Спадщина Патріярха Йосифа і наші завдання

Заходами Українського Патріярхального Т-ва в Нью-Йорку і Товариства «Св. Софія» в США, 15 грудня 1985 р. в Нью-Йорку відбулась на названу тему доповідь, яку виголосив член Львівського Крилосу, генеральний вікарій Блаженнішого Патріярха Мирослава-Івана, о. архимандрит Любомир Гузар.

В імені організаторів доповіді представив і привітав доповідача о. Любомира Гузара і численно зібрану авдиторію голова Патріярхального відділу в Нью-Йорку Микола Галів. Він підкреслив, що о. Любомир Гузар є одним з небагатьох українських священиків, який належить до релігійно-церковних мислителів. Голова Патріярхального відділу в Нью-Йорку сказав, що сьогодні о. Гузар виголосить особливу доповідь, що буде проходити у площині заклику о. Веренфріда ван Страатена, який у одній із своїх проповідей після смерти Патріярха Йосифа закликав читати, повторяти і аналізувати унікальне й неповторне «Завіщання» Патріярха Йосифа.

На вступі о. Любомир Гузар подав своє виразне й логічне розуміння слова «спадщина», яке є широким поняттям з глибоким змістом. Слово «спадщина» означає: щось одержати від когось, зокрема від свого попередника, взяти передане. Спадщина також містить у собі й інші елементи — щось прийняти з зобов’язанням. Значить прийняти добровільно те, що нам передано і передати дальше, себто продовжити цю ланцюгову пов’язаність, щоб не починати всього від себе. Перебрати спадщину — це значить її продовжити.

Коли говорити про спадщину Патріярха Йосифа, то вона також є прийнята і передана нам. Патріярх Йосиф прийняв від своїх великих попередників цінну спадщину, її відпорошив, оживив і осмислив у сучасному дусі, а водночас її доповнив, міцно підкріпив і передав — залишив для нас. Ми не можемо належно зрозуміти Патріярха Йосифа без йог о певного історичного тла, бо ж Патріярх Йосиф є людиною-творцем історії нашої Церкви.

Тільки на історичному тлі ми можемо зрозуміти його велику спадщину. Наша Церква, хоч терпіла і сьогодні дальше страждає, але вона мала свою велич, і це було її уосіблення. У «Завіщанні» Патріярха Йосифа виразно відбились аспірації Української Церкви й українського народу. В його «Завіщанні» випливають ці елементи прийняття спадщини від його попередників, а зокрема від його безпосереднього попередника Митрополита Андрея. Блаженніший Йосиф немов перетопив цю спадщину у своєму горнилі, перетерпів, переосмислив і творчо-діючою передав нам.

Вдумаймось, якою саме Блаженніший Йосиф передав нам нашу Церкву? В якому стані вона була до того часу? Він нам залишив свіжою свідомість нашої церковної ідентичности, нашого церковного «я». Ми стали свідомі, хто ми є як Церква. Він збудив у нас гордість нашого національного і церковного походження, і ми стали активними і діючими носіями наших церковних традицій. При цьому ми легко можемо позбутись комплексу меншевартости. Ми стали і є носіями східньої традиції.

Друга думка. За Патріярха Йосифа ми відчули Україну, себто широку нашу родину. Ми не можемо себе обмежувати до наших поселень, але завжди треба мати на увазі цілість українського народу і нашої Церкви, як одної нерозривної спільноти. Тут мається на увазі спосіб нашого думання. Слід мати на увазі свідомість єдности нашої Церкви, але водночас її здійснювати у нашому щоденному житті.

Одним з таких елементів нашої єдности є Патріярхат нашої Церкви. Патріярхат — це вимога Церкви нашого часу. В цьому напрямі слід розглядати синоди нашої Церкви, які поступово виробляють свідомість тієї єдности нашої Церкви. Правда, синоди нашої Церкви відбулись на початку сімдесятих років, але тоді бракувало тієї свідомости єдности. Чи вона сьогодні вже скристалізувалась важко сказати.

