Спроба Кремля піднести до лику святих Московської Православної Церкви о. Гавриїла Костельника

В останньому часі на Заході поширилась вістка, що московський Патріярхат Російської Православної Церкви з нагоди 1000-річчя хрещення Руси подав урядові список кандидатів для канонізації на святих Російської Церкви. Цю вістку подала більше уточнено Українська Пресова Служба за січень 1987 p., що одержала деякі інформації з московських джерел, але дотепер не має офіційного потвердження.

Говориться, що вожді у Кремлі відкинули пропозицію, щоб серед кандидатів були Оптинські старці, але дали згоду для канонізації Ігнатія Бранчанінова і Теофана Затворника під умовою, що московський Патріярхат проголосить о. Гавриїла Костельника святим, бо, мовляв, він «загинув за православну церкву».

Навіть у випадку, що ця вістка не має ще офіційного потвердження, то вона є можлива. Ми знаємо з історії, що Російська Православна Церква завжди була на послугах царів, а сьогодні — кремлівських вождів. Пригадаймо собі, як московський патріярх Алєксій з приводу спроби ліквідації Української Католицької Церкви закликав: «Господь явно благословив зброю тих, хто піднявся проти Гітлера і фашизму на захист волі, миру та щастя людськости… А до чого закликав вас небіжчик, митрополит Андрей Шептицький та його найближчі спільники? Вони кликали вас під ярмо Гітлера, вони вчили вас схиляти свої голови перед ним. А куди й тепер веде вас Ватикан, закликаючи в різдвяному та новорічному посланнях папи доброзичливо ставитися до всіх носіїв фашизму, поставитися милосердно до Гітлера, цього найбільшого злочинця, що його тільки знала історія…».

Це тільки був, у той час, своєрідний прелюд церковного достойника московської православної Церкви, який прозвучав як блюзнірський і брехливий донос, щоб після цього можна було закликати до бунту і зради Української Церкви. Він так і зробив, ось його слова: «… порвіть, розторгніть вузи з Ватиканом, який веде вас у темряву, у духовну загибель, завдяки своїм релігійним помилкам, а тепер хоче вас озброїти проти всієї вільної людськосте, хоче вас поставити спиною до всього світу…». Так говорив у той час церковний достойник московської церкви. В його словах не було ні крихітки будь-якої любови, а про християнську — нема чого й згадувати. Всі ці церковні ознаки були тільки прикриттям і такими залишились майже для всіх московських церковних достойників, які є послушними виконавцями волі кремлівських вождів. Під таким кутом слід розглядати спробу канонізації о. Гавриїла Костельника. Це для Кремля нічого надзвичайного.

Слід відмітити, що ми довгий, довгий час не зупинялись і не згадували імени о. Гавриїла Костельника, який був головою «Ініціятивної групи» по «возз’єднанню» Української Католицької Церкви з московською православною Церквою, до якої ще належали о. Михайло Мельник і о. А. Пелвецький, з яких вже ніхто не живе. Може й правильно, що ми не згадували і не засуджували членів «Ініціятивної групи», не засуджували й не називали їх зрадниками. З незаперечною певністю можемо сказати, що кожний із згаданих діяв під примусом. Навіть коли б був о. Г. Костельник відмовився, то кремлівські вожді були б знайшли іншого, який був би виконав цей кремлівський плян. Але і в цій обставині напевно о. Гавриїл Костельник мав на увазі у першу чергу спасіння людських душ.

Колишні жителі міста Львова добре собі пригадують о. Гавриїла Костельника, як особливо виняткового священика, вдумливого проповідника, інтелектуаліста, традиціоналіста, знавця обряду східніх католицьких церков і тонкого містика. Він своїми глибоковдумливими проповідями зближав вірних з Христом та Його вченням. Ні більше, ні менше — о. Костельник був винятковим священиком.

Водночас належить також згадати, що о. Костельник належав до делегації, що їздила до Москви і яку вислав Митрополит Андрей і Блаженніший Йосиф Сліпий у справі домовлення з урядом, щоб Українську Католицьку Церкву зареєструвати і мати офіційне визнання. Коли делегація повернулась з Москви, це вже було після смерти митрополита Андрея, о. Костельник був дуже розчарований. Очевидно, будучи в Москві, він бачив, до чого прямує Кремль. Тому він заступав думку: «Коли ми не підемо на їх (розумій Кремля) умови,— говорив у вузькому колі,— то все піде к чорту…». Не можна сказати, що в цьому не було певного глузду, але він не зумів побачити справжньої цілі Кремля, бо ж їм ішлося не тільки про повну ліквідацію УКЦеркви, але про ліквідацію Христової Церкви, як такої.

Плян був давно виготовлений в Москві, що його поблагословив московський патріярх Алексій, і в той час не було сили, щоб могла була його змінити. Це добре бачив о. Костельник і мав надію, що йому вдасться хоч дещо щось врятувати.

