Всесвітлішому духовенству, преподобному монашеству
і всім боголюбивим вірним Помісної Української Католицької Церкви
Мир у Господі і наше Архиєрейське благословення!
Христос Воскрес!
Знова, як кожного року, радісно й в піднесеному настрою стрічаємо велику подію нашого спасення — «празників празник і торжество торжеств» — світлий День Христового Воскресення. Знова полинуть з Ваших грудей величні великодні пісні, в яких оспівана Христова перемога над смертю, гріхом, злом, несправедливістю і неволею, а дзвони українських церков сповістять світові, що «Христос воскрес із мертвих, смертю смерть подолав і тим, що в гробах, життя дарував». Наша східня літургічна поезія — твір великих Отців Східньої Церкви — пригадує нам надхненно, що Христове Воскресення — то велика нова свята таїнственна Пасха, що отворила всьому людству двері до неба і освятила всіх вірних усіх віків аж до кінця світу.
І.
Пасха — то велике слово в Старім Завіті, який приготовив прихід Господа нашого і Спаса Ісуса Христа. На тім Завіті побудований увесь Божий плян нашого спасення; ним Бог вибрав і приготовив окремий ізраїльський нарід, в якому благословенні стали усі народи, бо з нього вийшов наш Спаситель. Пасхою для ізраїльського народу була велика подія його виходу з єгипетської неволі. В тій неволі був цей нарід кілька століть і не було виглядів, що він сам спроможеться стати вільним народом, що зможе вийти з тієї неволі і здобути собі землю своїх батьків. Тому сам Бог післав йому великого провідника Мойсея і великими чудами визволив вибраний нарід з тієї фараонської неволі та запровадив його до власної землі. На пам’ятку цього славного виходу встановлено через Мойсея свято — Пасхи-Виходу. Ця подія була осередною точкою всього релігійного й державного життя жидівського народу. Першою пасхальною піснею того народу була: «Сила і міць моя — Господь, Він став моїм рятунком. Він мій Бог і я Його прославлю, Бог батька мого і восхвалятиму Його» (Вих. 15,2).
Та хоч як великою і славною ізза Божих чуд була ця Пасха-Вихід в Старім Завіті, то була вона лиш прообразом-символом куди більшої і важнішої Пасхи для цілого світу, якою стало Христове Воскресення, в якому, як каже наш Догмат на Вечірні — «Замість стовпа огненного праведне нам возсіяло сонце, замість Мойсея — Христос, спасення душ наших». Ізраїльська Пасха послужила лиш, як символ Христової Пасхи—Визволення.
Своїм Воскресенням Христос завершив по своїх страстях і смерті своє для нас діло спасіння, скріпив його своїм найбільшим чудом, оснував на нім свою Церкву, тобто створив з нас Божий нарід, або, як знова поетично співає наша Воскресна Утреня — «від смерти до життя, від землі до неба нас перевів». Тому й апостоли свою проповідь будують на Христовім Воскресенні, щоб наша віра була певна, побудована на непохитній основі, щоб ми бачили, як писав св. Павло: «яка безмірна велич Його сили для нас, що повірили, за діянням могутности його сили, яку Він здійснив у Христі, коли воскресив Його з мертвих і посадив на небі праворуч себе» (Єф. 1, 19-20). Велика Христова перемога над смертю і гріхом сталась по Його страстях і смерті на хресті за гріхи світу, за це саме визволення з неволі диявола, в якій ми всі находимось, коли живемо в грісі. Тому-то, коли величаємо Христове Воскресення, оспівуємо наше визволення з гріхів через Христові терпіння і смерть, наш перехід від смерти до надприродного життя з Богом.
Затяммо собі добре, Дорогі Браття і Сестри, тую важну і основу правду нашої віри, що Христос помер на хресті і своїми терпіннями і смертю і воскресенням здобув нам життя вічне і створив з нас усіх своєю благодаттю новий Божий нарід, новий Ізраїль. Пам’ятаймо теж, що Христове Воскресення невідлучно зв’язане із Його страстями і смертю на хресті. Без смерті не було б Воскресення. Цього вчить нас наша Літургія, яка є нашим найкращим катихизмом. Славна Церква Христового Воскресення в Єрусалимі побудована на двох підвалинах — на Голготі і Христовім гробі, в якому відбулось Його Воскресення по трьох днях від смерти. Наша Літургія вже в часі великого посту приготовляла нас піснею, що вчить цю правду: «Хресту Твоєму покланяємося, Владико, і святе Воскресення Твоє славимо».
