Спогади про родину о. Омеляна Глібовицького

В многодітній родині священика Михайла Глібовицького найстаршою дочкою була Домна, а наймолодшим Омелян.

Доля щасливо розпорядилася так, що розумна і освічена Домна стала дружиною священика Сильвестра Лепкого, він же письменник Марко Мурава. Вони стали батьками багатодітньої сім’ї, із дітей яких Богдан і Левко Лепкі були особливо талановиті.

Наймолодший син Омелян Глібовицький пішов шляхом батька — священика просвітителя, продовжувач ідей Маркіяна Шашкевича.

Вся родина Глібовицьких і Лепких дуже любили наймолодшого «пестунчика» Омеляна і тому, коли він став дорослим, часто гостювали в його домі знайомі та близькі, де господинею була його дружина Евгенія-Дарія із родини священика Темницького.

В розділі «Поділля і Франко» (портрет І. Франка 1893 p.. Богдан Лепкий) — «Мов нині бачу різко зарисоване обличчя дядька Омеляна з чорними палкими очима з вірлиним носом Глібовичів… Знаменитий бесідник і найкращий проповідник… Було щось в ньому, що нагадувало нашого Іларіона і польського Скаргу…» Був зразковий грекокатолицький священик, високо цінний «маловірка» І. Франка. Іван Франко його поважав, чого доказом є їхнє листування, а також гостювання І. Франка з родиною в домі о. О. Глібовицького в селі Циганах, а потім в с. Глубічок. Саме в с. Глубічок о. О. Глібовицький разом з парафіянами побудував церкву і приходство. В новому домі при дбайливих руках дружини Евгенії-Дарії мали можливість побувати численні гості. «У хаті дядька Омеляна гість нудитись не смів… Винятковий оповідач, людина надзвичайно дотепна, вмів гостей зворушити до сліз або примусити їх сміятись на ціле горло…» (Б. Лепкий «Три портрети»). То ж побували в нього Василь Щурат, Іван Труш, Михайло Дорундяк, д-р Яросевич із дружиною і сином Мітею, священики ЧСВВ Лотоцький та Ортинський. Знаходила відраду у філософських розмовах вдова Льва Сапіги княгиня Тереса Сапіжина.

Отець О. Глібовицький. як і о. Темницький належали до того покоління, що не замикалось в тісному кружку своїх студій, а цікавились всім. Мали добрі знання з літератури, історії, мистецтва, природи, математики і філософії, тобто «ніщо, що людське не було їм чуже» (Б. Лепкий, «Три портрети»).

Та недовго тривали радісні дні в домі о. Омеляна. Тільки найстарша дочка Теодозія вийшла заміж за о. А. Казновського, а молодша Дануся продовжувала музикальну освіту, як сумна вістка стрілою облетіла всіх рідних і друзів. На 48-му році життя під час проповіді, саме в тій же церкві, яку з таким запалом спішив закінчити, помер о. Омелян, саме на свято Чесного Хреста, під час дуже емоційно проголошуваної проповіді про символ Чесного Хреста, де він зрівнював важкий шлях українського народу із хрестовою дорогою Ісуса Христа. Обірвалось трагічно життя священика-просвітителя. патріота, саме при виконанні його душпастирських обов’язків.

Парафіяни поховали його, спорудили гробовець і написали «пароху с. Глубічок — вірному синові Церкви і України».

Залишилась вдова і шестеро дітей неповнолітніх, із яких наймолодшому Василеві сповнилось один рочок.

В той час єпископом у Станиславові був А. Шептицький. Він переводить зятя о. А. Казновського в Глубічок з умовою, щоб виховував всіх шестеро дітей і сам постійно піклувався долею вдови і дітей. З часом доросла Дануся і виходить замуж за о. Якова Тарнавського, а Марійка — за абітурієнта гімназії, в минулому січового стрільця, Павла Федишина. Молоді хлопці кінчають школи.

Обдарований Божою ласкою в напрямку гуманітарних наук виявився молодший Василь. Під час теологічних студій Митрополит А. Шептицький виявив в нього особливі здібності у праці із молоддю, тож посилає його в Німеччину, Францію і Бельгію студіювати журналістику. Повернувшись, Василь Глібовицький засновує молодіжне християнське товариство «Орли», випускає журнал «Орли». Бере активну участь в організації свята «Українська молодь Христові». Під час Другої світової війни живе в Кракові. Ввесь час піддержує зв’язки з Б. Лепким, часто буває в його гостинному домі, відчуває його благодійний вплив на формування національного світогляду. Разом із Левком Лепким співпрацює в газеті «Краківські вісті», займається розшуком жертв загиблих від рук НКВД в 1941 році, серед яких в Умані знаходить сестрінка Богдана Казновського. Василь Глібовицький був генеральним секретарем УЦК в Кракові й першим референтом проф. В. Кубійовича. Сам В. Глібовицький пропав без вісті у Німеччині в 1947 році. Тільки почерк вбивців відомий, навіть тіла погиблого не знайдено.

