140-ова річниця ліквідації Холмської єпархії царською владою та примусового приєднання її вірних і майна до Греко-Російської (Православної) Церкви (1875 р.) минула в середовищі УГКЦ у Польщі, властиво, цілком непомітно. Щоправда, 23 січня, як і щороку від 2004-го, у давньому катедральному соборі було звершено Божественну літургію святого Івана Золотоустого, але ніяких інших заходів не проведено.
Чому так сталося? З одного боку, нема чого дивуватися, адже з кінця 2013 року наша увага зосереджена на гарячих подіях в Україні – Майдан, «Кримнаш», а відтак і кривава війна у Донбасі. Кров і страждання з-перед 140 років програвають із сучасними, теж кривавими подіями. Це психологічно зрозуміле також і тому, що історичні події ми вважаємо чимось таким, що давно й безповоротно минуло, мовляв, нічого вже з минулим не зробиш – воно не зміниться, а на нинішню війну ми можемо хоч якось впливати: молитвою, пожертвами на допомогу бійцям тощо.
Та чи це все до кінця правда? Чи Холмська єпархія канула в Лету, пропала безслідно, залишилася тільки на сторінках історичних книжок? І чи ми, вірні УГКЦ в Польщі, можемо (а може, маємо обов’язок?) «щось зробити» зі спадщиною Холмської єпархії? Що саме? На ці питання спробую відповісти нижче.