Сам Христос, що по Воскресенні явився учням з Еммаусу, пояснював їм цю правду широко із Старого Завіту в часі дороги, як це каже св. євангелист Лука: «Хіба не треба було Христові так страждати й увійти в свою славу? І, почавши від Мойсея та від усіх пророків, він пояснював їм те, що в усім Писанні стосувалося до нього» (Лук. 24, 26-27). Правда про терпіння, смерть і воскресення є постійно з нами. Ми повинні б сказати разом із св. Павлом, що ми носимо на нашім тілі рани Ісуса (Гал. 6,17), але Христос є теж нашим життям і славою (Кол. 3,4). Коли ми хрестились, за наукою того ж Павла, нас занурювали в воду і ми, неначе вмирали з Христом і з Ним були ми поховані через Хрещення, «щоб, як Христос воскрес із мертвих славою Отця, і ми теж жили новим життям» (Рим. 6,4). Коли ми впадаємо через нашу неміч в гріх, грізна смерть входить в нашу душу, але через Христову благодать у Св. Сповіді ми знова із цього мертвого стану воскресаємо з Христом і гріх тому більше не панує над нами, бо ми під благодаттю Христовою. Коли в світі топчеться Божа правда, справедливість і воля, коли руйнується Христова Церква — це сумні страсті і Голгота, але розп’ятий в такий спосіб людьми Христос воскресає переможно й правда Його тріюмфує. Тому з таким захопленням принимає наш нарід ці правди про хрест і воскресення, коли дивиться на свою історичну долю, зокрема тепер. Вірмо в те непохитно, що хто з Христом страждає і вмирає, той з Христом воскресає в славі, бо Христос є наше воскресення і життя!
II.
Та ще на одну справу хочемо ми, Ваші Владики під проводом Блаженнішого Патріярха Йосифа, звернути увагу в цім нашім до Вас Пасхальнім Посланні, з огляду на міжнародний рік, так славно проведений — нашого усього жіноцтва. Коли співатимемо нашу Воскресну Утреню — цю чудову воскресну поезію св. Отця нашого Івана Дамаскина, звернім увагу, скільки разів там з пошаною і подивом згадується перших свідків Христового Воскресення — жінок. То були матері Христових учнів, що помагали в різний спосіб Ісусові і апостолам у їх мандрівній праці й проповіді.
В цій Утрені осередне місце займає Мати Ісуса, Пресвята Богородиця. Хоч про те не пишуть нам євангелисти, але з певністю перша поява Ісуса по Воскресенні належала їй. Пречиста Мати мала те материнське право бути першою потішеною по Голготі. Вона, що страдала з Христом-Спасителем, була першою, щоби побачити свого прославленого Сина — переможця смерти й злоби. Як колись у Благовіщенні ангел звістив їй цю велику благовість, що вона стане Матір’ю Божого Сина, так і тепер наша літургійна поезія хоче бачити подібну картину: «Ангел сповіщав Благодатній: Чистая Діво, радуйся. І знову кажу: радуйся. Твій Син воскрес тридевній із гробу і мертвих воздвигнув: люди, веселіться!» Яка велика любов Ісуса до своєї Матері і який це гарний приклад для всіх синів людських! Материнство — то велика гідність кожної жінки, бо ним вона стає співробітницею Божою у ділі продовження існування людства. Марія — то посестра кожної матері і хай благословенні будуть усі українські матері, що своїм серцем і життям мають за зразок Марію Богоматір, які до Неї моляться і прибігають.
Дальше, наша воскресна Богослужба звеличує тих жінок, що вранці, до схід сонця, спішили до Христового гробу, щоб там поправити те, що було в поспіху і не до ладу зроблено в п’ятницю вечером в часі Ісусових похоронів. Спішать із заздалегідь приготованим миром, не зважаючи на страх, труднощі, а навіть свої слабкі сили, щоб Христові віддати останню прислугу. Співає наш Ікос на Утрені, наче б ці жінки між собою говорили: «О, Другині, ходім, помажемо пахощами живоносне і похоронене тіло в гробі Того, що воскресив упавшого Адама, ходім, поспішімся, як волхви і поклонімся, і принесім миро в дарі повитому не в пеленах, а в плащаниці, і плачмо, і кличмо: О, Владико, встань, і тим, що впали, подай воскресення!»
