Спільний лист священиків на чолі з єп. Іваном Марґітичем

У лютневому числі нашого журнала ми з’ясували ситуацію гілки нашої УКЦеркви на Закарпатті і подали основні документи в цій справі. Нижче друкуємо додаткові документи, що відносяться до проблеми нашої Церкви на Закарпатті. Це дасть можливість нашим читачам виробити собі свою власну і правильну опінію. Дехто з наших недругів старається цю ситуацію не тільки фальшиво представляти, але використати для своїх злонамірених цілей. Також надрукуємо фальшивку під назвою «Протокол загальних зборів…», яку розсилає канцелярія Владики Семедія. До речі, ніхто під цією фальшивкою не поклав свого підпису. Фальшивка дає найкраще свідчення своєї юдиної роботи.

Редакція

 * * *

ЙОГО СВЯТОСТІ ІВАНОВІ-ПАВЛОВІ II, ПАПІ РИМСЬКОМУ

ЙОГО БЛАЖЕНСТВУ ВЕРХОВНОМУ АРХИЄПИСКОПУ І КАРДИНАЛУ МИРОСЛАВУ-ІВАНУ ЛЮБАЧІВСЬКОМУ

ЙОГО ВИСОКОСТІ ПРЕЗИДЕНТУ УКРАЇНИ ПАНУ ЛЕОНІДОВІ КРАВЧУКОВІ

від закарпатських греко-католицьких священиків
і студентів Закарпатської Греко-католицької Духовної Академії

Ваша Святосте!
Ваше Блаженство!
Ваша Високосте!

Метою нашого звернення ми постановили:

  1. Вказати на дезинформаційний характер звернень окремих представників нашої Закарпатської Греко-католицької Мукачівської єпархії, які вони посилали до Апостольської Столиці, головно на ім’я Святішого Отця.
  2. Подати пояснення на ситуацію, яка склалася в єпархії.
  3. Висловити свої скромні пропозиції.
  4. У серпні цього року прибув на Закарпаття Його Екселенція Апостольский Нунцій Монсеньйор Антоніо Франко і 9 серпня мав розмову з єпископами нашої єпархії з ординарієм преосв. Іваном Семедієм і двома помічними єпископами: преосв. Йосифом Головачем і Іваном Маргітичем.

Як ми довідалися з «Прес-Комюніке», яке було опубліковане в пресі, Апостольський Нунцій сказав, що на думку Святішого Отця між греко-католиками на Закарпатті існує така ситуація, яка грозить вибухом, і що така ситуація спричинила Святішому Отцеві великий біль і зажуреність.

З цього, приводу ми з повним переконанням хочемо підкреслити, що на Закарпатті між греко-католиками такої ситуації ніколи не було й сьогодні немає. Це все спричинила не ситуація, а дезінформація, яка посилалася в Рим. Нас це так само дуже болить, і ми цим дуже стурбовані. Чим більше авторитетна людина говорить неправду, тим більше хочеться вірити, що те правда.

Окремі представники хотіли би бачити Мукачівську єпархію єпархією «суі-юріс». Але оскільки вони відчувають і переконуються в тому, що вони є тільки групою, а загал греко-католиків Закарпаття в 76%-ій більшості природньо бажає в церковній єдності разом зі своїми братами по вірі і по крові, що у всій Україні, належати до святої єдности з Римським Престолом, зі всією Вселенською Церквою, то їм потрібно було придумати якісь аргументи, які могли б потягнути на їх бік бодай тих, які ще не розуміють різницю між двома напрямами.

Але оскільки проти природнього прагнення закарпатських греко-католиків правдивих аргументів привести не можна, то вони вирішили придумати такі аргументи, які не відповідають дійсності.

Ще 1 липня 1990 року було передане Святішому Отцеві звернення, яке на італійську мову переклав єпископ угорської Гайдудорожської греко-католицької єпархії, в якому твердилося, що Закарпатська Мукачівська єпархія повинна бути єпархією «суі-юріс», бо:

  1. ніби вона була такою віками, бо
  2. закарпатські русини ніби не є українці, і вони ніби не хочуть належати до української митрополії,
  3. що Закарпаття є багатонаціональне, і приєднання Закарпатської єпархії до українців було би ніби трагедією для закарпатських греко-католиків.

Крім того там ще писалася й така грубо наклепницька фальшивка, що українські єпископи на чолі з Первоієрархом Любачівским ніби робили тиск на єпископів Семедія і Головача, щоб Закарпатську єпархію приєднувати до колишньої Галицької Митрополії.

