Стояння на молитві

Нижче передруковуємо з журнала «Світло»,
що з’являється в Торонто, Канада, статтю на обрядові теми
відомого автора о. д-ра Юліяна Катрія, ЧСВВ.Стаття о. Ю. Катрія є на потребу дня. До речі, о. Ю. Катрій має низку надрукованих наукових праць на тему «Пізнай свій обряд». Рецензії на його праці з’являлись у нашому журналі.

Слід підкреслити, що у нашій УКЦеркві немає ні обрядової, ні літургічної однообразности, а яка є конечною. Не бачимо, щоб в цьому напрямі працював наш церковний провід. Тому, під тим оглядом, є такі великі різноманітности. Безперечно, під тим оглядом, можна б навчитись певного однообразного порядку — практики у латинській Католицькій Церкві. Ми вже не раз згадували, що в латинських церквах престіл обернено і священик все звернений обличчям до вірних у церкві. Вірні в латинській церкві не мовчать, але спільно відповідають. Святе причастя приймають стоячи, ніхто не клякає, а до Вселенського Собору Ватиканського II було інакше. Не раз бувають такі припадки, що священик відправляє по-українськи, але дяк собі відповідає по-старослов’янськи. І питаєте, як властиво має бути? Ось о. Юліян Катрій правильно підкреслює, що в нашому обряді є форма стояча, яка є найбільше Богу угодна. Про це вже давно також писав і так практикував у церкві св. Миколая, у Торонто, відомий знавець обряду нашої Церкви, о. Богдан Липський. Але як мають вірні поступати, коли у лігургічних книжечках написано коли клякати, коли сідати, а коли стояти? Звичайно, в цьому відношенні могли б багато зробити священики, які б могли з амвони вияснити ці справи. Також могли пояснити, що під час Служби Божої, яка є особливою спільною молитвою не повинно відмовлятись вервиці, для цього повинен бути і є інший час. На ці теми треба писати, говорити, щоб, в кінці, осягнути літургічну й обрядову однообразність у нашій УКЦеркві.

Редакція

До практик церковного обряду належать різні символічні чинності, що їх виконуємо в часі Богослужень, як стояння, піднесення рук, наклонення голови, приклонення колін, доземні поклони, хресне знамено і т.п. Ті символічні чинності оживляють наші Богослужби. Без них вони були б монотонні, холодні й без життя.

В часі Богослужень ми можемо стояти, клячати, робити поклони, а деколи й сидіти. Тут насувається питання: яка постава нашого тіла найкраще відповідає нам у часі Богослужби? Відповідь коротка: СТОЯННЯ! Так було у Старому, так і в Новому Завіті від апостольських часів, так учать св. Отці, так припускають Вселенські Собори, а це тому, бо стояння має особливішу символіку.

Стояння на молитві в Старому Завіті

Стояння на приватній молитві чи в храмі було загальною практикою в старозавітніх ізраїльтян. У цій справі знаходимо у Св. Письмі багато прикладів. Ось деякі з них:

Молитва Авраама

Коли Авраам благав у Бога помилування Содоми й Гомори, то він «стояв перед Господом», і далі: «Авраам же,(вставши вранці, пішов на місце, де стояв перед Господом» (Бут. 18,22 і 19,27).

Молитва Анни

Анна, мати пророка Самуїла, будучи неплідною, робить прощу до храму і молиться за дитинку. Як вона молиться? «Підвелась і стала перед Господом» (І Сам. 1,91).

  1. Посвячення храму

При посвяченні храму, що його збудував Соломон в Єрусалимі, читаємо, що священики, левіти і співці стояли на схід від жертовника… «І став Соломон перед жертовником поперед ізраїльської громади і зняв свої руки» (II Хрон. 5,12 і 6,12).

Псальма 134

У 134 псальмі співаємо: «Хваліте ім’я Господнє, хваліте, слуги Господні, що стоїте в домі Господнім».

Стояння в Новому Завіті

Про цю практику читаємо найперше у св. Євангелії. Ісус Христос, поручаючи молитву, каже: «І коли стоїте на молитві, прощайте, як маєте щось проти кого-небудь» (Мат. 11,25). У притчі про митаря і фарисея читаємо: «Фарисей, ставши, молився так у собі… А митар, ставши здалека, не смів і очей звести до неба» (Лк. 18,11 і 13).