Та не треба було мироносицям сповняти свій намір, бо Христос явився їм і казав їм сповістити апостолам про Його воскресення! І так ті, що «за Христом мертвим зі сльозами шукали, поклонились в радості живому Богу і благовістили учням Христовим таїнственну Пасху» (з Воскр. Утрені). Першими благовісниками і свідками Воскресення були жінки, були ті, що їх в ті часи світ вважав недостойними брати участь у суспільнім житті, вважав їх слабкими істотами, чи загалом особами другого степеня, що їм не місце у важних справах. І ось тут застановімся глибше над тим високим відзначенням, яке дав Христос жінкам в День свого Воскресення.
Сьогодні в багатьох справах світ не змінився і став подібним до поганського світу з часів Христа. Ми б сказали — і ще сьогодні, помимо стільки свідоцтв про повагу й силу Христової науки, світ не хоче за нею йти, а вибирає собі інших «вчителів». Такі «вчителі» вчать, що жінка-мати є невільницею-рабинею домашньої праці, коли сповняє свою домашню роботу і обов’язки матері й подруги, коли не дається їй можливости брати участь у продуктивних роботах і індустрії, торгівлі, в політиці, громадській й культурній роботі чи доступі до урядів. Ці безбожні «вчителі» ніби проголошують повну свободу жінки і зрівняння її з мужчинами, але в практиці, як це легко можна бачити, запрягають її до важких робіт, до копалень чи й на корабельні та залізнодорожні роботи і з того ніби піднесення і звільнення жінки, вийшло її нове закріпощення, пониження, а найважніше — відібрано від неї гідність матері, відібрано від неї виховання її дітей, якими хоче опікуватися держава, що виховує їх, як сама хоче у своїх «яслах».
Сумно ствердити, що є такі системи й держави, що під плащиком високих гасел зрівняння жінки із мужчиною, якраз її понизили, забрали від неї те, чим Бог її вивищив, — позбавили її тих обов’язків, до яких Бог її покликав і наложив на неї такі тягарі, якими, хоч ніби вона зрівняна з мужчиною, але тим вона стала нещасною і не собою. В таких державах штучно створена така економічна система, що мати мусить іти до тяжкої індустріальної праці і то на повну цілоденну, щоб можна спільно з батьком заробити на прожиток для родини.
Ще інші, відібравши жінці ідеал матері, ідеал родини, подруги, зробили з неї при помочі різних «еманципацій», чи «звільнень» іграшку серед зіпсутого і звихненого суспільства. Це пониження починається вже в молодечім віці юначки — майбутньої кандидатки матері родини, вірної подруги свого чоловіка в долі і недолі чи й кандидатки на окрему службу Христові. Лячно робиться, коли дивитись, яке зіпсуття і нечисть внесли всі ті «науки» в ім’я свободи і зрівняння. Хто береться поправити Божий лад чи міняти його, все попсує в своїм нерозумінні й гордості зі шкодою для душ і суспільств.
В нашім сьогоднішнім суспільнім житті багато жіноцтва прагне виконувати професійну роботу та й не хоче ограничуватись лиш до домашніх зайнять. Це справа важлива й складна, щоб її можна розв’язувати якоюсь лиш загальною вказівкою. Коли жінки бажають і можуть виконувати професійну працю в бюрах, в робітнях-фабриках, тощо, хай такі мають ту можливість. Однак треба їм цю працю влаштувати так, щоб вона не була на перешкоді їхнім домашнім зайняттям та в дбанні про своє потомство. Не сміють вони теж бути жертвою професійних дискримінації так, наче б жінка була менше здібна від мужчини, і їхня платня повинна бути рівна платні мужчини при рівній праці. Але не можна дивитись на жінку лиш під кутом господарської матеріяльної користи й фізичної сили, як це вчать «вчителі» матеріялістичних поглядів. Жінка має душу й серце. Душа потребує вищого зайняття, гідного людини і її безсмертного призначення. Серце потребує любови до свого подруга, до своїх дітей, посвяти, як це є у випадку посвяти себе на вічну службу Христові у монашім житті. Родина потребує присутности жінки-матері і Христос кличе її теж на службу в своїй Церкві.
