Соборне великоднє послання Ієрархії Помісної Української Католицької Церкви

Всечеснішим Отцям, Преподобним Монахам і Монахиням, Дорогим Вірним.

Христос Воскрес!

«Світися, світися, новий Єрусалиме,
слава бо Господня на тобі возсіяла» (Ірмос).

Дорогі в Христі Брати і Сестри!

Вітаючи Вас радісним великоднім привітом, ми, Ваші Пастирі, ділимось з Вами невимовною радістю цілої Церкви, так небесної як і земської, бо Христове Воскресення оспівують ангели на небі та усі християнські народи на землі, об’єднані Особою Воскреслого Христа, що став для нас «дорогою, правдою, воскресенням і життям» (Ів. 11,25; 14,6), «світлом, що просвічує кожну людину» (Ів. 1,9).

Поміж народами світу особливо радіє Празником Пасхи наш великий український християнський народ, бо у Воскресенні Христа Бога він добачає і відчуває близьке своє воскресення через Христа і свою рідну Церкву, яка цілими століттями уподібнилась до терплячого Христа, а тепер приготовляється до свого прославлення з Христом Богом. Кріпко віримо, Дорогі в Христі, що у Божих плянах воскресення нашої Церкви-Мучениці уже перед нами з наближенням ювілею тисячоліття хрещення українського народу. Від цього ювілею ділять нас уже тільки кілька років.

Таїнство воскреслого Христа серед народів

Наближаємось, Дорогі в Христі Брати і Сестри, до кінця другого тисячоліття християнської історії людства. Від заповіту Христа: «ідіть, навчайте усі народи» (Мат. 28,19) добігає уже двадцять століть. Переходячи століття за століттям двотисячну історію християнства та дивлячись на сучасний стан людства, ми спостерігаємо, побіч світлих сторінок історії Церкви, часи духовного занепаду цілих християнських народів, церковні роздори, відступства від правдивої віри; а в сучасності — масовий поворот до поганських понять про людське життя, з великим моральним занепадом, а подекуди і прояви звиродніння, або як це описує II Ватиканський Собор: «взаємне недовір’я і ворогування, спори і горе, в чому людина є рівночасно і причиною і жертвою» (Радість і надія, 8). Це усе діється не без відповідальності поодиноких християн та цілих народів, які замість іти за Христом вузькою дорогою, вибрали широку-розлогу, яка веде до морального розкладу і вічної загибелі (Мат. 7,13).

Однак мимо цих від’ємних явищ серед сучасного людства, і мимо того, що занепадають морально великі християнські народи, Христова Церква не перестає бути святою, бо вона є Христом, а Христос «учора й сьогодні, той самий на віки» (Євр. 13,8). Христос постійно очищує свою Церкву і по великих занепадах вона знова обновляється, просвічуючи народи Христовим світлом правди та освячуючи їх небесним хлібом, яким є Воскресний Христос у Святій Тайні Євхаристії.

У Христовій Церкві також завжди сіяє велич і краса непорочности Пречистої Діви Марії, Матері Христа Бога та Христової Церкви, бо так і співає наша Літургія: «Якже премногія ради чистоти, храм Божий одушевлений биваєт» (Стихира Різдва Богородиці). Вона є тим великим сяйвом, яке веде нас до Воскреслого Христа, а у часах моральних занепадів Марія своїм зразком приготовляє для Христа легіони невинних і щедрих душ, які своїм святим життям і самопосвятою причиняються до відродження-віднови зіпсутого людства і людських сердець.

Український народ — Божий народ

Уже від тисяча років, Дорогі в Христі, український народ як живий член Христової Церкви, бере активну участь в її житті та діяльності. Український народ користає з об’єднюючої й освячуючої сили Церкви, збагачуючи рівночасно її вкладом своєї творчости і своєї культури, а останньо і своїм мучеництвом, терпіннями серед переслідування.

Події духовного вкладу Української Помісної Церкви в життя Вселенської Церкви є численні, до тої міри, що у сучасних часах духової кризи та розгублення, навіть серед традиційно християнських народів світу, Папа Іван Павло II ставить Українську Помісну Церкву як зразок до наслідування, зокрема у її вірному житті своєю тисячолітньою традицією, яка є православна вірою, а католицька приналежністю до Вселенської Церкви від самих початків християнства на Русі-Україні. Про це сказав сам Папа Іван Павло II у своїм посланні до українського народу з нагоди нашої підготовки до ювілею нашого хрещення. Українська києво-галицька церковна традиція вірно зберігала православ’я християнського сходу, залишаючись в єдності із Вселенською Церквою своїми безчисленними ісповідниками та мучениками, на чолі зі святим Йосафатом, що народився тому 400 літ.

