евхаристії є повторенням подібної мозаїки з половини XI сторіччя в київській Св. Софії. Покійний Патріярх бажав мати цю київську мозаїку у своїй римській церкві, бо церква римської Св. Софії має бути продовженням у сучасності тих самих Божих правд, які просвічували нашим предкам у заранні християнства на Україні.

В той спосіб іконографічно зображена історія нашого спасення, що починається сотворенням, по нашому упадкові, воплоченням Слова-Логосу-Премудросґи, освяченням у Святім Дусі й завершенням Христа між нами у Пресвятій Евхаристії.

На луку,над іконостасом, виноградний орнамент з двох дзбанів. На лозі сидять пави — символ вічного життя.

У правій малій апсиді представлено хрещення Ісуса Христа в Йордані з написом над луком: «Явился єси днесь вселенній», а з боку зображено покликання Ісусом Христом св. Івана Хрестителя.

В лівій малій апсиді є постать Оранти з піднятими руками — Пресвятої Богородиці в традиційно молитовній поставі з візантійсько-українського мистецтва. На бічних стінах є її родичі Йоаким й Анна та тітка — Єлисавета з малим св. Іваном — хлопчиною. Над луком слова: «Пресвятая Богородице, спаси нас!».

Із склепіння бані, що зображує небо, дивиться колосальних розмірів (5 метрів у промірі) Христос-Пантократор (Вседержитель) у традиційному зображенні, але оформлений згідно з вимогами модерного мистецтва. Він поглядає лагідно і немов говорить: «Аз єсьм світ миру. Ходяй по мні не імать ходити во тьмі, но імать світ животний», — слова написані у великому колі навколо постаті Христа. Всупереч іншим подібним зображенням Пантократора (київська Св. Софія, Дафні у Греції тощо), Христове обличчя передає тут не строгого суддю на Страшному Суді, а має радше спокійний клясичний вигляд, який краще в’яжеться з поняттям Божої Премудрости, іменем якої названий храм.

Нижче Пантократора в сферичній поверхні головної бані зображена постать Матері Божої — оранти в супроводі архангелів, ангелів, херувимів, серафимів і інших небесних сил безплотних. Усі ці 12 фігур (з них кожна заввишки 2,7 метра) творять наче вінець пишних форм і кольорів навколо центральної фігури Христа. Всі фігури розміщені на суцільному золотому тлі, що на вигнутих площах дає особливо сильні зорові ефекти.

Нижче цих небесних сил, між вікнами, зображені 16 старозавітніх пророків — світочів і носіїв Божої Премудрости у Старому Завіті. Кожен з них держить в руках пергамен з відповідним написом Божого об’явлення, ними проповідуваного.

На вікнах головної бані розміщені вітражі у східньому стилі, також проекту мистця С. Гординського, вміло виконані архітектом Джуліяні, з постатями восьми києво-галицьких митрополитів, починаючи від Іларіона, через Клима Смолятича, Петра Акеровича, Григорія Цамвлака, кардинала Ісидора, Михайла Рогози, Петра Могили та Йосифа Веньямина Рутського. Кожний вітраж — 2 метри заввишки, і мистець відтворив постаті й обличчя половини митрополитів, вигляду яких не знаємо.

І наче спливає склепіння мозаїки з небес до землі чотирма символами Євангелистів на трикутних основах бань, а самі ікони Христових Євангелистів зображені на Царських Вратах іконостасу.

На передній стіні (вгорі) з правого боку від святилища представлений літописець, що пише хроніку — «Повість временних літ», і бачить в уяві церкву св. Іллі в Києві, княжих дружинників та князів-мучеників — святих Бориса і Гліба. Напроти зображений Єрусалим і Данило-паломник з лямпадою, що її він поставив на гробі Господнім «від усієї Руської Землі».

На передній стіні з лівого боку зображена мозаїка князя Ярослава Мудрого на троні, як диктує «Руську Правду» (Збірник законів), а коло нього модель київської Св. Софії. Напроти князь Володимир Мономах пише своє передсмертне «Поучення дітям», з одною ногою вже на похоронних санях.

На бічних стінах представлено вияви Божої Премудрости. Праворуч велетенська мозаїка показує, як Господь Бог-Сотворитель, оточений 9 ангельськими хорами, творить світ. На противній стіні такої самої величини мозаїка представляє «Нагірну проповідь» Ісуса Христа з написом: «Блаженні алчущі і жаждущі правди, бо їх царство небесне». Кожна з тих мозаїк є 8 х 6 метрів завбільшки.

Внизу під тими двома мозаїками є постаті 12 чільних святих Отців Церкви, 6 з правого боку: Василій Великий, Григорій Богослов, Григорій Ніссійський, Іван Дамаскин, Максим Ісповідник і Августин. 6 з лівого боку: Іван Золотоустий, Атанасій, Климент і Кирило Олександрійські, Григорій-чудотворець і Тома Аквінатський.

Роботи над мозаїками продовжуються. Всі проекти робив і далі робить мистець Святослав Гординський, а самі мозаїки виконує робітня проф. Марка Тулія Монтічеллі. Матеріяли спроваджено з Венеції, в тому золото спеціяльно приготовлене на смальті у венецьких робітнях у різних відтінях, щоб в цілості розрізняти авреолі святих, написи й орнаменти. Мозаїка — це повільна робота і вимагає вмілости, уважливости та терпеливости, але триває віками.

В найважчий період релігійного переслідування на Україні, в Римі, в центрі християнського світу, виріс новий храм — Божої Премудрости, що є не тільки монументом незнищенности нашої віри, але й дорогоцінною перлиною нашої духової скарбниці та християнського мистецтва і богословської мислі. Собор Святої Софії став центром нашого релігійного життя поза Україною. Він пригадує нам колишню славу Києва, ставить перед очі духовну і культурну велич нашої бувальщини у нових осучаснених формах, але з тим самим вічно живим змістом.

Свіжий номер

5 (492) 2022 OBKLADYNKA_sajt