А запитаймо тепер християнську віру, що вона говорить на честь жіночого роду! Два важливі рішення в історії Божого люду зокрема позначили відносини людей до Бога, і ті оба важні рішення походять від жіночого роду. Перше рішення сягає початків людства. Читаємо про нього на перших сторінках Святого Письма. Змій (образ нечистої сили ворожої людині) обіцює Єві найвище знання — «будете рівні богам». Жінка паде під спокусу, щоб набути це «майже божеське знання». Коли Ягве-Господь питає Адама, чому він спожив заборонений овоч, він на виправдання має лиш таку відповідь: «Жінка, яку Ти мені дав, подала мені овоч і я його з’їв» (Бут. 3,12). Ось рішення, що кинуло ціле людство в гріх і відворот від Бога.
Друге рішення доконала Дівиця з Назарету. Вона свобідно рішається, але в противному напрямі «Як це може статись, коли я мужа не знаю?» (Лук. 1,34). Коли ангел їй відповів і запевнив, що її згода дасть людству Воплоченого Божого Сина — Спасителя — вона відповіла: «Я раба Господня, нехай буде мені по твоєму слову» (Лук. 1,38). Перше й друге рішення походить від жінки. Перше, пов’язане з непослухом, принесло упадок, гріх, смерть і потребу спасення; друге, пов’язане із послухом, принесло довгожданне спасення і започаткувало Воплочення Божого Сина і з Ним події нашого спасення. Про ці події пригадують нам рік-річно такі свята, як Різдво, Страсті-смерть і Воскресення Спасителя.
Про багато героїнь-жінок, як нпр. Юдиту, Рут, матір Мойсея і Самуїла, Естеру і інших оповідає нам Старий Завіт! Згадаймо на кінець про матір Макавеїв. Справді гідні її слова і геройська любов Батьківщини: «Незвичайного великого подиву, доброго спомину гідна їх же мати, що, бачивши, як семеро її синів протягом одного дня загинули, мужньо перенесла те, бо надію поклала на Господа. Вона, повна шляхетної відваги, підбадьорюючи свою жіночу ніжність мужеським духом, умовляла кожного з них батьківською мовою, кажучи до них: ‘Не знаю я, як ви в моїм лоні з’явилися, не я дала вам дух та життя, не я звела докупи первні вашого тіла, тож Творець світу, який творив людину, коли вона поставала, який дав буття всім істотам, — віддасть назад вам у своєму милосерді дух та життя, бо ви тепер жертвуєте собою задля його святих законів’» (II Мак. 7,20-23). Коли ж привели найменшого її сина на смерть перед її очима, вона сказала до нього: «Сину мій, змилуйся надо мною, що носила тебе в лоні дев’ять місяців, що годувала тебе три роки і вигодувала та й довела до цього віку, кормивши тебе. Молю тебе, дитино, поглянь на небо й землю, подивися на все, що в них є, і зрозумій що все це Бог створив з нічого, і що й людський рід став існувати таким робом. Не бійся цього ката, а, гідний своїх братів, прийми смерть, щоб я могла тебе в Божому милосерді знову мати разом з братами» (II Мак. 7,27-29). То геройство матері!
До того вичислім лиш кілька жіночих постатей, що мають своє замітне місце в часі Христових страстей і Воскресення. Жінка Пилата перестерігала свого чоловіка, щоб не засуджував Невинного. (Її ім’я Прокла, згідно з християнською традицією, і вона померла як християнка). А жінки, що стрічали Ісуса на Його хресній дорозі? Вони плакали й співчували Ісусові, раді б Йому помогти в Його опущенні й пониженні. Св. Вероніка, що не зважаючи на військову охорону, обтирає скривавлене обличчя Ісуса. Вірні невісти йдуть з Ісусом відважно аж на Голготу. А ця Жінка, що в глибині смутку стояла мужньо під хрестом і пригадувала собі пророцтво Симеона у святині — Страдальна Мати, Скорбна Мати, як називає її наш нарід: І ті жінки, що в третій день спішать до гробу, щоб віддати Розп’ятому останню прислугу! Вони повертаються із радісною вісткою про Воскресення!
Ось, Дорогі Браття і Сестри, події і постаті зі Святого Письма, що в іншому світлі показують нам особу жінки і в інший спосіб кажуть нам її шанувати у світлі євангельської науки. Жінка має своє преважне місце серед Божих творів і того місця не можна міняти чи викривлювати. У списках святих, які Церква постійно доповнює новими канонізаціями, находимо велике число жінок, які своєю вірою і любов’ю до Бога, навіть своєю мученичою смертю, дали свідчення про Христа. Дві жінки Церква відзначила навіть титулом Учительства в Церкві: св. Тересу з Авілля і св. Катерину з Сієни.
III.