Другим неоціненим скарбом української тисячолітньої християнської духовости, який наскрізь увійшов у душу українського народу, є його марійський культ. Марійська християнська духовість стала особливою відзнакою українського народу. Вона була його відпорною силою серед лихоліть і зберегла український народ вірним Христові та Його Церкві.

Цим вимовним зовнішнім свідком скарбів українського християнства став город Київ, колиска українського християнства, зі своєю християнською історією, зображеною у старинних християнських пам’ятниках, зокрема у соборі Святої Софії. Цей собор з «Нерушимою Стіною», на якій володіє «Оранта» — «Та, що молиться за нас», повинен стати символом християнського і національного відродження для сучасних поколінь в Україні й осередком духовного об’єднання для усіх українців у цілому світі з ювілеєм тисячоліття українського християнства.

Таїнственна сила, якою Воскреслий Христос об’єднує й освячує народи, є наявна у тисячолітній історії українського християнства. У своїм провидінні Господь покликав український народ до своєї Церкви у тому часі, коли Київська Держава була одною з наймогутніших у світі. З прийняттям християнства ми одержали нову організаційну силу — Церкву, якої основою стала Київська митрополія. Ця божественна об’єднуюча сила уже не опустила нас впродовж усього тисячоліття нашого християнства аж по нинішний день, не зважаючи на те, що довшими століттями прийшлось нам перейти великі політичні, суспільні та матеріяльні злидні, коли Київська Держава втратила свою велич і самостійність.

По славних часах Володимира Великого та Ярослава Мудрого могутня Київська Держава розпалась у наслідок внутрішних поділів, але велика духовна повага Київського Митрополичого Престолу дальше об’єднувала в одне церковне тіло великий український народ. Завжди золотоверхий Київ, живий осередок українського християнства, ставав невичерпною силою духовного нашого відродження.

Також і нині український нарід на своїй землі ніяк не піддається воюючому атеїзмові, який не тільки хоче викреслити нам нашу тисячолітню християнську духовість, але й старається затерти сліди Христової Євангелії в нашій історії. У таких невідрадних обставинах сучасні українські покоління досліджують славні часи Київської Русі Володимира і Ярослава, шукаючи духовної сили у Воскреслому Христі та Його Церкві.

Цю провідну ролю Церкви в житті нашого народу завжди відчувала українська церковна Ієрархія, головно Київські Митрополити та у найтяжчих часах нашої історії знаходили певний вихід, здавалося б, з безвихідного положення. Таким щасливим виходом з невідрадного положення української Церкви під кінець шістнадцятого століття було відокремлення Київської Митрополії від Царгородського Патріярхату і її з’єдинення як автономної Помісної Церкви Сходу з Апостольським Римським Престолом. Акт цей був спасенним для Української Церкви й українського народу. Тоді і почались наші пильні старання, щоб цю помісність завершити створенням українського Патріярхату, бо «патріярхальна інституція в Східних Церквах є традиційною формою управи», як каже нам II Ватиканський Собор (Декр. про Східні Церкви ч. 11).

Також і нині, коли по-людському думаючи, здавалося б, що уже прийшов кінець Українській Помісній Церкві, вона високо підноситься у маєстаті своєї тисячолітньої києво-галицької традиції, змагаючись за своє церковне об’єднання в світі і визнання Києво-Галицького Патріярхату, що стане силою й основою нашої Єдности в Христі.

Через хрест до воскресення

За збереження цієї Христової єдности по церковнім роздорі у 1054 році у Візантії тяжко приходилось нам платити безчисленними ісповідниками віри і мучениками. Однак по довгій Хресній Дорозі уже починається для Української Церкви її прославлення з уст самого Вселенського Архиєрея, Папи Івана Павла II. Цей Папа вже кілька разів висвітлив наші великі заслуги для Вселенської Церкви протягом тисячолітньої історії нашого християнства. З нагоди святкувань ювілею тисячоліття нашого хрещення нові промені слави осіяють Українську Церкву. Для неї можна буде співати великодню пісню Ірмоса: «Світися, світися, новий Єрусалиме, слава бо Господня на тобі возсіяла». Це буде рівночасно прославлення цілого християнського сходу, який побачить в Українській Церкві збережену єдність Христової Церкви — «щоб всі були одно» (Ів. 17,11)