У первісній Церкві була загальна практика стояти на молитві в усі неділі року і в П’ятидесятницю, тобто від празника Пасхи до Зшестя Святого Духа на честь Христового Воскресіння. Про цей звичай говорять св. Отці, його приписують Вселенські Собори.

Св. муч. Юстин (+165). Автор під іменем св. муч. Юстина каже: «В неділю колін не приклонюємо, що є ознакою і символом воскресіння… Блаженний Іриней, мученик і люґдунський єпископ, у своїй книзі про Пасху свідчить, що цей звичай почався ще в апостольських часах».

Письменник Тертулін (+225) пригадує християнам: «У неділю не можна постити, ані молитися на колінах. Цей звичай зберігаємо також від дня Пасхи аж до Зшестя Святого Духа».

Св. муч. Кипріян (+258) говорить: «Коли стаємо на молитву, то ми повинні чувати й цілим серцем віддатися молитвам».

Св. Петро Олександрійський (+311) навчає: «День Господній — це є неділя — уважаємо за день радости тому, що в ньому воскрес Господь. У цьому дні колін не згинаємо».

Нікейський Собор І (325 p.). У часах цього Собору були різні розходження щодо звичаю стояння на молитві, тому Собор, щоб у всіх Церквах завести однозгідність, дає правило: «Тому, що деякі стають на коліна в неділю і в часі П’ятдесятниці, тож, щоб у кожній єпархії всі звичаї однаково зберігалися, св. Собор порішив, щоб у тому часі всі стоячи молилися» (Прав. 20).

Апостольські Постанови, твір з кінця IV ст., кажуть, щоб новоохрещений зараз по св. Хрещенні перший раз проказував Господню молитву стоячи, як символ, що він воскрес із Христом із мертвих. Вони покликаються на апостольські приписи, які наказували, щоб у неділю тричі відбувати молитви стоячи, на спомин воскреслого Христа. Виглядає, що звідси опісля прийшов звичай, про який більше разів згадує св. Іван Золотоустий, що в часі Богослуження при деяких чинностях диякон взивав, щоб усі стояли просто й уважно.

Св. Епіфан (+403) заявляє: «Через цілу П’ятдесятницю ані не згинаємо колін, ані не постимо».

Св. Єронім (+420) говорить про цю практику як про традицію в усіх Церквах, яка має повагу писаного закону, що «в неділю і через цілу П’ятдесятницю нема звичаю молитися на колінах і ані постити».

Вселенський Собор у Труллі (692 p.). Цей Собор у правилі 90 пригадує про загальний звичай: «Від Богоносних Отців наших законно передано нам, щоб не ставати на коліна у воскресні дні заради чести Христового воскресіння».

Символіка стояння на молитві

Стояння в часі молитви має свою символіку, а вона така:

Стояння — це найбільш природна, гідна й достойна постава людини. Визначних осіб ми завжди вітаємо стоячи.

Стояння є ознакою великої почести й пошани. Тертуліян каже, що коли непристойно сидіти перед тим, кого треба шанувати, то тим більше непобожно сидіти перед лицем живого Бога, перед яким стоять Ангели. Тому при співі національного гимну і співі многоліття всі стоять.

Стояння — ознака радости і тріюмфу, і тому є символом Христового воскресіння. З цієї причини і до св. Причастя приступаємо стоячи, бо вітаємо і приймаємо до свого серця воскреслого Ісуса.

Стояння в неділю мало для перших християн ще есхатологічне значення. Це була властива постава тих, хто очікував великого Гостя, тобто нового приходу Христа. Тому св. Василій Великий (+379) так пояснює стояння в неділю: «Ми в неділю молимося стоячи, але не всі знають причину цього звичаю. Стояння на молитві в дні воскреснім має пригадувати нам про одержані ласки, бо ми не тільки воскресли з Христом і зобов’язані шукати небесних речей, але й тому, що неділя якоюсь мірою є символом майбутнього віку».

Задля вищеподаних мотивів панує в Східній Церкві засада, що в Божому храмі треба стояти на молитві. Тому на Сході нема в церквах лавок для всіх, а тільки кілька лавок під стінами для немічних і старців. І так було в рідному краю по наших сільських церквах.