Приклад святих Мироносиць залишився на завжди в житті Церкви та її історії і Христос Господь поблагословив їх працю. Вони перші проголосили світові й самим апостолам вістку про Христове Воскресення. А скільки в історії Церкви жінок, що, як мироносиці, пішли за Христом і вибрали монаше життя, вибрали вічне дівицтво ради Христа і стали тими невідомими світові безіменними сівачами Божого слова, як катихитки, виховниці, Сестри: Василіянки, Студитки, Служебниці Неп. Зач. М. Б., Йосифітки, Йосафатки, Мироносиці, Катихитки св. Анни. Катихитки, Витанки й сс. Згромадження Святого Духа.
Скільки добрих матерей були єдиними вчительками своїх дітей Христової віри! Скільки добрих подруг навернули своїх чоловіків на добру дорогу, нераз по довгих літах мозольної терпеливости, молитви і навіть жертви! Направду — це велике діло мироносиць для Христа! «Істинно кажу вам: усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших — ви мені зробили» (Мат. 25,40).
Погляньмо ще на життя Церкви — скільки вона, як добра Мати наша, виховала собі благородних дочок в різних жіночих чинах, які своєю працею й молитвою і жертвою помагали і помагають в будові Христового Царства на землі. Ми цього може не спостерігаємо і тому в нас серед юначок сьогодні не бачимо того бажання і охоти піти служити Христові. Подумаймо над тим в цей великодній час над великою ролею жіноцтва в історії Церкви і просім Воскреслого Господа, щоб післав нашій Помісній Українській Католицькій Церкві велике число святих мироносиць до наших жіночих чинів, щоб вони скріпили нашу працю тепер і може внедовзі вже у вільній Україні. Наша Батьківщина потребуватиме по своїй Голготі тих, що понесли б миро любови й жертви для її важких духовних ран. Молімось за наші монаші покликання серед наших духовних ран. Молімось за наші монаші покликання наших дівчат, а Ви, Батьки, не жалійте віддати своїх дочок на службу Богові, бо це велика служба і велике відзначення для Ваших дочок і Вас самих.
Вкінці погляньмо ще і в нашу рідну історію на ролю жінки. Українська жінка відіграла в житті українського народу впродовж історії дуже видатну ролю. Велика княгиня Ольга, перша наша християнка, як звуть її історики, була володаркою України в тих часах, коли в тодішній Европі жінка не мала таких прав, як у нас на Русі Україні. Рівність жінки з чоловіком з правіків була однією з великих українських традицій. В українському сімейному житті ролі між батьком-матір’ю були належно поділені. Матерям належали домашня праця і опіка над дітьми до тієї міри, що дослідники називають наш родинний устрій матріярхатом. У важких часах жінка-мати свідомо несла головну моральну відповідальність за честь свого роду, за гідність свого народу. Вона була нераз єдиною виховницею молодого покоління в часах руїн і лихоліть, була зберігачем духової стійкости і здоров’я народу, мови, пісні, традиції і звичаїв народу.
Згадаймо наприклад: дочку Ярослава, що запровадила черниць в Україну; нашу Анну Ярославну, володарку Франції; чи Ярославну — вірну, шляхотну жінку князя Ігоря, яку оспівав наш невідомий Боян княжої старини. А скільки мужніх жінок за козацької доби, які піддержували козацьких полковників і гетьманів у їхніх не легких політичних клопотах. Чи не має вимови ім’я Марти Борецької? Чи не відома велика пошана гетьмана Івана Мазепи до його матері Ігумені, до якої з порадою у тяжких рішеннях ходив великий гетьман? А як шляхотно та з співчуттям оспівана жінка і її доля в наших народніх піснях і думах і літературі! Жінки не рідко із зброєю в руках боронили нашу державу, боронили своїх храмів чи замків, а скільки їх по геройськи з молитвою на устах гинули в тайґах і тундрах Сибіру! Скільки натерпілось їх по різних тюрмах, а одинокою їх провиною було їх бажання берегти велику рідну спадщину, або й те, що виховували своїх синів-дочок на щирих патріотів своєї Батьківщини! Скільки наших матерей не могли зазнати того материнського щастя тішитись своїми дітьми, бо віддавали їх зараня їхньої молодости на велику жертву за Бога, Його правду і за свою рідну землю! А хто не знає пісні повної плачу, сліз і горя синів поза колючими дротами, що попали в большевицькі тюрми і лаґри: «Мамо, чи чуєш ти мене?!», і проповіді Блаж. Йосифа на цю тему в Люрді?
