Звичайно, ця програма відразу зустрілася з певним спротивом. І це можна зрозуміти, адже від природи ми, люди, буваємо досить консервативними, боїмося змін, тому все нове нас не раз лякає. Можливо, хтось сприймав цю програму як щось тимчасове, провізоричне, ще один «план» чи директиву, що прийшли «зверху», від керівництва Церкви, що, проте, не матиме тривалого розвитку. Міг проявитися у цьому первісному скептицизмі й певний дух спротиву Божим планам, про якого свідчить і Євангеліє, коли один із майбутніх учнів на запрошення Филипа прийти і пережити особисту зустріч з Ісусом із Назарета дещо іронічно відповів: «А що доброго може бути з Назарета?» (Йо. 1, 46). Втім ми абсолютно не дивувалися і не знеохочувалися тим, я би, може, навіть не називав спротивом, скептицизмом початковим. Оглядаючись сьогодні на пройдений шлях, можу сказати, що «скептики» досить швидко зрозуміли, що ця програма доволі серйозна і Церква нею займатиметься попри все. Чому? З дуже простої причини: ця програма не є якимось додатком до церковного життя, вона є виявом і доказом живучості церковної спільноти, спільноти, котра намагається щораз краще бути такою, якою бажає бачити її Господь.
Повну версію інтерв’ю читайте у друкованому журналі