До цього ще українців у Галичині обвинувачується ще в якімсь екстремістськім націоналізмі, наслідком чого ніби деякі закарпатські греко-католики на чолі з єпископом Маргітичем спричинюють ситуацію, яка грозить вибухом.

  1. Перед Богом і перед історією хочемо засвідчити, що всі ці твердження не мають жодної підстави і є повністю придумані для того, щоб на свій бік зискати не тільки Апостольську Столицю, але й загал закарпатських греко-католиків, бо це все вони посилали не тільки до Риму, але опублікували і в закарпатській пресі. Поступаючи таким нечесним способом, вони все ж думають, що вони поступають добре. Хтось може спокійно й сумніватися, невже ж віруючі люди можуть так поступати. Однак ми не можемо мовчати, бо мовчанкою ми непрямо підтверджували б неправду й це було б порушенням 8-ої Божої заповіді. Ми, як діючі, так і майбутні священики, не можемо мовчати, коли явно зневажується наша честь, коли явно і тайно проводиться спроба знову і знову обманути народ. Як важко спостерігати словакізацію нашого народу на Пряшівщині.

В згаданому зверненні до Риму

1) Не відповідає дійсності твердження, що Мукачівська єпархія віками належала прямо до Римського Престолу, що ніби віками вона була «суі-юріс». Після проголошення єдности з Римським Престолом у 1646 році вона не була повноправною єпархією, а тільки Вікаріятом угорської римо-католицької Егерської єпархії. Від 19 серпня 1771 року Мукачівська єпархія була канонізована повноправною єпархією з приналежністю до угорської римо-католицької Естергомської Митрополії. Ця приналежність фактично перестала після Першої світової війни, однак, де-юре ще й досьогодні триває.

2) Є історичною дійсністю, що Русь-Рутенія-Україна є одне і те саме. Так само є етнографічною дійсністю, що русини-рутени є українці так само, як волохи є румуни. Якщо якийсь русин не хоче визнавати себе українцем, це його особиста справа, але такий не має жодного права заганяти в свою кошару загал національно свідомих русинів-українців, не має права писати до Риму, що закарпатські русини не є українці, бо загал закарпатських русинів вже не раз признав себе і сьогодні признає себе українцями. Вже на сьогодні 63 церковні громади одностайно й документально заявили, що вони тому бажають належати до святої церковної єдности з Римським Престолом разом зі своїми братами греко-католиками, що в інших областях України, бо вони з ними одна віра і один народ.

3) Є безпідставним і грубо тенденційним твердження, що закарпатських греко-католиків тому не можна приєднувати до греко-католиків інших областей України, бо Закарпаття багатонаціональне. Найбільшою національністю після русинів-українців (76%) є угорці (14%). Але греко-католики угорці становлять десь біля 3%. Румунів греко-католиків є всього 5 громад. Ще цигани десь якісь записані греко-католиками. Між іншими національностями ніколи й не було греко-католиків. Тому якраз для греко-католиків русинів-українців є болючою трагедією, що Закарпатська єпархія ще досьогодні відокремлена від своїх братів по той бік Карпат, як також і те є трагедією, що Закарпаття як територія єдиної Української Держави якраз по церковній лінії вважається чужою територією для закарпатських русинів-українців як громадян України, у відношенні до Греко-католицької Церкви України, члени якої є з ними тої самої віри й тої самої народности. Українська Держава гарантує закарпатським греко-католикам, як і всім своїм громадянам, повну свободу совісти, тільки з церковного боку ще все є перепони, що закарпатські греко-католики ще не все мають свободи совісти, якої вони домагаються вже на протязі 3-х років свобідного існування після довгих ісповідницьких катакомбів. У катакомбах ми були разом, а у вільній Українській Державі нам ставляться церковні перепони, щоб ми не могли бути разом.

Легалізацію — свободу нашої Греко-католиць­кої Церкви ми вибороли тільки тому, що ми виступали разом з нашими братами греко-католиками, які живуть по той бік Карпат. Тепер, коли настала свобода, Церкву потрібно утверджувати також спільними зусиллями. Але окремі представники Мукачівської єпархії думають це робити не спільно, а через роздроблення. В біді нам було добре бути разом, а тепер комусь потрібно робити розкол і обзивати розкольниками тих, які виступають за святу церковну єдність. Читаємо в Псалтирі: «Як це добре і як це гарно, коли брати живуть разом» (Псалом 132, 1). Але окремі представники, які вважають себе християнами, замість цього продовжують ширити невгамовані наклепи, які походять тільки з ненависти. Це все доказуємо документально.