Зокрема жінка в поневоленій нації має особливе значення і завдання для свого народу і своєї Церкви. Вона виховниця дітей, вона плекає і зберігає національні традиції в родині і в громаді, вона несе поміч потребуючим, тую поміч організує в різний спосіб в харитативних організаціях і нераз вона є одинокою, що це успішно своїм серцем і геройством вміє зробити.
Жінка народу, що опинилася на чужині й поселеннях має теж свої окремі завдання. Чуже, часами неприхильне, довкілля, чужі, дуже часто нездорові й небезпечні впливи можуть нарід винародовлювати, можуть його позбавити правдивої віри, зіпсувати його вроджені й одідичені високі й добрі прикмети. Хто ж може захоронити молоде покоління, дітей, перед тими шкідливими впливами і небезпеками, як не мати своїм терпеливим словом, просьбою, напімненнями, поученнями й молитвою? Тому великий тягар і відповідальність за долю нашого народу і його нового покоління паде на наших українських матерей. Їм і належиться признання від нас усіх за їхню працю в своїх родинах, за їхню дбайливість про красу наших храмів на чужині, за їхню працю в нашім шкільництві, за їхню організованість по наших поселеннях.
В цей Великодній час занесім наші гарячі мольби за наших українських матерей і жінок, щоб Господь кріпив і благословив їх якнайкраще сповнити їхнє післанництво в нашій Церкві й нашому Народі!
А всім Вам, Дорогі Браття і Сестри, з нагоди Світлого Празника Христового Воскресення бажаємо Христового миру, що його приніс Він — наш Спаситель — своєю побідою. Бажаємо Вам правдивої християнської великодньої радости, що підносить серце і каже дивитись у майбутнє із одною певністю, що ХРИСТОС ВСЕ ПЕРЕМАГАЄ — ВІН ЛОБІДИВ СВІТ!
ЦІ ПОБАЖАННЯ ЗОКРЕМА ШЛЕМО ІЗ МОЛИТВАМИ В НАШУ КРАЇНУ, ДО ГЕРОЙСЬКИХ БРАТІВ І СЕСТЕР НАШИХ, ЩО РАДОСТИ І БЛАГОДАТЕЙ ХРИСТОВОГО ВОСКРЕСЕННЯ НАЙБІЛЬШЕ ПОТРЕБУЮТЬ!
Дано на Благовіщення, 7/25 квітня 1976 р. Б.
при патріяршому храмі Жировицької Богоматері
і свв. мучч. Сергія і Вакха в Римі
+ Блаженніший ЙОСИФ (Кардинал Сліпий)
+ Кир МАКСИМ (Германюк), Архиєпископ-Митрополит Вінніпезький Українців Канади
+ КИР АМВРОЗІЙ (Сенишин), Архиєпископ-Митрополит Філядельфійський Українців ЗСА
і + Кир ВАСИЛЬ (Лостен) Єпископ-Помічник
+ Кир ГАВРИЇЛ (Букатко), Архиєпископ Білгородський, ап. Адміністратор Крижавецький і + Кир ЙОАКИМ (Сеґеді) Єпископ-помічник
+ Кир НІЛЬ (Саварин), Єпископ Едмонтонський і + Кир ДМИТРІЙ (Ґрещук) Єпископ Помічник
+ Кир ІСИДОР (Борецький), Єпископ Торонтонський і + Кир МИХАЙЛО (Руснак) Єпископ-Помічник
+ Кир ВАСИЛІЙ (Гопко), Єпископ Міділенський, Єпископ-Помічник Пряшівський
+ Кир АНДРЕЙ (Роборецький), Єпископ Саскатунський
+ Кир ЙОСИФ (Шмондюк), Єпископ Стемфордський
+ Кир ЙОСИФ (Мартинець), Єпископ Куритибський і + Кир ЄФРЕМ (Кривий) Єпископ-Помічник
+ Кир ЯРОСЛАВ (Ґабро), Єпископ Шикаґський
+ Кир ІВАН (Прашко) Єпископ Зіґрітанський Ап. Екзарх Українців в Австралії і Океанії
+ Кир ПЛАТОН (Корниляк) Єпископ Кастрамартійський Ап. Екзарх Українців у Німеччині
+ Кир ВОЛОДИМИР (Маланчук) Єпископ Епіфанський Ап. Екзарх Українців у Франції
+ Кир ЄРОНІМ (Химій), Єпископ Нювестминстерський
і інші