Серед внуків о. Омеляна в дочки Теодозії найстарший син Володимир Казновський пройшов 23-літнє ув’язнення в Мордовських таборах, був при смерті Михайла Сороки. Повернувся завдяки старанням сина Богдана через ООН. у дім сестри Наталії Головацької, де через кілька місяців помирає від важкої недуги і виснаження. Там же і похований в селі Дора на Івано-Франківщині. Син Степан Казновський загинув трагічно. Старша дочка Марія — дружина о. Теодора Олексієва, в минулому січового стрільця, яка разом із чоловіком вела активну роботу на просвітницькій ниві. Вона пройшла школу першої медичної допомоги при товаристві «Луг», яким керував д-р К. Боярський. В час Другої світової війни уділяла медичну допомогу бійцям УПА. а також при необхідності всім хворим. Померла в 1981 році у Львові. Молодша – Наталія Головацька — голова СУ в селі Насташин Івано-Франківської обл., активна учасниця «Просвіти» в селі Глубічок. Постійно пропагує творчість Б. Лепкого. З 1990 року не дивлячись на похилий вік бере участь в просвітницькій роботі у школах і читальнях «Просвіти» з метою повернення творчості Б. Лепкого молодому поколінню. Прожила цікаве і повноцінне життя до 87 років. Померла 28 травня 1997 p.. похована в селі Дора Івано-Франківської обл. Наймолодший син Теодозії. Богдан, названий в честь Богдана Лепкого був арештований 17-літнім юнаком і страчений в 1941 році НКВД в м. Умані. В селі Глубічок на пам’ятнику «Жертвам сталінських репресій» викарбовані імена найстаршого за віком, духовного наставника о. А. Казновського. який помер в Жданівській тюрмі в 80-літньому віці. Він вчив своїх парафіян любови до ближнього і України. Сам підтвердив своїм життям силу своїх релігійних і національних переконань і на цей жертвенник привів 17-літнього сина Богдана, який є наймолодший серед сорока перечислених мучеників із села Глубічок.

Внуків о. Омеляна Глібовицького і о. Якова і Богданни Тарнавських доля, після Другої світової війни, закинула далеко за океан. Найстарший син Омелян, названий в честь діда, в 1928 році закінчив гімназію в Івано-Франківську, а потім студіював право у Львівському університеті. Цих студій не закінчив, поскільки був арештований польською владою і засуджений Чортківським окружним судом на 1,5 року ув’язнення за приналежність до ОУН. Після закінчення ув’язнення, у зв’язку із забороною продовжувати студії в польських навчальних закладах, виїжджає на студії до Берліна, де одержує диплом інженера-економіста. після чого успішно працює в різних українських організаціях на посадах економіста. Він один із найближчих співробітників проф. В. Кубійовича. До кінця свого життя лишається вірний ідеям ОУН. Не дивлячись на те, що має відповідну економічну освіту не йде у бізнес, де міг би збагатити добробут собі й своїх нащадків, а дальше використовує свої знання там. де необхідно — українцям в еміграції. Він керівник фінансового відділу УЦК, касир головної управи НТШ в Канаді (1945-1952 pp.). Бере активну участь у всіх українських товариствах Канади, зокрема велику увагу присвячує роботі молоді у «Пласті». Живе в Торонто. Другий син, отець мітрат Володимир Тарнавський, в даний час живе в Едмонтоні, є парохом церкви св. Духа, яку збудував разом із парафіянами. Він і його дружина Стефанія являються меценатами музею і пам’ятника Б. Лепкого у Бережанах. Дочка Марія-Ярослава — поетеса, живе в США. Наймолодша із родини Тарнавських — Наталія Головата, до Другої світової війни, під час студій, жила в Кракові в домі Б. Лепкого. Вона дуже гарно згадує цей період свого життя, всіх членів родини Лепких, зокрема наймолодшу Софію-Евгенію, яка була близька за віком. Саме в Кракові, крім основних студій — стоматології, вона добре вивчила німецьку і англійську мови, що допомогло її знайти працю в роки війни і в післявоєнний важкий час пристосовування наших емігрантів в Канаді. Наталія Головата присвятила своє життя праці в мистецтві. Була членом дирекції Канадсько-української мистецької фундації. Не втрачала теж зв’язків з рідним краєм. Разом із чоловіком Мироном, Наталія приїздила на відкриття музеїв в Бережанах і Жукові, меценатами яких вони являються. У зустрічах із своєю родиною Наталія і Мирон Головаті залишили теплоту своїх сердець, найкращі спогади доброжичливости. Діти о. Я. Тарнавського зробили вагомий внесок на побудову церкви в с. Улашківці.

Внуків о. О. Глібовицького (дітей Марії Федишин) спіткала трагічна доля за винятком молодшого Олега Федишина. Найстарший син Богдан, рівнож названий в честь Б. Лепкого, перший із студентів першої гімназії м. Львова, був розстріляний НКВД в 1940 р. Слідів його смерти не знайдено. Сини Роман, Зенон і Василь загинули в боях під Бродами, як бійці дивізії «Галичина». Тільки наймолодший Олег закінчив студії і став професором історії в США де проживає і досі. Мати їх — Марія Федишин померла в Америці, чоловік її Павло Федишин помер в 1943 році у Львові.

Тож всі діти і внуки були гідними послідовниками о. О. Глібовицького. Дух завзяття родини Глібовицьких не покидав їх ніколи, помагав жити в складних умовах воєнної завірюхи, а декому і прийняти мученицьку смерть.

9.11.97 року в с. Циганах на приходстві встановлено меморіяльну таблицю в пам’ять того місця, куди в гості до пароха о. О. Глібовицького приїздили його племінник Б. Лепкий, а також І. Франко з родиною, М. Возняк і інші визначні люди тої епохи.

Вшанувати цю подію прибули із Тернополя владика Михаїл, священики, представники обласної та районної влади. «Просвіти», Союзу Українок, представники преси і численні миряни. Всі прийшли в честь 125-літнього ювілею віддати данину пам’яті великому сину Золотого Поділля і всієї України Б. Лепкому.

Від родини, поряд з іншими, мені було довірено відкрити меморіяльну таблицю і висловити слова подяки.

Ольга Олексіїв-Онутчак