У місяці липні 1984 p., після гарячого дня і праці в городі, лягаючи спати, я роздумувала над Патріяршим Двором у Римі.
Минуло 10 років з того часу, коли я біля Українського Католицького Університету в Римі упорядкувала пасіку: перенесла ці трудолюбиві бджілки до нових вуликів.
— Ось бачите, — сказав тоді до питомців св. п. Патріярх, — вона зробила чудо.
— Це, прошу Вашого Блаженства, у першій мірі заслуга Ваша, бо Ви ласкаво дозволили мені й о. Іванові привезти ці нові вулики для Ваших бджілок. По телефоні з Ватикану Ваше Блаженство сказали, що треба пасічника «… а жінка що може зробити?., бджоли покусають», а бачите, ні одна не вкусила. Та ще як радо бринять і вже не дармують!..
— Заслуга тут також Ваших питомців, що помагали збивати скриньки і рамці для нової основи. Це була справа конечна, на часі. У старих, дірявих вуликах не було ні одної рамки на новий пожиток, все заповнене цукром, якого зовсім не треба давати на короткий зимовий період в Італії.
— Цю пасіку подарували нам добрі люди, і Бог поблагословив, а що ви зробили зі старими рамками? — немов у страсі, щоб не пропало дещо корисного, спитав св. п. Патріярх.
— Очевидно, все використане, особливо рамки з червою я перенесла уважно і всюди є матка, без якої міг би загинути рій. Решту спалила, щоб не замножилась метелиця, найбільший ворог пасіки.
— Звідки ви це все знаєте? — запитав св. п. Патріярх.
— Моя покора і любов до цього Патріяршого Двору, як також Вашого Блаженства безконечні турботи — навчили мене.
— Ви уперта жінка, та робіть як знаєте, що з вами робити. А коли привезли насіння аж з Канади, то садіть де хочете, бачите, бачите, роботи багато, а рук до праці — мало!
Звертаючись до питомців, що привітали Патріярха, їх Блаженство Патріярх сказав:
— Учіться, хлопці, не одному прийдеться поборювати труднощі, плекайте, що добре і корисне.
Потім Блаженніший св. п. Патріярх повів мене оглянути господарську частину Патріяршого Двору. Все було у належному порядку. За дротяною сіткою — кури, качки, крикливі гуси й горді пави. Верхом змагалися голуби, немов вітаючи свого Дворянина-Патріярха й просячи, воркотіли: «цук-ру, цук-ру…» До рук їх Блаженства прилетіло голуб’я. Цей чудовий образ назавжди залишився у моїй пам’яті. Можна було відчути, як сердечно це голуб’я тулилося і дзьобало зерно з рук св. п. Патріярха Йосифа.
Тепер, роздумуючи над пережитим, сон не приходив, хоч очі мої, втомлені липневим сонцем, були замкнені. Крізь них я побачила, немов сонце, золоте прозоре світло, в якому оформилося лице св. п. Патріярха Йосифа, із зверненими вгору очима. Я з захоплення відчинила очі і… коли знову їх замкнула, щоб далі любуватися тим привидом, вже не було Патріярха, але у цьому самому світлі я побачила лице Ісуса Христа, що так само, як і св. п. Патріярх, дивився догори.
У мене промайнула думка, що цей погляд вгору немов «зелене світло» для мого відходу в засвіти. Я раділа, що Христос вдруге прийшов до мене сам, як перед 25-ма роками, розтятий на половину, без ніг, обняв мене руками із словами: «Не плач, все буде добре!» І сталося добре — приїхав Патріярх і злучив Христове Тіло в одну Церкву!
Тепер перед своєю появою післав Христос (немов предтечу) св. п. Патріярха Йосифа (на добро, щоб ми у жалобі опам’яталися).
З радости дякуючи Христові за появу в липні 1984 p., я записала в нотатнику такі рядки:
Привид
Я чую Боже післанництво,
В моїй кімнаті Патріярх,
Що світлом в світлі появився,
За ним прийшов сам Бог-Христос!
Не був це сон, а привид дивний,
З облуди, сумніву відлет,
У засвіти шукати правди,
Яку ховають у намет.
Щоби не жила у народі
Де мир душі і благовіст,
Бажання жити все на волі
І мати рідну, чесну Власть.
Від появи цього привиду минуло два місяці, коли до моєї кімнати хвилі етеру донесли вістку, що Всевишній покликав їх Блаженство на вічний спочинок.
І моє… «перестало битись серце», сльози мрякою заслонили очі перед світом, в душі природний неспокій.
Розвіялась надія, що у 1988 р. сповниться мій сон з 1983 року: що над Дніпром, де зібралось багато людей, а ніхто не знав чого, тільки мовчки в очікуванні всі дивились угору. По хвилині з’явився якийсь дивний гелікоптер, а коли він знизився над Дніпровими водами, я побачила їх Блаженство Патріярха, що встромляв трираменний хрест у воду, а замість кропила дав паламареві мітлу і відлетів…
Летім і ми думками за Заповітом св. п. Патріярха Йосифа, і наукою Христа і сили наберімося від св. Мучеників.