Без найменшого сумніву, постава наших владик була подивугідна. Всі вони відмовились від диявольських плянів і стали Ісповідниками за Христову Віру. В цьому великому трагізмі нашої Української Церкви й українського народу слід бачити Боже Провидіння. Але повернімось до канонізації о. Гавриїла Костельника.

Отже, Кремль дальше твердить, що о. Гавриїл Костельник «загинув» з рук післанців Ватикану і що, мовляв, його вбили українці-католики. На іншому місці друкуємо інтерв’ю члена редакційної колегії журнала «Патріярхат» д-ра Михайла Марунчака, що його інтерв’ю з дочкою о. Гавриїла Костельника — Христиною Польяк було надруковане у «Вістях з Риму». З поданих інформацій, які вона висловила чи, вірніше, переказала розповідь її матері, що о. Костельника вбили більшовики. Цікавим є те, що вони за всяку ціну хотіли, щоб дружина о. Костельника сказала, що убивником був її син Іриней. Що за макабричність.

Але варто при цьому пригадати, як про цей факт писалось у 1979 р. у радянському журналі «Вітчизна» за місяць березень. Там писалось, що «наприкінці 1945 р. прибули до Львова В. Ординець та І. Панько для вбивства о. Костельника» біля його дому, але були вчасно затримані чекістами й віддані під суд; 1946 р. «Із Мюнхену через Чехо-Словаччину» був висланий до Р. Шухевича, посланець бандерівського проводу і зарубіжних уніятів Поліщук (оунівська кличка «Хмурий»), що нібито мав завдання схопити о. Костельника і доставити його до УПА, а звідти до Західньої Німеччини. Відповідні листи до о. Костельника і до Р. Шухевича нібито передавали йому Ленкавський і о. Малиновський. Навіть ніби — цитатами з усіх інструкцій і розмов прикрашує свої ревеляції КҐБівський історик-академік, не раз не турбуючись подаваням джерела, звідки він так докладно цю розмову «втрійку знає, де навіть про міміку учасників зазначено». І продовжує: «Однак, і цей плян зірвався». І тоді за вказівкою з-закордону підготовив вбивство крайовий провідник ОУН Зиновій Тершаковець, доручивши це Василеві Панькову, «котрий до переходу в банду служив поліцаєм у Рогатині», передаючи йому маленький образок Діви Марії на чорному шовковому шнурку, «освячений, за словами ватажка, у самому Ватикані». «20.IX. 1948 р. у Львові після закінчення богослужби й виходу протопресвітера Гавриїла з Преображенської церкви Паньків кількома пострілами вбив Костельника і намагався втекти. Але за вбивцею кинулося кілька прихожан, і тоді, опинившись у глухому провулку та переконавшись у неможливості втечі, Паньків вихопив з кишені пістолет і застрелився».

До цього слід додати, що автором вищенаведеної фантазії є КҐБіст Климентій Євгенович Гальський, що часто пише на оунівські і церковні теми, а саме про уніятську Церкву під псевдонімом Клим Дмитрук. Цей борзописець вже нам давно відомий.

Як бачимо, КҐБівський борзописець ні одним словом не згадує про те, що Гавриїла Костельника вбив його рідний син Іриней, як намагались умовити дружину КҐБісти у Львові, але подає ім’я вбивника, яким мав бути Василь Паньків. Треба вірити, що ціла версія, що її подав КҐБіст Дмитрук-Гальський, є видуманою.

Цю справу досліджував д-р Олекса Горбач, і він про це писав у журналі «Патріярхат» за листопад 1982 року. Його версія не повністю покривається з розповіддю дружини Гавриїла Костельника. Різниця є в тому, як пише Горбач, що убивника вбили якісь військові, що вийшли з будинку тоді, коли Христина Польяк сказала, що їхало авто проти убивника, і коли убивник зрівнявся з автом, з середини авта почулися стріли, і атентатчик повалився мертвий. Можна припускати, що розповідь Христини Польяк є більше точною, хоч в загальному вона майже покривається з версією О. Горбача.

Отже, ні більше, ні менше, КҐБіст Гальський-Дмитрук написав у «Вітчизні» свідомо чисту брехню. Дехто з сучасних мешканців Львова навіть вірить у цю брехню і її повторює як достовірну «правду» українським туристам, що приїжджають з США.

Можливо, що теперішній вождь Кремля Михайло Ґорбачов не знає дійсної правди про смерть о. Гавриїла Костельника, бо КҐБ могло не подати точної інформації, і тому він висунув о. Гавриїла Костельника у кандидати на святих, хоч тяжко в це повірити. На жаль, це вже така комуністично-більшовицька система, що знищує невинних людей, а в даному випадку людину, за якою мають затертись сліди примусового т.зв. «возз’єднання Української Католицької Церкви з московською православною Церквою», а тепер хочуть зробити цю людину святою. Це може робити тільки Москва, що називає себе «третім Римом».

Хіба ж у цій канонізації на святого о. Гавриїла Костельника, що плянується на святкуванні 1000-річчя хрещення Руси-України, не буде брати участь Апостольська Столиця? Маємо надію!

Микола Галів

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Свіжий номер

2 (477) 2020 2-2020-internet-web