Спокуса тотальної зневіри: богослови, філософи і психологи про акедію

Перший ворог на шляху служіння Богові

Для глибшого зрозуміння стану тотальної зневіри слід звернутися до роздумів німецького католицького богослова і філософа Йоганнеса Гессена. У книзі «Сенс життя» він писав: «Перед кожним стоїть образ того, чим він має стати, і поки він цим не став, цілковитого спокою йому не знати». Отже, акедія може зачепити людину, якій видається, що вона йде не тим шляхом, яким мала б. І злий дух використовує це.

Не дивно, що в Середньовіччі стан акедії називали чумою і першим ворогом тих, що обрали богопосвячене життя, але почали сумніватися у правильності свого вибору. Зрештою, для кожного християнина акедія, тобто нехіть (зневіра, смуток) із домішками ресентименту (озлоблення – Ред.), є смертним гріхом. Вона розміщена, зокрема, серед таких гріхів, як гордість, жадібність, заздрість, гнів, обжерливість, лінощі (Катехизм Католицької Церкви, §1866) або ж обжерливість, грошолюбство, гнів, нудьга, марнославство, гордість (Катехизм УГКЦ «Христос – наша Пасха», §759). Всі ці феномени дуже заважають християнину жити праведним життям. Навіть якщо ви були на сповіді, але нічого не робите, щоб позбутися цих гріхів, то душа не має спокою, життя стає нестерпним.

У 1587 році була написана інструкція для сповіді «Summa de vitiis et virtutibus», в якій перелічені поведінкові норми і звички людини, близькі до акедії: байдужість, слабкість, сонливість (млявість), неробство, відкладання на потім, повільність, недбалість, недостатнє терпіння, розслаблення душі, нерішучість, неохайність, лінощі (апатія), невіра, відчай, безвихідь, втома від життя.

Але кожному з цих гріхів відповідає окрема чеснота для протидії спокусам. Як пише шведська дослідниця Карин Юганнісон у книзі «Історія меланхолії», протидією акедії є терпіння, сила волі та душевний запал.5 Обдумуючи шляхи боротьби зі зневірою, отець Габріель Бунґе яскраво сформулював співмірні ідеї Євагрія Понтійського. Отже, монах пише: «Його психологічне вчення здобуло широку популярність, служіння єдиній меті: щоб людина знову стала здатна до любові і «здатна до Бога». Для цього необхідно перемогти пристрасті, які спотворюють саме людське єство, позбавляючи його здатності любити. Для здобуття цієї перемоги належить знати, яким чином пристрасті розпалюються демонами і потім впливають на людську душу».

Повністю статтю можна прочитати у паперовій версії журналу.