За прагнення до святої церковної єдности нас обзивають не тільки націоналістами, але навіть гіпернаціоналістами. Це все безпідставно і фальшиво, аби тільки казати щось гучного. Своє і своїх любити — це не тільки природній закон, але і Божі заповіді: головна Божа заповідь любови і 4-а Божа заповідь. Це підтверджують і через Святого Духа написані слова: «Хто про своїх не дбає, той віри відцурався; він гірший, ніж невірний» (І Тим. 5, 7-8). За те, що ми любимо своїх братів і по вірі, і по обряду, і по мові, нас ненавидять. Ми любимо своїх без ненависти до інших, без ненависти й до тих, які нас ненавидять за любов до своїх. Отже йде мова не про націоналізм і гіпернаціоналізм, але йде мова про додержання Божих заповідей. Хто може осмілюватись перепинати комусь додержання Божих заповідей? Так. В Мукачівський єпархії є християни, які за додержання Божих заповідей ставляться до нас із завзятою ненавистю і наклепами. Але цього ще не досить. За додержання Божих заповідей вони безпідставно і фальшиво ще й погрожують церковними канонами. Додержання Божих заповідей не можна кваліфікувати як зневаження і непослух щодо ординарія. Поборники святої церковної єдности не виступають проти ординарія, але ординарій якраз зате виступає проти них. Даремно вже два Апостольські Нунції просили всіх до витримки і зважености. З цього приводу першопричиною загального обурення і згіршення не можна вважати самих вірних. Все сталося настільки явним, що воно вже саме про себе говорить.

На днях розісланий по всій єпархії циркуляр за підписом ординарія, щоб законно, тобто важно і дозволено висвячених священиків треба вважати екскомунікованими і суспендованими. Приводиться канон 1459 Східнього Кодексу, приводиться безпідставно і фальшиво. Циркуляр написаний до священиків і семінаристів єпархії. Але він вже став відомим широкому колові вірних, які вже спонтанно неправді не вірять. Явна неправда сама себе осуджує і за її розголошення винуватий сам її автор, а не хтось інший.

Канон 748 Східнього кодексу передбачає таку ситуацію, коли ординарій однієї єпархії має право при відповідній рекомендації і на письмове прохання кандидата, який проживає (має доміціліум) на території іншої єпархії, висвятити на священика для своєї єпархії, коли довкола немає священиків, а в їхній не відчувають можливости і відповідної причини до висвячення. Так у Львівській Архиепархії висвячено 7 кандидатів на їх письмове прохання, які проживають на території Мукачівської єпархії, бо ординарій Мукачівської єпархії не відчував достатньої причини до їх висвячення, хоч доктор теології проф. о. Ортутаі Елемир на протязі року письмово твердив, що їх можна висвячувати, за що він готовий і перед Богом відповідати, бо вони не тільки в семінарії вчилися два роки, але й заочно під його проводом. Рекомендація авторитетного професора була достатньою для ординаріяту Львівської Архиепархії. Висвячені кандидати дістали право служити за дозволом місцевого ординарія або на прохання настоятелів церковних громад, де й близько немає священика, щоб хворі не вмирали без Святих Тайн, щоб діти не вмирали нехрещеними тощо. Але ординарій Мукачівської єпархії замість дати їм дозвіл по всій єпархії, безпідставно проголосив їх екскомунікованими і суспендованими для ще більшого згіршення й обурення. Тим часом вірні по селах організують спільні молитви і піст, щоб ласкавий Бог послав до них одного з нововисвячених.

Апостольській Столиці і нашому Президентові ще приводимо до ласкавого відома, що за церковну автономію виступають окремі антиукраїнські, антидержавні групи, до яких пристали з особистих амбіцій і з «християнської» ненависти до всього українського й окремі представники Закарпатської греко-католицької єпархії, які мають спільну мету: більше ізолювати Закарпаття від України. Якщо хтось став би на боці цих елементів у такій мірі, що це було би на шкоду загалові греко-католиків русинів-українців й інших національностей, які ставляться льояльно до України, то такий потерпів би шкоду на своїй репутації в очах всього народу України, перед Українською Державою. Греко-католики Закарпаття разом з усіма греко-католиками України на протязі довголітнього переслідування в катакомбах принесли криваві жертви в першу чергу за вірність і відданість Римському Престолові, за вірність Христовій Католицькій Церкві.

Слідують підписи Івана Маргітина і тридцяти трьох священиків Закарпаття

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>