Становище

Зібрані представники духовенства і мирян на ювілею 60-ліття священства їх Блаженства Патріярха Йосифа та у зв’язку із зустріччю в Римі Владик Помісної Української Католицької Церкви, відбули свої наради з метою обміркування нинішнього становища цієї Церкви. Після докладного обговорення останніх потягнень Римської Апостольської Столиці супроти Блаженнішого Первоієрарха і Єпископату нашої Церкви та розглянення деяких жалюгідних подій у двох окремих наших церковних одиницях, зібрані прийшли до певної оцінки ситуації. Без того, щоб ставити себе в ролю суддів щодо подій та осіб, все таки позволяємо собі щиро і безпосередньо висловити свій погляд та звернути увагу кому треба на небезпечні наслідки створеної ситуації. Зокрема предкладаємо цю нашу оцінку і становище Високопреосвященним Владикам, зібраним на своїх нарадах в Римі.

І. До останніх потягнень Східньої Конґреґації:

Нам стало відомим, що українські єпископи, запрошені Блаженнішим Отцем Йосифом, Главою Української Церкви і Кардиналом, на свято св. муч. Климентія Папи, якого ім’я носить Український Католицький Університет, і водночас на святкування 60-ліття свого священства, отримали напередодні їх прибуття до Риму, або вже тут в Римі, т. зв. Ноту, долучену до супровідного листа ч. 388/69 з 4 грудня 1976 р.

За своїм змістом ця нота повна інсинуацій, незгідних з правдою тверджень і зневаг Блаженнішого Йосифа, українських Владик і цілої Помісної Української Католицької Церкви. В ноті не можна знайти ні сліду євангельської християнської любови та пошанування людської гідности. Нота — це документ вже, здавалося б, віджилого римського куріяльного абсолютизму і юридизму, документ, що своїм змістом і формулюванням нагадує подібні документи авторитарних режимів. Це також документ морального терору, спрямованого супроти Ієрархії Української Церкви.

Вистачить навести лише кілька прикладів: в ноті забороняється навіть говорити про еклезіологічні і пастирські проблеми нашої Церкви. Заперечується виконування пастирських обов’язків, покликуючися на т. зв. «юрисдикції» і канони сумнівного, а то й незаконного у світлі пособорової Церкви характеру. Найстаршу на Сході Европи помісну Церкву, що є частиною Вселенської Христової Церкви, знецінюється і зневажається, відбираючи їй її історичне й канонічне ім’я; нота вже не називає її Церквою, а тільки «українська католицька спільнота». Ось так трактує Римська Апостольська Столиця Церкву Мученицю і Ісповідницю.

У святому гніві й обуренні відкидаємо цей документ, нечуваний ще в історії наших взаємин з куріяльною адміністрацією. Ми протестуємо проти вже явних тенденцій, що криються в ноті — до кінця понизити нашу Церкву і її Ієрархію та звести її до рівня адміністрованих одиниць і вірних якогось одного обряду. Благаємо і заохочуємо Владик відповісти гідно на цей документ, протестуючи проти його авторів на найвищому щаблі влади у Вселенській Церкві.

ІІ. До ситуації в екзархаті Великої Британії:

Від понад одного року дуже загострилися відносини між екзархом Великої Британії та його вірними й організованою громадою на тлі сепаратної дії, чи краще протидії Владики Августина Горняка щодо зусиль значної частини українського духовенства і мирян завершити нашу Церкву патріярхальним устроєм. Останні потягнення Владики Августина, а саме усунення окремих осіб за посередництвом бритійської адміністрації від відвідування Божого храму, закриття іншої церкви та загрозою суспензою священикам, які стараються задоволяти потреби позбавлених душпастирської опіки вірних, є нечуваним зловживанням єпископського уряду. У висліді цієї незрозумілої політики Екзарха, тисячі вірних, що залишилися без духовної опіки, наражені на втрату віри та є згіршені поступуванням священиків, що діють під примусом Владики. Ми вбачаємо в цьому не лише особисту дію Владики Августина, але також тенденційно інспіровані заходи на розклад нашої громади та на компромітацію українства і його церковного і світського проводу перед публичними чинниками.

Цей стан не може далі продовжуватися. Якщо Владика Августин, куріяльні чинники, які йому дають у цьому підтримку, та всі, від кого залежить сприятлива розв’язка конфлікту, хоч трохи мають на увазі добро душ і нашої Церкви на поселеннях, вони мусять зробити дійсні, а не сповидні акти замирення й погодження. Боліючи над цим усім, ми водночас звертаємося до всіх, хто має ключі до розв’язки, одважно і в покорі, керуючися вищими інтересами, а не буквою «закону» і принципу «непорушности авторитету», негайно привернути радше мир і згоду, аніж надуманий кимось «правопорядок». Тут більше як закон, що його можна всяко інтерпретувати, повинні діяти любов, благодать і головні чесноти християнина.

Зокрема ми прохаємо їх Блаженство та Постійний Синод нашої Церкви вглянути негайно і рішучо в ситуацію, провірити її та з обидвома сторонами узгіднити норми співжиття й співпраці, привертаючи нормальні відносини душпастирювання і діяльности наших церковних громад. Рівнож закликаємо чинники Римської Апостольської Столиці припинити вживання своїх сумнівних засобів інґеренції, покинути легалізм і без зайвого фаворизування однієї сторони дати можливість знайти розв’язку нам самим! Владика Великобританії, його священики, вірні та їх комітети повинні зрозуміти, що це є наша внутрішня справа, і лише ми самі знайдемо тривалу і згідну з нашими інтересами розв’язку наболілих проблем. Замість до авторитаризму і чужої помочі, звернімся до духа вирозумілости й української солідарности, й тоді напевно знайдемо ми самі так потрібний нам внутрішній мир і злагоду. Імпортованими авторитетами і засобами та чужим духом ми нічого не збудуємо, а зруйнувати можемо багато.

