Дні з 26 до 30 серпня 1992 року творять важливий епізод у новітній історії України, особливо в історії Української Церкви. Це час перепоховання тлінних останків світлої пам’яті Патріарха Йосифа Сліпого, що їх перенесено з крипти собору Святої Софії в Римі до собору Святого Юра у Львові.
У своєму «Заповіті» Патріарх Йосиф зафіксував знаменні слова: «Поховайте мене в нашому Патріаршому соборі Святої Софії, а як воплотиться наше видіння і постануть на волі наша Свята Церква і наш Український Нарід, занесіть мою домовину, в якій спочину, на рідну Українську Землю і покладіть її у храмі Святого Юра у Львові, біля гробниці Слуги Божого Андрея».
Учасники тих святочних днів, які з усіх сторін світу прибули тоді до княжого города Львова, ніколи не забудуть ті хвилини святості, поєднання в Христі, у дусі любові тієї маси народу, яка вітала повернення Патріарха до його туземної батьківщини. Разом із тогочасною головою Релігійного товариства українців католиків «Свята Софія» США (ТССА) докторкою Романою Навроцькою та іншими членами Патріархального Товариства я мав великий привілей і честь брати участь у цих знаменних подіях. Наводжу тут два абзаци з репортажу Миколи Галева, тодішнього редактора журналу «Патріярхат»:
«26 серпня 1992 року в соборі Св. Софії у Римі, де у його підвалі спочивало тіло св.п. Патріярха Йосифа, Владика Мирослав Марусин відправив архиєрейську Службу Божу і Панахиду за спокій душі Патріярха Йосифа. 27 серпня, в ранніх годинах, з усіма церковними приписами і почестями домовину з тлінними останками Патріярха Йосифа зложено до українського військового літака, який на доручення міністерства військових справ України прилетів до Риму».
«27 серпня 1992 р. о другій годині дня, львівського часу, на летовищі у Львові зустріли домовину з тлінними останками Патріярха Йосифа Глава Української Католицької Церкви Патріярх Мирослав-Іван, Патріярх Мстислав УАПЦеркви, Архиєпископ Андрій Горак УПЦеркви московського Патріархату, Архиєпископ Мар’ян Яворскі Римо-католицької Церкви у Львові, Архиєпископ Антоніо Франко – папський нунцій України, римо-католицький єпископ Маркіян Трофим’як, українські владики в Україні і Митрополит Максим Германюк і Владика Ісидор Борецький з Канади та Владика Михайло Гринчишин з Франції і разом з ними були сотні тисяч вірних».
Важко, а то й неможливо описати враження і думки, коли ми з Ромою Навроцькою вийшли з літака і побачили ту безкрайню масу народу, що з’явилася на летовищі привітати труну Патріарха. Виглядало, наче Львів залило безмежне море народу, на яке усміхалося блакитне небо України у радіснім сяйві сонця. В хвилину цього потрясаючого відчуття спали мені на думку слова одного високопоставленого ватиканського урядовця, який, зустрівшись із Патріархом, коротко після відмови Ватикану визнати патріархат сказав до нього: «Ви самотні». Вістки про ці слова рознеслися в українській громаді, особливо в Північній Америці, і стали поштовхом для різних поїздок-паломництв до українського Рима та демонстрацій проти Ostpolitik Ватикану. Не знаю, чи той чиновник усвідомив собі, який ефект його слова справлять на українських мирян, але після них Блаженніший ніколи не був самотній, навіть після відходу у вічність.
Повністю статтю читайте у паперовому або в електронному варіанті.