Ця велика історична подія вимагає від усіх нас — Пастирів, священиків, монашества і вірних шляхетности духа, щоб ми поводились «не як немудрі, а як мудрі, використовуючи час, бо дні є лихі» (Еф. 5,16). Щоб належно зрозуміти цей епохальний ювілей тисячоліття українського християнства, треба до нього належно приготовитись. Це не може бути без окремої Божої благодаті про яку маємо постійно молитись, бо тільки благодаттю Божою стаємось тим, чим ми перед Богом повинні бути (І Кор. 15, 10). Тому під час років приготування до ювілею по усіх українських Епархіях, по усіх церквах і родинах має постійно підноситись молитва до Бога і до Пресвятої Богородиці за воскресення, за прославлення Української Церкви, а також за духовне відродження усіх її членів у дусі перших християн Київської Русі, пам’ятаючи про напімнення св. Павла: «Моліться завжди в дусі всякою молитвою і благанням. І далі того, чуваючи з повною витривалістю, моліться за всіх братів» (Еф. 6,18) і за нас Ваших Пастирів.

Наш ювілейний клич «За християнську Україну» має стати рівночасно кличем «за християнську українську родину». Тільки тоді наш нарід буде дальше християнським, коли у кожній нашій родині пануватиме християнський дух і процвітатиме християнське життя. Українська Церква буде зростати і процвітати, коли найбільшим скарбом наших родин будують їхні численні діти, просвічені уже в родині від дитинства світлом віри своїх батьків та освячені Воскреслим Христом у своїй рідній Церкві. Тоді в українських церковних громадах і цілій нашій Церкві не забракне духовних покликань, бо вони будуть благословенним овочем християнського життя українських родин. Духовні покликання будуть рівночасно найбільшою нагородою і благословенням від Бога, щоб наша Церква могла сповнити своє велике завдання серед українського народу і на сході.

Воскреслий Христос — посеред нас

Ми знаємо, Дорогі в Христі Брати і Сестри і глибоко відчуваємо, що в Христовій Церкві постійно перебуває Воскреслий Христос і що Він освячує свою Церкву силою Святого Духа: «Отож я з вами по всі дні аж до кінця віку» (Мат. 28,20). Воскреслий Христос в особливий спосіб перебуває та діє в Українській Церкві служінням її Пастирів — Єпископів і священиків: «І Він сам настановив одних апостолами, інших — пророками, ще інших — євангелистами і пастирями, і вчителями, для вдоскона­лення святих на діло служби, на будування Христового тіла» (Еф. 4; 11-12). Христос є сила Церкви і тільки від Нього ми маємо сподіватись великих спасенних подій у нашій Помісній Церкві. Воскреслий Христос кличе нас до себе, щоб довкола себе нас об’єднати в одно Христове Стадо, в одну велику християнську родину. Воскреслий Христос кличе нас до себе кожної неділі, щоб ми слухали Його слова просвічення у святій Євангелії, брали чинну участь у Безкровній Жертві і кормились Його Божественним Тілом та Його Пресвятої Кров’ю. Воскреслий Христос під видами хліба і вина є джерелом Божого життя і святости для усіх народів. Тому без євхаристійного життя немає правдивого, життєдайного християнства. Великдень має стати цією духовною переміною в житті християн через очищення душ від гріхів і їхню переміну-відродження у великодній святій Сповіді та торжественнім великоднім Причасті, щоб відтак продовжувати пам’ять Христового Воскресення постійною злукою з Ним протягом цілого року участю у святій недільній Літургії та частим Святим Причастям. Тому і співаємо на Воскресній Утрені: «Прийдіте, нового виноградного овочу, божественної радости, царства Христового, в урочистий день воскресення причастімся, оспівуючи його як Бога на віки». (Пісня 8).

Приготовляючись до ювілею тисячоліття хрещення України, обновляймо наше християнське життя у традиційній нашій духовості великих Батьків наших, у Воскреслому Христі в Євхаристії через Пресвяту Богородицю — наш Покров і прибіжище.

Цим джерелом святости освячувались перші християни Київської Руси, до цього джерела приступаймо і ми: «Тіло Христове прийміть, джерело безсмертя споживіть» (Причастен Великодня).

Дорогі Брати і Сестри, в Україні і по всьому світі! Кріпімся Христовим Воскресенням, і нехай Великодня ця благословенна радість і Божа благодать кріпить Вас усіх міцною надією в перемогу правди і волі в Христі Господі, що це запевнення в свою перемогу дав нам в найтяжчу хвилину свого життя на землі в ночі перед своїми стражданнями словами: «Та кріпіться! Я подолав світ» (Ів. 16,33).

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>