У світлі висловлених думок слід поглянути, які залишаються для нас завдання? Одним з таких наших завдань повинна бути наука, себто плекання науки, шукання знань, шукання правди. Про це неоднократно говорив і підкреслював Патріярх Йосиф. Ми дуже часто спираємось на наших сантиментах, і це потрібне, але це не є вистачальним, це замало, нам потрібно більше знання. З цією ціллю Блаженніший Патріярх Йосиф створив Український Католицький Університет, який повинен стати тим невичерпним джерелом нашого знання про нашу Церкву і наш нарід. Але, щоб це мати, треба економічних засобів, себто фінансів. Блаженніший Йосиф, крім УКУ, створив багато інших інституцій у Римі, які сьогодні є нашим українським релігійно-церковним осередком. Це вимагає значних фінансових засобів для вдержання цих інституцій, щоб була дальше тяглість переданої нам спадщини. З цією метою ще за життя Патріярх Йосиф покликав Товариство «Св. Софія», що його завданням було зайнятись збиранням відповідних фондів для удержання цих інституцій.

Доповідач підкреслив, що дехто висловлює думку, що вже не потрібно Українського Патріярхального Товариства, але дійсність є іншою, воно зараз ще більше потрібне. Так само є потрібне Товариство «Св. Софія», яке сьогодні мусить більше працювати, ніж за життя Патріярха Йосифа. Тоді, коли жив Патріярх, то нам у Римі не треба було багато думати, журитись і плянувати, бо за нас думав, журився і плянував Патріярх Йосиф. Ми всі жили під його щедрим і безжурним крилом. Тоді були також більші пожертви на потреби нашої Церкви. Сьогодні немає Патріярха Йосифа, це правда, але всі завдання і його велика спадщина залишилась для нас, і ми повинні її зберігати, оживити, щоб ця спадщина проявлялась оновлено діюча. «Але все це потребує всіх наших спільних зусиль, — сказав доповідач. — Ми свідомі наших завдань, не починаємо від себе, як також не бажаємо так закінчити, але продовжити цю велику спадщину, яку нам передали наші великі попередники, і щоб вона нам дальше визначала майбутність нашої Церкви». Доповідач о. Любомир Гузар звернувся з гарячим проханням, щоб люди доброї волі піддержали як дотепер велику спадщину Патріярха Йосифа, складаючи пожертви на Товариство «Св. Софія», що його завданням є вдержувати всі патріярші надбання і пляни сучасного Патріярха Мирослава-Івана.

Присутні довгими оплесками подякували доповідачеві за надзвичайно цікаву й глибоко продуману доповідь. Після цього присутні ставили доповідачеві питання, які в основному торкались актуально-практичних питань, себто економічних питань. Також заторкнено питання, що було оголошене в церквах і на сторінках «Америки» про переведення збірок на Патріярший Фонд під церквами.

На всі поставлені питання о. Любомир дав вичерпні відповіді й ствердив, що ні Українське Патріярхальне Товариство, ні Товариство «Св. Софія» не переводять збірок на Патріярший Фонд під церквами, і згадані повідомлення не мають в даному випадку до них жодного відношення. Крім цього, деякі вияснення до фінансових питань дала д-р Рома Навроцька.

Керуючий доповіддю М. Галів висловив щиру подяку за цінну доповідь о. Любомирові Гузарові та учасникам за численну участь. Одночасно він звернувся до о. архимандрита Любомира Гузара, щоб він передав нашу щиру подяку за обидва виступи Патріярха Мирослава-Івана, себто на закінчення Синоду Української Ієрархії і на форумі Надзвичайного Папського Синоду у Римі у справі визнання патріярхату Помісної УКЦеркви, що присутні підтримали оплесками.

М. Г.

Свіжий номер

5 (492) 2022 OBKLADYNKA_sajt