Свіжий номер

1(501)2024

Час ставати сильнішими

Стати автором

Справа нової єпархії та нових владик

Заява української католицької ієрархії Канади з приводу створення
нової – Нювестмінстерської – єпархії й назначення двох нових владик
для українців католиків країни проголошених
Апостольським Престолом дня 2 липня 1974 року

Зі зростом Української Католицької Церкви в Канаді, давалась відчувати потреба створення двох нових єпархій — в Бритійській Колюмбії й в Монтреалі — та назначення двох нових єпископів для Українців католиків тих територій.

Цю велику духовну потребу наших вірних глибоко відчув у часі своїх відвідин Канади, в 1968 р., Його Блаженство Блаженніший Кардинал Кир Йосиф, Верховний Архиєпископ Українців католиків, який вислав тоді окреме письмо до Святішого Отця, про потребу створення таких двох нових єпархій та піднесення Преосв. Кир Ніля Саварина й Кир Ізидора Борецького до гідности Архиєпископа. Українська Католицька Ієрархія Канади вповні піддержала цю важливу ініціятиву Голови нашої Помісної Церкви.

Тому сьогодні, ми всі дуже радіємо, що хоч частина цього великого пляну стала дійсністю, а саме, що наші вірні в Бритійській Колюмбії одержують свою власну — Нювестмінстерську — Епархію, зі своїм власним єпископом, а Преосв. Кир Ніль Саварин, Епарх Едмонтонський, дістає до помочі Єпископа Помічника. За це все ми складаємо щиру подяку Всемогучому Господеві, Святішому Отцеві Папі Павлові VI, та його Блаженству Кир Йосифові. Водночас, ми щиро вітаємо обох Єпископів-Номінатів — о. Єроніма Химія, ЧСВВ, єпарха новоствореної Нювестмінстерської Епархії та бажаємо їм обильного Божого благословення в їх новій Апостольській праці.

Коли йдеться про питання процедури при створенні нових єпархій і назначенні нових єпископів для вірних Східніх Церков поза границями своїх Патріярхів, що його підноситься з приводу створення нової єпархії й назначення двох нових Владик для вірних нашої Канадійської єпархії й назначення двох нових Владик для вірних нашої Канадійської Митрополії, це питання є предметом розмов між Апостольським Престолом і нашою українською єрархією і його належить залишити компетентним чинникам*.

Дано в Вінніпегу, Едмонтоні, Торонті й Саскатуні, дня 3 серпня 1974 року.

+ МАКСИМ ГЕРМАНЮК, Митрополит Вінніпеґський
+ НІЛЬ САВАРИН, Епарх Едмонтонський

+ ІЗИДОР БОРЕЦЬКИЙ, Епарх Торонтонський
+ АНДРЕЙ РОБОРЕЦЬКИЙ, Епарх Саскатунський

 

* В «Церковному Віснику» ч. 143 (Чікаґо) в статті В. Маркуся «Після Епископських Номінацій» у розділі «Заперечена помісність» читаємо: 

Заперечена помісність

Із з’ясованого виходить, що Ватикан останніми номінаціями зігнорував помісний характер нашої Церкви, не трактує її як окремої одиниці (партикулярної Церкви), навіть хочби в діяспорі, заперечує її владу (верховноархиєпископський уряд), нехтує нашими Синодами та не прийняв до відома конституції про патріярший устрій Помісної УКЦеркви, схваленої в листопаді 1973 р. на Шостому Синоді.

На це натякає заява в канцелярії їх Блаженства, але це замовчує українська католицька ієрархія в Канаді. Властиво, є одне важливе місце в заяві Владик Канадської Митрополії з 3 серпня 1974 р., що його подаємо і згодом скоментуємо:

«Коли йдеться про питання процедури при створенні нових єпархій і назначенні нових єпископів для вірних Східніх Церков поза границями своїх Патріярхів, що його підноситься з приводу створення нової єпархії й назначення двох нових Владик для вірних нашої Канадійської Митрополії, це питання є предметом розмов між Апостольським Престолом і нашою українською ієрархією, і його належить залишити компетентним чинникам». (Див. «Поступ», 4-11 серпня 1974).

Вражає в цьому формулюванні насамперед те, що українські Владики Канади приймають теперішній аргумент Апостольської Столиці про те, що їхні єпархії, як і всі наші церковні одиниці у вільному світі є поза патріяршою (верховноархиєпископською) територією. Ця позиція перекреслює всі наші дотеперішні заходи для відновлення помісности й побудову синодального управління нашої Церкви на чолі з Патріярхом (Верховним Архиєпископом). Хто це приймає, готов говорити з найслабших позицій і викреслити з історії нашої Церкви останніх десять років змагань і досягнень.

Не сказано також, хто з української ієрархії та від її імени говорить з Апостольською Столицею, бо, як виходить з іншого повідомлення, від 1968 р. з Блаженнішим в тій справі ніхто не порозумівався.

Викликує застереження те місце заяви, де чотири наші Владики в Канаді кажуть, що ці справи (процедури вибору єпископів і творення нових єпархій) «належить залишити компетентним чинникам». Це, мабуть, реакція на заходи мирянських чинників, або й на критичні голоси в пресі з приводу номінацій.

Якщо канадські Владики хочуть цим сказати, що вони справу позитивно розв’яжуть самі з чинниками Апостольської Столиці, то ми маємо основу сумніватися на підставі того, що їм досі майже нічого не вдалося осягнути в обороні помісности, прав і влади нашого Синоду та Блаженнішого Первоієрарха. Однак, якщо вони мали намір сказати, що священикам і мирянам «зась» до цієї справи, бо вони не покликані, то мусимо з прикрістю сказати, що Владики стосують практику Курії і її речників.

Ніхто не може мовчати, коли маємо справу з разючими порушеннями наших прав, коли все це прикривається софізмами і псевдоправною казуїстикою, а головно, коли є багато недомовлень, фальшу і браку доброї волі. Живемо в час, коли мусить бути відкритість навіть у церковній, а, може, тим більше в церковній адміністрації. Треба про речі говорити ясно, подавати правдиву й повну інформацію. Пора закінчити з тим, мовляв, не втручайтесь до несвоїх справ. Цього ніхто не може заборонити людям свідомим і думаючим, які бажають бути як слід поінформованими. Якщо запитання й критика відбуваються в пресі й відкрито, то принаймні за тим стоїть хтось відповідальний. Буде гірше, як це залишиться «приватним агенціям», що поширюватимуть різні неперевірені вісті та ще, може, більше зворохоблюватимуть уми вірних, аніж відповідальна публічна опінія.

Хочемо вірити, що Владики не думали цим заглушити публічну дискусію, а також припинити заходи серед українського Божого люду на захист таких важливих справ, якими є помісність і церковне самоуправління. Хочемо також сподіватися, що самі Владики будуть подавати в таких важливих справах повнішу і яснішу інформацію, щоб не вводити плутанину серед своїх вірних і читачів. 

Поділитися: