Спогади

З січня 1993 року ми були учасниками на першій Службі Божій о. Павла Гайди, що відбулась в українській католицькій церкві св. Покрови в Бріджпорті, Конн. Це була надзвичайно зворушлива подія, бо перед моїми очима стояв його дід, о. Ярослав Княгиницький, колишній мій катехит. Пригадались мені мої дитячі роки.

Виростаючи на своїй рідній та ніколи не забутній землі, пам’ятаю своїх катехитів, котрі приходили нас навчати релігії. Лишилася мені в пам’яті особлива постать о. Ярослава Княгиницького, катехита нашої кляси в Старім Місті — Підгайцях. Вітаючи нас християнським привітом «Слава Ісусу Христу!», всі ми вставали і відповідали: «Слава навіки!». Отець був високого росту, у священичій реверенді, нам, малим школярам, дуже імпонував. Із великим зацікавленням слухали його науку, яку починав молитвою «Отче наш», а закінчував «Богородице Діво». Все нам наказує, щоб ми молилися українською мовою, а не підпадали під польський вплив. Звичайно, діти не зрозуміли вповні вагу його слів. Ніколи і не думала, що в нашій рідній церкві буде чужа мова.

Згодом о. Княгиницький став нашим парохом. Ми, парафіяни, тішились, що одержали ревного священика, котрий буде кріпити великих і малих своєю християнською наукою. Та не довго довелося тішитись. Перед розпадом Польщі нашого пароха заарештували поляки. Одного сонячного дня чула я якийсь гамір і вийшла подивитись, що там діється на дворі. Бачу, когось ведуть «шандарі» — один попереду, другий позаду, а два побіч, це був Княгиницький. Усі чотири поліцаї з крісами. На мене, молоду, цей момент залишив велике враження. Ще сьогодні бачу цей образ перед моїми очима, як отець у священичій реверенді, ідучи серед шандарів, з відчиненим грубим молитовником ревно молився. Задумалась я тривожно, невже ж вороги добиваються до нашої церкви та забирають нашого душпастиря? Що станеться із його дорогою жінкою, підростаючими дітьми та його мамою? Коли виводили отця із хати отець звернувся, як мені сказали, до наймолодшої донечки Ромці, кажучи: «Ти мене, ангеле, врятуєш, і я повернусь до вас!». Коли Польща розпалась, о. Княгиницький повернувся до своєї родини.

Не бракувало нашого пароха біля чудотворної Матері Божої на відпустах у Зарваниці. На одному відпусті, коли я була присутня, бачила Митрополита Андрея Шептицького, котрий сидів на кріслі серед натовпу народу та споглядав на своїх душпастирів і вірних. Із того самого відпусту пам’ятаю випадок, де наш о. Княгиницький виявив особливий свій душпастирський вплив. Сталося це вже по відправах. Недалеко зарваницької церкви розгорівся вогонь, і вірні почали метушитися. Наш парох, о. Княгиницький, почав молитися вголос «Богородице Діво, радуйся…» та просив людей молитись разом із ним. Цією молитвою і своїм провідництвом заспокоїв людей.

Отець Княгиницький своїх дітей виховав у християнському дусі, які залишились вірні своїй Церкві і народові. Ніколи не думала, що живучи поза рідною землею, буду свідком першої Служби Божої нащадка мого староміського пароха. З цього приводу радіють нині батьки о. Павла, але і радіє св.п Ярослав Княгиницький, що любов до свого народу і Церкви дала доброго нащадка о. Павла Гайду. Нехай Всевишній Господь допоможе о. Павлові в успішному продовженні священичої праці свого дідуся!

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>