Уважаємо, що ключі розв’язки є насамперед в руках української духовної влади і духовенства на місці, а також всього українського єпископату, який нестиме велику відповідальність за можливі наслідки. Висловлюємо солідарність з тими, які так чи інакше від цих подій потерпіли, чи ще терплять, але водночас закликаємо мирянство бути второпними, мудрими й відповідальними у своїх діях та не дати себе спровокувати на необдумані кроки. Разом з тим прохаємо вірних і їх провідників зустріти кожну щиру ініціятиву та заходи на замирення в дусі обопільного прощення. Очікуємо, що ця справа знайде своє скоре полагодження без того, щоб наша Церква зазнала дальших шкод не лише у Великій Британії, але й деінде.

ІІІ. До ситуації кількох традиційних парафій УКЦеркви в Філядельфійській Архиепархії

Дещо подібні події, хоч на меншу скалю, заіснували в Америці, точніше на території Філядельфійської Архиепархії. Факт, що новопризначений Адміністратор Архиепархії почав своє урядування із суспензи кількох священиків, із заборони служити на «своїй території» іншим священикам, чи «невизнання» їх гідностей, наділених Патріярхом, справді глибоко нас дивує й огірчує. Разом з цим і в цих же актах відчувається виразний визов Первоієраршим прерогативам та авторитетові їх Блаженства, проти якого в кінцевому висновку і ведеться ця акція. І в цьому також ми зауважуємо чужу руку, яка бажає нас не лише порізнити між собою, але і себе взаємно викінчувати власними ж руками. Якщо хтось цього виразно не бачить, нехай прозріє і зрозуміє виразно мотиви та дійсне джерело усіх цих потягнень, а також їх приціл.

Дві засновані з потреб вірних парафії в Філядельфійській Архиепархії, не зважаючи на те, що ті вірні домагалися від років для себе духовної опіки в дусі і згідно з традиціями нашої Церкви, вилучено поза рямки нормальної юрисдикції. Це не самі вірні чи їх священики, і не їхні громади відділяються від нашої Церкви, але їх усувається задля зле зрозумілого авторитету, зайвих формальностей та амбіцій. Як бачимо, знову зовнішні чинники сприяють поглибленню в нас кризи і штовхають церковну владу на небезпечні кроки, що через них у минулому нераз потерпіла наша Церква і справа єдности з Римським Апостольським Престолом. Не сумніваючися, що досвід минулого нашої Церкви в Америці добре відомий усім тим, що користуються й надуживають своєю владою, можна прийти до прикрого висновку, що декому може й не так то залежить на нашій єдності з Престолом Петра.

Коли ж твердимо, що у випадку двох оспорюваних парафій в Філядельфії і Клівленді не йдеться про якихось «схизматиків» чи зісвітчених радикалів, тільки про людей побожних і чесних, що так тягнуться до своєї Церкви, то не можна не дивуватися засобам боротьби з ними в ім’я кумиру — «авторитету» чи «закону», які можна спокійно інтерпретувати також інакше.

Так само в Америці ще останній час завернути із шкідливої дороги та полагодити справу найпростішим шляхом — відкласти до архіву всі дотеперішні заяви і розпорядження та почати нормальні взаємини з цими двома парафіями, які бажають в рямках нашої церковної організації виконувати ті обов’язки, які нормально належать та виправдано очікується від парафіяльної громади. Звичайно, це не може бути знущанням над людським сумлінням і одностороннє упокорення, що мало б посмак «горе покореним».

Уважаємо, що зібрані тут у Римі наші Владики вглянуть сумлінно у цю справу і знайдуть для неї розв’язку, бо вона не є лише справою місцевого характеру. Наслідки неполагодження цієї справи можуть шкідливо відбитися на цілості життя нашої Церкви, навіть якщо дехто вдоволяється, що «йому вірних вистачить».

Оці три справи і наші тривоги предкладаємо Владикам для розважного розгляду. Залишаємося з висловами синівської відданости і в братній любові.

(Слідують підписи та назви установ, що їх репрезентують підписані).

Рим, 9 грудня 1976 р. Б.

За Українське Католицьке Академічне Об’єднання «Обнова»: д-р Богдан Лончина секретар

За Центральний Патріярхальний Комітет у Великій Британії: інж. Теодор Кудлик, голова, д-р. Юліян Заблоцький, заступник голови

За Союз Церковних Братств і Сестрицтв в ЗСА: д-р Василь Маркусь, голова і уповноважений Крайової Управи Товариства за Патріярхальний устрій УКЦеркви в ЗСА

За Українське Богословське Наукове Товариство: о. д-р Іван Гриньох, голова

За Товариство Священиків Св. Андрея: о. крилош. Володимир Андрушків голова Американської Области, о. д-р Іван Музичка член управи Европ. Области

За Українське Патріярхальне Світове Об’єднання: д-р Петро Зелений, голова Президії, д-р Мирослав Навроцький, член Ради УПСО